За даними української розвідки, Росія замовила в Ірані 2400 штук так званих баражуючих боєприпасів, або дронів-камікадзе. Від початку вересня вони застосовуються в бойових діях проти України. За рештками машин, знайдених, зокрема, в районі Куп’янська і Нікополя, ідентифікували тип використаних безпілотників, і виявилося, що під російською назвою «Герань-2» ховаються іранські дрони Shahed-136, виготовлені компанією Shahed Aviation КСІР (Корпусу стражів ісламської революції). Їхні технічні параметри ще не повністю вивчені на Заході, але з доступних даних випливає, що вони мають дальність польоту від 1000 до 2500 км, здатні переносити боєприпаси вагою 50 кг і літати зі швидкістю близько 180 км/год. Іранські дрони — це небезпечна, але ненадійна зброя. Багато з них зазнають аварії під час старту або невдовзі після нього. Маємо замало інформації, щоб визначити, чи це проблема якості компонентів, чи також російського монтажу й обслуговування. Можливо, причиною є кліматично-погодні умови в Україні, зокрема вологість повітря — зовсім інакша, ніж в Ірані чи на Близькому Сході, що на потреби саме його театру воєнних дій проектувався Shahed-136. Тривала дія вогкості може погано впливати на прилади цих дронів, особливо на електроніку та стартовий ракетний двигун.
Польща має свій внесок у боротьбу проти Shahed-136. Як визнав сам Головнокомандувач Збройних сил України генерал Валерій Залужний, завдяки зброї, наданій Польщею, українські бійці протягом двох днів збили дев’ять із одинадцяти дронів, що їх атакували.
Технічні параметри Shahed-136 та успіхи української армії в боротьбі з ними це, однак, лише частина історії бойового використання цих безпілотників москалями та його наслідків. Бо ж озброєння одного режиму, що занепадає — московського — іншим режимом, що занепадає — іранських аятол — потягло за собою складне переплетіння політичних подій, і це показує нам, у який спосіб війна в Україні впливає на регіон Близького Сходу в широкому розумінні та на присутніх там глобальних гравців, тобто США. Попри, здавалося б, поважні передумови для ізоляції Москви та загрози її відносинам зі смертельними ворогами Ірану — Саудівською Аравією, Ізраїлем і Туреччиною, такої ізоляції не відбулося. Чому?
Близькосхідна плутанина
У свідомості персів Росія є історичним ворогом їхньої країни. Це Російська Імперія у війні 1826-1828 років позбавила Персію територій нинішнього Азербайджану, в 1907 році поділила з Великою Британією Іран на три зони впливу: російську, британську та «нейтральний» буфер між ними, а в серпні й вересні 1941 року, знову спільно з британцями, совєти напали на цю країну та окупували її північну частину. Ісламська революція 1978 року перетворила Іран на одного з головних ворогів США, а отже, створила підвалини сучасної співпраці Тегерана і Москви, але не перекреслила народної перської ненависті до москалів, лише додала до неї несприйняття американців. Іран при цьому є смертельним ворогом Саудівської Аравії, Ізраїлю та традиційним регіональним суперником Туреччини.
Читайте також: Вісь прагматичного зла. Навіщо Іран допомагає Росії
Саудівська Аравія — абсолютна сунітська монархія, а Іран — шиїтська ісламська республіка. Давня ворожість між двома гілками ісламу, сунітами і шиїтами, накладається тут на суперництво двох регіональних держав навколо Перської затоки та на побоювання династії Саудитів щодо перспектив розділити долю Пахлаві, які урядували в Ірані до революції. Ядерна програма Ірану, що в її розвитку Тегерану може істотно допомогти Москва, непокоїть Ер-Ріяд. А Саудити можуть собі дозволити купити будь-яку зброю. Нуклеаризація Ірану, таким чином, спричинилася б до нуклеаризації Саудівської Аравії. Остання формально є союзницею Сполучених Штатів — Вашингтон урятував її від іракського вторгнення у 1990-1991 роках, але як абсолютна монархія вона може колись дочекатися революції з невідомим ступенем радикалізму. Американці пам’ятають, як монархічний Іран шаха Рези Пахлаві теж був союзником США, але Ісламська республіка аятол перетворилася на їхнього затятого ворога. Тегеран, до того ж, погрожує знищенням Ізраїлю і підтримує шиїтських бойовиків, що атакують Ізраїль, а також диктатора Сирії Башара аль-Асада, смертельним ворогом якого, своєю чергою, є Туреччина. Ані Сполучені Штати, ані Ізраїль не хочуть бачити ядерної зброї в руках радикальних ісламістів, чи то шиїтських, чи сунітських. Отож, російсько-іранську співпрацю не вітають не лише у Вашингтоні, але також в Анкарі, Тель-Авіві й Ер-Ріяді. Чому ж тоді Ізраїль не виявив солідарності з Україною, а Саудівська Аравія фактично підтримала Росію?
