«Ми стоїмо на плечах титанів. Майбутнє ж України залежить від важливості розуміння цього. Чим більше людей усвідомить, що маємо потужне минуле, підґрунтя, яким можемо пишатися, тим швидше рухатимемося в майбутнє. Одним із таких титанів є Ганна Собачко-Шостак», — каже Тижню живописець Петро Бевза. Він один із кураторів виставково-просвітницького проєкту «Очі квітів».
Масштабну експозицію в столиці в Національному музеї українського народного декоративного мистецтва відкрили 15 грудня. Приурочена до 140- річчя від дня народження мисткині Ганни Собачко-Шостак — новаторки українського мистецтва. Першою почала малювати фантастичні квіти, а не копіювала реальні. До композицій додавала птахів, людей, риб, малювала очі. Без професійної освіти майстерно працювала з кольором. Творчість мисткині сповнена динаміки й свободи. Про масштабну експозицію, творчість і феномен Ганни Собачко-Шостак розмовляємо з куратором виставки Петром Бевзою.
— Найперше ми прагнемо допомогти людині осмислити себе, світ і виклики, які нині переживаємо. Можемо запропонувати модель цього осмислення, а відвідувач самостійно зробить перші кроки на шляху до нього.
— На мою думку, Ганна Собачко-Шостак — одна із мисткинь, які можуть допомогти рухатися вперед, — каже Петро Бевза. — Однак треба розуміти, що «Очі квітів» — це справді мистецький проєкт, а не персональна виставка Ганни Собачко-Шостак. Наша мета — показати тяглість і витоки, звідки зародилася творчість. Це своєрідний акведук. Але замість води в нас рухається енергія. Щойно її рух припиниться, людство загине. Ми хочемо сприяти українізації цієї всесвітньої енергії. Тому спілкуємося про те, що було колись, існує нині й проєктуватиметься в майбутнє.
— Розкажіть про проєкт детальніше. Чиї роботи представлені, за яким принципом обирали їх для виставки?
— В експозиції представлені доробки мисткині Ганни Собачко. Їх поєднали з вишивками, рушниками, керамічними виробами, графічними ескізами, старовинними килимами. Є роботи XVIII століття, але без автора. Старовинний вінок, який напрочуд добре зберігся. Ним, до речі, закінчується експозиція. Вінок — це апофеоз, після якого знову починаємо наступний наш виток. Інакше кажучи, виставку структурували так, як життя людини. Це не лінійний розвиток, а певні вектори спрямування, які допоможуть осмислити виклики, що тепер переживає кожен українець.
В експозиції, зокрема, представлені картини Ганни Собачко-Шостак, датовані 1917 роком. Мисткиня візуалізувала багато робіт художників-сучасників, які намагалися продовжити те, що започаткували наші предки, і те, що намагаємося нести в майбутнє. Наприклад, роботи художника Андрія Гуренка чи майстрині декоративного мистецтва Наталки Борисенко. В експозиції представлена робота шістдесятниці Алли Горської. У 1970-ті фантастичні квіти Ганни Собачко-Шостак стали основою для акварельних творів подружжя Людмили й Володимира Лободи (в експозиції в Національному музеї українського народного декоративного мистецтва біля віражного вікна-троянди є експресивний соняшник Володимира Лободи. — Ред.). Тож виставка «Очі квітів» — це зліпки часу.
— У чому феномен Ганни Собачко-Шостак?
— На початку минулого сторіччя українська культура перебувала у своєрідній резервації, і це було зроблено свідомо. Фактично її було дуже мало в містах, переважно в селах. Саме Ганна Собачко як селянка всмоктала цю культуру з молоком матері. У своїй творчості вона, безумовно, ґрунтувалася на великому спадку. Але мисткиня сприймала його по-новому, осучаснювала.
Вона українська селянка, яка, маючи візію, змогла талановито втілити її в життя. У якийсь момент проста вишивальниця, яка працювала за зразками, нехай ренесансними, змогла перетворитися на авангардистку.
Творчість Ганни Собачко-Шостак — це поєднання традиційної української культури й авангардного, тобто сучасного мислення. У цьому і є її феномен.
Про це, власне, і виставка «Очі квітів», яка не випадково представлена саме в Музеї народного мистецтва України. Наприклад, наші генії, такі як Іван Франко, Михайло Коцюбинський, Леся Українка, були дворяни, але вони також намагалися утримати цей зв’язок.
— Роботи Ганни Собачко-Шостак сьогодні можна побачити на марках, шаликах, вишиванках. Однак за радянських часів її творчість замовчували.
— Так склалося, що мисткиня врятувалася від Голодомору завдяки тому, що в 1930-х роках разом із сім’єю виїхала в Підмосков’я. З одного боку, рух до Москви частково був рухом до певної зради. З іншого боку, це був рух до можливостей. Тож задля порятунку пані Ганні довелося творити у ворожому середовищі. Утім, мисткиня вистояла, не зламалася. Ба більше, вдалося зберегти її роботи. Безумовно, у цьому беззаперечна заслуга людей, які побачили й зрозуміли цінність праць Собачко-Шостак, — художниці Євгенії Прибильської (допомагала експонувати твори мисткині, зберегла колекцію робіт, передала її у музей. — Ред.) і київського журналіста Григорія Мєстєчкіна (переконав уже 80-річну Ганну Собачко показати свої твори в Києві. — Ред.). Насправді дуже мало людей на той момент розуміло й мало сміливість розповідати про творчість таких авангардистів, як Ганна Собачко-Шостак.
Читайте також: Хто така Ганна Собачко-Шостак?
На жаль, досі не маємо зразків килимів, які за ескізами Ганни Собачко-Шостак ткали за радянських часів. Дослідники, зокрема музейники, дуже часто задовольняються тим, що мають. Насправді ж коли в Україні розпочався процес українізації, то дуже мало людей було подвижниками. Довгий час залишалися байдужими до нашої спадщини. Тепер воюємо й розуміємо ціну цієї незалежності. Тому тепер кількість людей, здатних на дослідницьку роботу, набагато більша, ніж десять років тому. Не сумніваюся, що ще побачимо в експозиції килими авторства Ганни Собачко-Шостак.
— Чому важливо розповідати про творчість Ганни Собачко-Шостак під час другого року повномасштабної війни? Є певний символізм?
— Треба визнати, що про Ганну Собачко говорили як про селянку. Це було вигідно радянській владі. Насправді ж тут питання акцентів. Нині Україна воює за свою незалежність. А праці Ганни Собачко — це також боротьба за незалежність, але незалежність мислення. Коли її роботи вперше були виставлені в музеї, до речі, ще за життя мисткині, то їх під таким кутом ніхто не розглядав. Тепер аналізуємо композиції, очі квітів, масштаб людини в універсумі. Розуміємо, наскільки ідеї пані Ганни були прогресивними.
100 років тому вона творила, і для цього не треба було вчитися в академії в Парижі.
Загалом це й врятувало її. Але в нас були люди, що навчалися в академіях і виставляли роботи в салонах, як-от бойчукісти, яких розстріляли в 1937 році (роботи художників знищували як «антирадянську і націоналістичну пропаганду». — Ред.). Це була очевидна небезпека. А творчість Ганни Собачко радянська влада перевела до категорії побутовості, ужитковості.
Тож наше завдання — показати основу для подальшого розвитку. Продемонструвати безперервний зв’язок свідомості минулого, нинішнього й майбутнього. У цьому і є тяглість, а не розірваність.