Шведська поліція почала допитувати узбека, який спрямував вантажівку у вітрину магазину в Стокгольмі. Тим часом знервовані шведи гадають, чи є серед них невдоволені іммігранти-мусульмани, які готові стати смертниками та підірвати себе десь у країні, й наскільки багато таких людей.
У теракті з вантажівкою в залюдненому центрі міста загинуло четверо осіб. Його було скоєно через три тижні після подібного теракту в Лондоні, де новонавернений мусульманин заїхав орендованою автівкою на тротуар біля Вестмінстерського мосту, вбивши чотирьох пішоходів, а тоді зарізав поліцейського перед парламентом. Невдовзі смертник із Центральної Азії (киргизького походження, за даними правоохоронців на цей момент) підірвав себе в метро в Санкт-Петербурзі. Загинуло 14 осіб.
Скільки ще Європі доведеться побачити тероризму такого розмаху — три теракти за три тижні поспіль? Наскільки вірус ісламістського екстремізму закріпився серед мусульманського населення материка і наскільки його розпалюють бойовики «ІДІЛ», що повертаються із Сирії та Іраку? Що збираються робити мусульманські лідери, які представляють 15 млн мусульман Західної Європи, щоб зупинити ці страхітливі жнива і нову хвилю ісламофобії, яка зображує всіх мусульман потенційними терористами?
Читайте також: Теракт у Стокгольмі: ЗМІ повідомили про вибухівку у вантажівці
Західні спецслужби, безперечно, занепокоєні. Уже не один місяць загроза безпеці в багатьох країнах офіційно характеризується як «дуже висока», а іноді й «неминуча». По всій Європі служби безпеки поповнюються сотнями нових працівників. Уряди розширюють свої повноваження з моніторингу та перехоплення комунікацій, особливо в інтернеті. У жовтні британська розвідка MI5 оголосила, що з 2013 року запобігла більш ніж десятку планованих масштабних терактів. Але щоразу, коли з’являється офіційна заява (це трапляється дуже рідко) про те, що розвідка намагається стежити за сотнями підозрюваних у тероризмі, силовики попереджають, що не можуть спіймати всіх і що якийсь масштабний план теракту все-таки спрацює в майбутньому. Загинути можуть сотні людей.
Терористи почали змінювати тактику. Вони відмовляються від великих операцій, як-от теракти в державних установах, на стадіонах чи викрадення літаків. Для цього потрібно багато планувати, залучати велику кількість людей, яких часто виявляють або через моніторинг мобільних телефонів, або через необачні розмови тих, хто планує теракти, або за допомогою інформації від шпигунів, що працюють у лігвах екстремістських груп. Натомість у Європі зараз бачимо дедалі більше терактів «самотніх вовків». Їх виконують окремі розлючені особи, які шукають спосіб стати «мучеником» і готові вбити себе в спонтанній акції, спрямованій проти звичайних людей у центрі міста.
Такі операції, попереджає MI5, складніше виявити заздалегідь. Щоб їх здійснити, терористу-смертнику потрібно лиш орендувати авто або вкрасти вантажівку, заїхати в людне місце й урізатися в натовп. Мета — максимум жертв і страху. Нерідко терористи вибирають символічні цілі, як-от британський парламент, або свята, коли люди веселяться на вулицях, як це було в Ніцці.
Читайте також: Хто підриває росіян цього разу?
На щастя, плани масштабніших терактів часто не спрацьовують. Стокгольмський убивця начинив своє авто вибухівкою, але вона не здетонувала. Санкт-петербурзький терорист теж установив бомбу в іншій секції тунелю, але її знайшли й знешкодили. Утім, таких індивідуальних дій, хаотичних і непередбачуваних, навіть коли внаслідок них гине десяток людей, достатньо, щоб залякати решту населення. Тепер до подібної тактики відкрито закликає «Ісламська держава», яка втрачає позиції в Сирії та Іраку, а натомість шле бойовиків у Європу, щоб ті радикалізували мусульманських юнаків у надії, що хтось із них скоїть теракт.
