Нещодавно був я на конференції, присвяченій психологічній обороні, інформаційним загрозам та ЗМІ, яку організував уряд Естонії в містечку Нарва-Йоенсуу, практично на російсько-естонському кордоні над Фінською затокою. Провів її британський think tank Chatham House Rule, тому не цитуватиму окремих промовців, але хотів би поділитися кількома враженнями від цієї подорожі.
Чверть століття тому Естонія була ще частиною СРСР, про яку мало хто пам’ятав. Цьогоріч вона запровадила євро, про що нагадують жителям і туристам численні плакати на вулицях Таллінна та інших міст. За повідомленнями польських дипломатів, зміна валюти відбулася успішно й без ексцесів протягом неповних десяти днів, хоч і спричинила невелике підвищення цін, переважно через заокруглення в бік зростання.
Довгий час говориться про розвиток інформаційного суспільства в Естонії. Бездротовий інтернет нині є повсюдним явищем, і не було би навіть потреби про нього писати, якби не факт, що я мав змогу користуватися Wi-Fi навіть в автобусі, який віз нас із Таллінна до Нарва-Йоенсуу. Схоже, для тутешніх рейсів це стандарт.
Основною темою першого дня конференції була Росія. Як сказав один із учасників, у Естонії кожен зрозуміє запитання: «Що зробиш, якщо прийдуть?» Не треба пояснювати, про кого йдеться. Естонці переймаються ефективністю можливої допомоги НАТО, скаржаться на систематичні дії Росії, спрямовані на дискредитацію країн Балтії («фашисти», «расисти»), із сумом констатуючи, що ці стереотипи мають своїх шанувальників у Західній Європі. Детально проаналізовано «гуманітарний вимір» політики Росії, спрямований на захист росіян поза «матушкою» та побудову широкого «Русского міра». Говорилося про російську медійну експансію, про проросійські «неурядові організації» в державах близького зарубіжжя, про історичну політику Російської Федерації, боротьбу з незручними ЗМІ. У кулуарах не раз, як і з вуст представників влади, поставало питання про перезавантаження польсько-російських відносин, діяльність польсько-російської комісії з важких питань, смоленську трагедію та її відгомін.
Із сумом констатую, що в Польщі така конференція не могла би відбутися, принаймні не за участю представників найвищої влади. Її організатори були б охрещені русофобами та вар’ятами у стилі Антона Мацеревича (лідера національно-католицького руху в Польщі. – Ред.) та Gazety Polskiej. Бо ж вона хоче бути європейською державою, потрапити в європейський мейнстрим, бути активним гравцем рівня Франції та Німеччини, лідери яких нещодавно приїздили до Польщі (в межах саміту Веймарського трикутника). Тому вона вирішила «європеїзувати» свою закордонну політику й змінити її дотеперішні пріоритети. Важливим елементом цієї політики є прагнення до зближення з Росією. Адже всім відомо, що «велика європейська держава» мусить бути у теплих відносинах із великим сусідом Європи на Сході.
Обидві країни – Польща та Естонія – зазнали чимало лиха з боку СРСР. Обидві й далі перебувають під загрозою з боку Росії. Варто нагадати лишень чергові газові кризи чи електронну атаку на Естонію в 2007 році. Але чому естонці говорять про це відкрито, а польські керівники тішать себе сподіваннями, що Польща допоможе в модернізації РФ? Навіть коли Владімір Путін та Дмітрій Мєдвєдєв реабілітують жертв Катині, це не змінить факту, що Росія залишається архаїчною імперією, про що свідчать і справа Міхаіла Ходорковского, і останній теракт у Москві.
Звідки ж тоді ця віра в можливості Польщі щодо модернізації Росії? Думаю, цей ерзац мають замінити реальні досягнення влади. Коли Польща приєднається до зони євро? Коли на маршрутах громадського транспорту, наприклад трасі Варшава – Ольштин, буде доступний безплатний інтернет? Не знаємо. На втіху залишається факт, що Польща провадить активну «європейську» закордонну політику. Чи не видається вам це дещо провінційним?
Nowa Europa Wschodnia, Польща