Пригадуєте сюжет коміксу про Теодора Драйвера з попереднього числа Тижня? Того, де українські можновладці настільки захопилися дискусією про використання МВФівських грошей, що перестріляли один одного? Хтось скаже – художнє перебільшення, гіпербола. Хоча насправді це дуже скромне зображення тих процесів та відчуттів, які породила як у владних колах, так і в суспільстві загалом перспектива отримати від МВФ (і витратити) дуже значну суму в $16,5 млрд. Натомість найбільше турбуватися варто було б не про те, як роздерибан… освоїти ці мільярди. А як пошвидше пройти той, устелений аж ніяк не трояндовими пелюстками, шлях, який прогнозують для України посадовці МВФ на найближчі 2 роки.
КРЕДИТ – НАЦБАНКОВІ
Перипетії розгляду в Раді законодавчих змін, які, власне, уможливили отримання Україною стабілізаційної позики від МВФ, Тиждень розглянув у№45 від 14–20 листопада 2008 р. Неcкладно помітити, що лейтмотивом якщо не проголосованого закону, то запропонованих до нього численних поправок було бажання народних обранців спрямувати хоча б струмочок із очікуваної грошової річки на підтримку тієї чи іншої галузі економіки. Мовляв, давайте виділимо міль ярдик-другий чи то селу, чи то енергетиці, чи то металургії. У гру «як нам облаштувати кредит МВФ» включилися й такі начебто серйозні та далекі від популізму люди, як керівники металургійних підприємств (зокрема, «Запоріжсталі», «Дніпроспецсталі», Запорізького алюмінієвого та феросплавного комбінатів тощо). У своєму зверненні до вищого керівництва України директори прямо запропонували виділити частину кредиту МВФ на модернізацію меткомбінатів.
Подібні ідеї породили цілком очікувану реакцію «знизу». Автор був свідком того, як пасажири київської маршрутки дуже швидко досягли консенсусу щодо найвигіднішої кредитної політики: мовляв, влада все одно гроші розкраде, тому їх потрібно віддавати народу по кількасот доларів «на душу». Панове й товариші, можете не хвилюватися марно. Стабілізаційний кредит МВФ stand-by – а саме його отримає Україна – призначений єдиному отримувачу. А саме – Національному банкові України. Який, у свою чергу, використовуватимеці кошти для позик комерційним банкам, щоб відновити кругообіг кредитно-фінансової взаємодії в економіці. Тобто МВФівські гроші жодним чином не зможуть потрапити в реальний сектор безпосередньо: якщо навіть банк прокредитує той чи інший завод, то це будуть комерційні відносини саме банку й заводу. Так само й гіпотетичні звинувачення в неправомірному використанні чи навіть розкраданні кредиту можуть адресуватися лише Нацбанку.
Що ж до ролі інших державних установ, то вона зводиться не до освоєння кредиту, а виключно до забезпечення тих умов, за яких МВФ погодиться надати черговий транш. На жаль, Україна не належить до тих країн, котрі можуть отримати від Фонду кошти за програмою так званої короткотермінової ліквідності (SLF). Цей інструмент було запроваджено для країн зі стійкими економіками, які наразилися на дефіцит коштів виключно через те, що їхні традиційні позичальники внаслідок «домашніх» проблем не мають змоги забезпечити кредитування. Голова МВФ Домінік Строс-Кан відверто заявив: для України, Угорщини, Ісландії та Пакистану SLF не підходить: у цій ситуації потрібні зміни в економічній політиці. Саме тому, щоб отримати кошти, уряд України мусив укладати з МВФ меморандум, а Рада – проголосувати антикризовий законодавчий пакет.
ГРОШІ В ОБМІН НА БІДНІСТЬ?
Таким чином, кредит МВФ – це не просто певна сума грошей. Це програма, основна дія якої розгортатиметься протягом терміну кредитування (24 місяці), а наслідки, за прогнозами фахівців МВФ, будуть відчутні до 2011 року. Наразі в Україні, здається, це не зовсім усвідомлюють. Факт отримання $16,5 млрд більшість політичних сил схильні оцінювати ледь не як панацею від усіх негараздів. Натомість їм варто було б подивитися на макроекономічні показники, які МВФ сподівається отримати в порятованій його зусиллями Україні. Зрозуміло, що цей сценарій у Фонді вважають відносно позитивним. Однак від цього «позитиву», який очікують 2009 року в Україні, хочеться плакати.
Мова йде не про «лобовий» наслідок від іноземної позики – зростання сукупного зовнішнього боргу з 54,3% до 78,2% вітчизняного ВВП. Тут якраз усе зрозуміло. Більше того, саме собою «життя в борг» не несе фатальних наслідків, якщо це допомагає покращити показники економіки. Але якраз із цим і є найбільша проблема. За прогнозом МВФ, зростання реального валового внутрішнього продукту України в 2009 році має не просто скоротитись, а піти в мінуси. З +6% до -3%. Подібного спаду українська економіка не знала з часів буремних 1990-х. Починаючи з 2000-х, ВВП зростав темпами, що в деякі роки перевищували 7%. І тут – така жорстка «просадка».
