У. Т.: Щодо яких проблем ЄС може й повинен змінювати свою позицію в контексті російсько-української війни?
– Це важливе питання. І серйозні зміни вже видно. Євросоюз стає згуртованішим. Єдність, яку вдавалося зберегти протягом останнього року, надзвичайно важлива, і я впевнений, що його країни-члени вестимуть саме таку політику надалі. ЄС справді розвивається, рухаючись до єдиної зовнішньої політики, хоча її не визначає рішення якогось одного спільного інституту. Мова не лише про Федеріку Моґеріні, а й значно більшою мірою про Анґелу Меркель чи Франсуа Олланда. Доки ці особи справді промовляють від імені Європи і їх так сприймають на міжнародній арені, це нормально. Саме цього не було під час попередніх криз. Нині дехто каже: «Чому представники Європи (тобто відповідного її інституту) збираються до Мінська на переговори?», що означатиме: «Чому в нас є ті чи ті європейські структури?». Я думаю, що національні лідери змогли представити консенсус у ЄС і саме їх Путін та лідери інших країн сприймають усерйоз. Нині вони є тими особами, які насправді можуть транслювати спільну позицію Євросоюзу.
Якщо оцінювати Україну ззовні, то її сьогодення (або шлях, на який вона стала рік тому) є початком реального переходу до демократії, належного управління, ринкової економіки та верховенства закону, які не зводяться лише до обслуговування потреб конфронтації між олігархами. Водночас ми можемо побачити важливу переоцінку національної ідентичності (тобто того, чим є Україна, що це значить і як має бути належним чином виражене). Можливо, нині починається відновлення нації та політичної державності. І не виключено, що воно стане заодно народженням європейської зовнішньої політики.
У. Т.: Як ви оцінюєте рівень євроскепсису в Чеській Республіці з огляду на підйом радикальних партій у ЄС як тренд сучасності?
– Євроскептицизм у Чехії зараз, як на мене, йде на спад. Він уже не так яскраво виражений. Наш вітчизняний євроскепсис специфічний у тому сенсі, що він не так міцно пов’язаний із крайніми правими чи крайніми лівими, тобто політсилами, котрі зазвичай є підґрунтям для нього в європейських країнах, як-от «Національний фронт» у Франції або СІРІЗА в Греції (тут питання, якою мірою ця партія насправді євроскептична).
Читайте також: Сергій Іванов: «Рік після Майдану – це рік втрачених можливостей щодо реформування прокуратури»
У Чехії головним євроскептиком традиційно був наш екс-президент Вацлав Клаус. Його як політика можна багато критикувати, але він точно не радикал, ані правий, ані лівий. Його євроскепсис був особливий: суміш націоналізму без радикального забарвлення (який радше скидався на патріотизм) та крайнього лібералізму. Якщо колишній глава держави був різким у якихось заявах або у формі ведення політики в певних царинах, то таку поведінку можна охарактеризувати як лібералізм із тією ідеєю, що всі важливі речі в суспільстві повинен регулювати ринок. Президент Клаус інтерполював ту ідею і на політику, зазначаючи, що вплив політичної влади на процеси в країні подеколи потрібен, але ця влада повинна бути національною, чеською. Вона не має творитися й діяти на рівні ЄС, бо такий стан речей, на його думку, не є демократичним. Демократія, як він вважає, можлива на національному рівні, а не на євросоюзівському. Оце ті ідеї, на які спирався Вацлав Клаус, найвпливовіший у Чехії політик-євроскептик.
У. Т.: Яких форм нині набувають його ідеї в національному публічному дискурсі?
– Чеський євроскептицизм є однією з інтелектуальних позицій, зручною, щоб просторікувати про те, який поганий той далекий забюрократизований Брюссель. У такому вигляді це частина громадської думки в країні. Невеликий, але знову-таки відчутний сегмент дискурсу, заохочуваний і культивований риторикою попередніх лідерів. І річ не лише в 10 роках правління Вацлава Клауса, а й в уряді, стурбованому політикою ЄС. Маємо таку політичну коаліцію, в якій є як настроєні на євроінтеграцію діячі, так і євроскептики.