В «ІД» та екстремістів, що проповідують терор, мета проста: розлютити й дестабілізувати західні суспільства настільки, щоб їхні уряди погодилися на репресії проти свого мусульманського населення, а відтак радикалізували його. Це штовхнуло б багатьох в обійми екстремізму.
Західні уряди добре розуміють це. Загалом вони поводяться доволі обережно, щоб не посилювати напруження жорсткими універсальними заходами, які могли б зачепити всіх мусульман без розбору. Дональд Трамп із перших днів президентства спробував втілити в життя погрозу зупинити всіх людей із семи нестабільних мусульманських країн — не дозволити їм в’їзд до США. Але його пропозиції оперативно заблокували юристи, що займаються правами людини. Це втішило багатьох представників служб безпеки, де пропоновані Трампом ініціативи розтлумачили як такі, що заохочують до екстремізму.
Натомість західні уряди активізували зусилля, аби переконати мусульманські спільноти в тому, що їм треба уважніше спостерігати за своїми одновірцями, які можуть стати терористами. Вони апелюють до мусульманських лідерів, щоб ті рішучіше виступали з осудом екстремізму. Запропоновано анонімні гарячі лінії, на які можна повідомляти про підозрілих осіб. Учителів та адміністрації шкіл закликають надавати інформацію про будь-яку дивну поведінку юнаків, які можуть думати про вступ до радикальних груп або які потрапили під вплив екстремістської пропаганди через інтернет. Крім того, родини та спільників, які не повідомили компетентні органи про потенційних терористів, очікують передбачені законом наслідки. Поки що така тактика не має видимого ефекту й натикається на багато перешкод.
Перша — будь-яка програма проти екстремізму, фінансована урядом, одразу викликає підозри саме в тих, хто найбільше піддається його впливу: молодих, безробітних, дрібних злочинців та невдоволених. Виконавці цих програм бачаться «прислужниками держави», які заохочують інших шпигувати за своїми. Довіра до програми серед простих людей, на яких вони спрямовані, вкрай низька. І дуже часто чиновники, що проводять їх, цинічно наживаються на фінансуванні, яке виділяється будь-якій групі, що бореться з екстремізмом.
Читайте також: Теракт у Лондоні: кількість жертв зросла до трьох
Друга перешкода — лідери мусульманської спільноти часто не можуть узгодити між собою меседж. Багато іммігрантських спільнот, які стикаються з безробіттям, дискримінацією та ворожістю у ставленні до себе, вважають, що краще триматися купи й не допускати, щоб розкол у їхніх лавах став очевидним для широкого загалу. Лідери спільнот своїм статусом і визнанням часто завдячують найбільш радикальному, відвертому та ефективному протистоянню урядам країн, які їх прийняли. Вони бояться того, що хтось може виявитися «більшим мусульманином» і критикувати їх за недостатню релігійність.
І насамкінець є криза в самому ісламі, що помітна в багатьох спільнотах по всій Європі. Це криза конфесій (вона виражає дедалі більший розрив на Близькому Сході між мусульманами-сунітами й шиїтами) та поколінь. Старші більш інтегровані мусульманські лідери мало розуміють, чи можуть протиставити щось хитрим радикальним меседжам, що транслюються через інтернет та впливають на молодих мусульман, які почуваються чужими у своїх громадах. Також є конфлікт між новою хвилею фундаментального й пуританського ісламу та модерністю нинішнього західного суспільства, і в мусульманських осередках він залишається невирішеним.
Уряди знають, що боротьба з радикалізмом буде довгою та повільною. Вона потребує толерантності та прийняття етнічних і релігійних відмінностей. Досягати цього стає дедалі складніше, бо сьогодні в європейських країнах активізуються націоналістичні настрої. Відкрито цій стратегії кидають виклик праві у Франції, Угорщині, Італії та Німеччині, а також у більшості країн Східної Європи. Відтак екстремісти бачать хороші можливості для розпалювання невдоволення серед меншин у цих країнах, які почуваються мішенями. Швидше за все, теракти у виконанні «вовків-одинаків» триватимуть. Західним суспільствам доведеться жити з терором.