На це хтось міг би заперечити: рецесія економіки є глобальним явищем, і наступного року скрутно доведеться всім країнам без винятку. Скажімо, для Ісландії прогнозований спад дорівнює -8,4% ВВП. За оцінкою агенції Fitch, загальна рецесія США, країн ЄС та Японії стане найсерйознішою з 1945 року. Це все правильно, та є одне «але» – показники зростання економіки для країн, що розвиваються, інакші, ніж для розвинених.
Якщо для Заходу 1–2% зростання – це нормально, то для України – це погано. А мінус 3% – дуже погано. Більше того, в Росії, яка переживає зараз у металургійно-сировинному сегмен ті ситуацію не кращу, ніж ми, прогнози на 2009 рік обіцяють приріст у 3,5–4%.
Неминучий наслідок спаду ВВП – погіршення умов життя, що проявиться по-різному. Хтось на власному досвіді відчує зростання безробіття з 6 до 9,5%. Ще більшу кількість людей очікує зниження щомісячних доходів. Номінально воно не таке вже й страшне: було в 2008 році зростання майже на 40%, у 2009-му стане трохи більше 10% – сумно, але не страшно. Проте з урахуванням інфляції це буде не зростання, а спад реальних доходів – аж на 8,7%.
ПОКРАЩЕННЯ-2011
Не дуже втішає й певне вгамування інфляції. Вже наступного року вона має знизитися на 4,6% і становитиме не більше 17%. Однак не варто забувати, що урядові плани на цей рік передбачали менші темпи інфляції, ніж їх прогнозує МВФ аж на завершення кризового періоду.
Планували купити собі імпортне авто, побутову техніку чи меблі? Ці плани можуть не реалізуватися, адже однією з головних вимог МВФ до України є скорочення обсягу імпортованих товарів – майже на одну п’яту! Певна річ, що й економісти, й підприємці знайдуть чимало аргументів на користь відмови від експорту, адже це посилює попит на товари внутрішнього виробництва. Втім, ті представники середнього класу, кому доведеться купувати запорізький Lanos замість Renault чи Mitsubishi, навряд чи зрадіють такій перспективі.
Світлих часів, за оцінкою МВФ, варто очікувати не раніше 2011 року. Початок глобального відновлення економіки, ймовірно, розпочнеться в другій половині 2009 року. Ще за півтора року, перед 2011-м, Україна відновить властивий їй темп зростання ВВП (5–6%). Зате далі буде все чудово – інфляція перебуватиме на рівні 5–7%, дефіцит бюджету залишиться мінімальним, а резерви Нацбанку знову почнуть зростати. І МВФ тут не лукавить – причиною покращення стануть не надані ним кошти й навіть не заходи під забезпечення кредиту, а завершення світової кризи.
Таблетка розчинного аспірину може збити температуру, але не вилікувати хвороби. Так, наданий Міжнародним валютним фондом кредитний аспірин нам не завадить і не зашкодить. Але не від цієї установи, а виключно від української влади залежить, чи мине інфекційна хвороба, яку Україна підхопила від світової кризи, чи вона обернеться важкою й тривалою лихоманкою.
[1012]
ПРЯМА МОВА
ДЖЕЙЛА ПАЗАРБАЗІОЛУ
голова місії МВФ в Україні
.jpg)
Перед Україною постали серйозні виклики в контексті погіршення глобальних економічних умов. Падіння цін на сталь, яка становить до 40% українського експорту, й різкий «розворот» зовнішнього капіталу призвели до значних напруг як у фінансовому, так і в реальному секторах економіки. У відповідь українська влада розробила комплексну програму відновлення економічної стабільності. МВФ підтримав ці зусилля. Рада управляючих схвалила надання $16,5 млрд на умовах 24-місячного кредиту stand-by. Підтримана МВФ програма влади має дві ключові мети. Перша – забезпечити фінансову стабільність. Надання «життєспроможним» банкам позик через рекапіталізацію дозволить захистити економіку від потенційного кредитного дефіциту. Водночас швидкі дії щодо проблемних банків дозволять зміцнити банківський сектор. Ці заходи захистять домогосподарства та промисловість, надавши їм змогу й надалі мати доступ до фінансування. Друга мета – допомогти українській економіці швидко вийти з кризи. Вища гнучкість обмінного курсу дозволить Україні легше поглинати зовнішні шокові впливи, яких вона зараз зазнає. Влада має намір провадити ощадливу фіскальну політику в умовах фінансових обмежень. Її стратегія – забезпечувати зростання доходів населення відповідно до рівня інфляції. Щоб захистити найвразливіші верстви, програма передбачає додаткові, пов’язані з рецесією соціальні витрати: підтримку бідних, суттєвішу допомогу по безробіттю.