Мені не відомо про жодну програму чинного уряду, яка могла б дати якісний результат. Ба більше, я не бачу ефективної роботи урядових структур, які вже півроку натхненно займаються тільки самоорганізацією своєї діяльності. У державі відбуваються дуже небезпечні фінансові та соціально-економічні процеси. Розміщення урядом багатомільярдних запозичень створює ситуацію, коли банкам вигідніше вкладати кошти в облігації внутрішньої державної позики під гарантовані відсотки, ніж кредитувати реальний сектор економіки. Зовнішня кон’юнктура та нинішня фінансова політика призводять до стрімкого зменшення експортного потенціалу країни, це ставить багато підприємств на межу виживання. Що цікаво, про рекордні багатомільярдні позики чинний прем’єр рапортує як про головне досягнення уряду. Це не може не непокоїти тих, хто розуміється на економічних процесах та переймається економічним становищем держави. Така велика фінансова піраміда не зможе існувати довго.
Читайте також: Донбас. Кроки до повернення
Доводиться також констатувати, що експеримент із новими й неосвіченими керівниками, яких набрали в уряд і практично в усі державні установи, не дав позитивних результатів. Тому що дуже часто такий важливий критерій, як незаплямованість репутації, є наслідком не людських якостей, а порожньої біографічної довідки, коли, окрім прізвища й дати народження, людині немає чого додати. Саме тому я переконаний, що маятник повинен зробити коливання від екстремальної новизни та махрового популізму до консервативних підходів і професіональних виконавців. Сподіваюся, що в нашій країні зростатиме попит саме на консервативну ідеологію. Ту, яка базується на традиційних для України християнських цінностях, що були покладені в основу трансформації багатьох країн і перетворили їх на провідні держави світу.
Серйозним випробуванням для чинної влади буде так звана земельна реформа. Українці не виступають проти продажу землі, проти чесного й прозорого ринку, вони категорично проти того, щоб землю скупили іноземні транснаціональні корпорації, із якими не зможе конкурувати жоден вітчизняний аграрій. Для транснаціональних компаній земля — засіб отримати прибуток. Для нас, українців, це сучасне та майбутнє нашої країни. Саме тому принципово важливим є виконання конституційної норми, що земля може належати тільки українському народу, тобто її власниками можуть бути тільки громадяни України, так само як і кінцевими бенефіціарами підприємств, що виходитимуть на земельний ринок.
Я песимістично ставлюся й до анонсованих мирних домовленостей із Путіним. Їх просто не може бути, тому що в України та кремлівських керманичів різні цілі. Головний вектор останніх — імперський реваншизм. Відновлення імперії неможливе, поки існує незалежна демократична Україна. Саме тому Москві потрібні федералізація та розкол України, провокування внутрішніх конфліктів і дестабілізація, руйнація нашого оборонного потенціалу. Всі їхні вимоги та ініціативи працюють тільки на ці завдання. Для нас єдність держави, зміцнення сектора безпеки й оборони, європейська та євроатлантична інтеграція — єдиний можливий шлях до виживання й перемоги. Це протилежні завдання, погляди та підходи, і між ними просто не може бути компромісу.
Читайте також: Зберегти себе. Потреба консерватизму
Не виключаю, що вже 2020-го президент Зеленський змушений буде перезавантажувати уряд, а можливо, і всю систему влади. В умовах побудови дуже жорсткої вертикалі влади однією політичною силою знову нагальним стає питання стримувань і противаг. Концентрація влади в одних руках уже ставала для багатьох президентів небезпечною пасткою. До неї легко потрапити, але неможливо вирватися без страшних втрат. Виходом для України з цієї ситуації і припиненням бігу по колу, та ще й із наступанням на граблі, може стати конституційна реформа. Метою цієї реформи повинна бути не федералізація чи створення двопалатного парламенту на догоду ворогові, а побудова класичної парламентської республіки. Думаю, що й для президента Зеленського це стало б мудрим виходом із кризи. Саме з такими реформаторськими підходами, використавши свій вплив для відродження класичного парламентаризму, він зміг би залишити позитивний слід в історії України.