Поразка саудівської політики Джо Байдена
2 жовтня 2018 року в саудівському консульстві в Стамбулі було вбито опозиційного журналіста Джамаля Хашоґджі. У замовленні вбивства звинувачують саудівського принца Мухаммеда ібн Салмана. Джо Байден іще під час своєї виборчої кампанії обіцяв, що через цей злочин зробить Саудівську Аравію «парією» на міжнародній арені. Одночасно з ідеологічних міркувань сучасна демократична адміністрація США у боротьбі з потеплінням клімату обмежила американські інвестиції у видобуток енергоресурсів. На цю ситуацію наклалася російсько-українська війна та її наслідок — енергетична криза в Європі. Заходу, зокрема США, почало залежати на збільшенні видобутку нафти і газу, щоб збити ціни на них. Із цією метою Джо Байден здійснив візит до Саудівської Аравії, де зустрівся, зокрема, з принцом Мухаммедом ібн Салманом. Рукостискання з замовником убивства справляло б фатальне враження на фотографії в американських медіях, тому Байден обмежився привітанням кулаками, і це викликало чимало розмов та, звісно, не покращило атмосфери в американсько-саудівських відносинах. Намагання президента США виявилися марними. На початку жовтня ОПЕК, за спільної позиції Саудівської Аравії та Росії, вирішила зменшити видобуток нафти на два мільйони барелів щодня. Саудити в такий спосіб підтримали Росію (зростання ціни на нафту, що буде наслідком такого рішення, посилить російський військовий бюджет) і викликали роздратування Вашингтона.
Ізраїль у сітях московської залежності
Постачання Іраном бойових дронів Росії є очевидною ознакою співпраці Москви і Тегерана. Нам невідомі подробиці угоди, але зрозуміло, що іранці не дають своєї зброї москалям за так. Ми знаємо також, що Росія — це ядерна держава, а Іран хотів би нею стати. Тому співпраця двох тираній очевидно загрожує Ізраїлеві. Чому ж тоді Ізраїль відмовився надати Україні свої системи протиповітряної оборони, звичайно, пристосовані до боротьби проти ударів іранської зброї, що постачається сирійським бойовикам у Сирії та Лівані? Є дві причини.
Державу Ізраїль заснували, по суті, польські євреї. У Польщі жартували, що «якби не пара гоїв у Кнесеті, там можна було б спілкуватися польською», а також що в 1967 році «польські євреї побили радянських арабів». Та це вже історія. Сьогодні на вулицях ізраїльських міст частіше чути російську, ніж польську.
Читайте також: Безпілотні крила України
Ізраїль — невелика країна з населенням близько 9,5 мільйонів. Приблизно 1,7 мільйонів мешканців це колишні радянські євреї (або росіяни, що вдають євреїв), які емігрували після 1991 року. Вони сильно русифіковані, мають російську картину світу та ментальність. Отож, це помітний відсоток виборців, із якими кожний уряд Ізраїлю, що хоче виграти вибори, мусить рахуватися. Друга причина — російська військова присутність у Сирії. Вона дає Москві змогу впливати на те, з яких частин цієї країни летять ракети на Ізраїль, а з яких — ні. Комбінація цих двох чинників перетворює Ізраїль на практично проросійську державу, а отже, ворожу і Україні, й Польщі. Варшава в останні роки отримала чимало доказів цього факту. Тепер їх отримує Київ. Це прикро, але очікувано.
Отож, у грі залишається Туреччина. Вона посварена з США, але протистоїть Росії на Кавказі, в Сирії та в Лівії, підтримує Україну «Байрактарами», а також блокує одночасно як рух російських суден через Босфор і Дарданелли, так і вступ Швеції та Фінляндії до НАТО. Мотиви політики Анкари потребували б окремої великої статті. Тут обмежимося лише твердженням, що з-поміж близькосхідних гравців лише вона в питанні російського нападу на Україну однозначно підтримує Київ.
Україна переможе
Іранська підтримка Росії принесе Україні страждання і втрати, але не змінить результатів війни. Зрештою, режим аятол хитається, і невідомо, як довго йому залишилось. А історія з іранськими дронами для Росії нагадує нам про суть боротьби між свободою і поневоленням. У європейській культурі її початком стала війна греків з персами.
Коли посли Ксеркса запропонували Леоніду здатися, вони, щоб показати безнадійність опору Спарти перській силі, пригрозили: «Від наших стріл потемніє Сонце». Леонід відповів: «То будемо битися з тінню». Ця символічна відповідь дуже емоційна, вона є сильним культурним зразком. Адже битва при Фермопілах — це архетип бою людей вільних, які боронять свою свободу та пов’язану з нею людську гідність, із невільниками, гнаними на війну наказом тирана та ударами його посіпак. Минуло 2500 років, але природа цієї битви залишається тією самою. Персів змінили москалі, спартанців українці. А заміна стріл на дрони змінила технічні, але не моральні параметри такої війни.