Читайте також: Микола Сунгуровський: «Зараз не можна проводити реформу армії, можна тільки вдосконалювати те, що існує»
Нинішній чеський уряд не сприйняв євроскептичних поглядів у дусі Клауса. Річ у тім, що демократію на європейському рівні й демократичний ЄС мати можна й, навпаки, нереально перекласти регулювання всіх важливих для суспільства та країни процесів на ринок. Навіть якщо залишити ринку всі ці речі, він має бути дуже добре регульований і розвиватися. Тому в нього доведеться вкладати значно більше політичної влади й зусиль, ніж задекларовано. Якщо йдеться про міждержавні ринки, то потрібно думати про створення транснаціональної або міжнародної політичної влади й робити значні кроки, щоб їх демократизувати.
Поява євроскептицизму в публічному контексті є уроком перших 10 років перебування Чеської Республіки в ЄС. Чехи мали потужний ентузіазм на момент вступу до Європейського Союзу. Але потім він зіткнувся з високою риторикою політичних лідерів, які були або вороже настроєні супроти загальної політики ЄС, або принаймні занепокоєні нею. Все це віддзеркалюється і в громадській думці. Однак уряди, а відповідно і їхня риторика стосовно Брюсселя змінюються. Сподіваюся, що нині думка як політиків, так і суспільства у Чехії зміщується в бік конструктивнішого підходу до Євросоюзу. Треба розуміти, що Чехія – це частина ЄС, і не тільки ми, а й нас за це критикують.
У. Т.: Уявіть собі, що всі ініціативи ЄС та Сполучених Штатів не покладуть краю війні в Україні. Які сценарії можуть розгортатися далі?
– Не можна виключити будь-яку ситуацію. Кожна з численних альтернатив по-своєму правдоподібна. Звичайно, ані я, ані будь-хто інший не скаже вам, скільки власної території ви ефективно контролюватимете впродовж наступного місяця, одного чи двох років. Однак ми повинні зробити все можливе, щоб українці контролювали максимум своїх земель і щоб мінських угод, які ґрунтуються на визнанні чинного кордону між Україною та Росією, дотримували всі сторони. Кордон – та межа, яка повинна бути під контролем українців. Такою є дорожня карта на сьогодні.
Читайте також: Джованна Барберіс: «Міни і вибухові предмети, що не розірвалися – це проблеми на десятиліття»
Запитаєте мене, як діяти в разі неуспіху цієї стратегії. Думаю, тоді ми матимемо інші переговори й шукатимемо нове рішення. Зробімо сьогодні щось, аби мінські угоди залишилися чинними.
Маю певний оптимізм щодо українського майбутнього, бо у вас є яскраве громадянське суспільство, лідери якого, попри те що вже минув рік після революції, не стали частиною державних структур. Вони резервуар оптимізму. У дійсності вашої країни справді існує багато речей, які розчаровують, відверто кажучи, поганих, але водночас намітилися й точки правильних змін. Уряд має продовжувати позитивні зрушення в царинах, де є прогрес, і водночас реформувати й змінювати ситуацію там, де позитивних тенденцій не помітно. Не виключаю, що дієва й успішна Україна стане привабливою для тих, хто нині воює проти офіційного Києва. Маєте величезні терени, підвладні урядові лише формально, і завдання нині в тому, щоб усіма доступними способами розширити територію під контролем Києва, влада якого деінде підважується зараз.
БІОГРАФІЧНА НОТА
Петр Друлак – заступник міністра закордонних справ Чеської Республіки. У 2004–2013 роках до призначення в МЗС очолював празький Інститут міжнародних відносин. Від 2005-го до 2012-го викладав у Інституті політичних досліджень та Інституті міжнародних досліджень Карлового університету в чеській столиці. Окрім того, довгий час був головою редакційної ради журналу Mezinárodní vztahy («Міжнародні відносини»)