Невідомо тільки, хто залишиться в грі за результатами першого туру. Деякі сюрпризи ще, очевидно, будуть. Бійка між топовими кандидатами та їхніми групами підтримки розгорається не на жарт, компромати ллються як із відра, знову в тренді тимчасові слідчі комісії… Але на серйозні тектонічні розломи політичної дошки сподіватися не варто. Найкращим доказом цього є загалом застиглий над сутичкою парламент. Його думки вже зайняті власною реінкарнацією, і форсувати процеси ніхто й не збирається. Надто непевна ситуація з можливим переможцем президентського забігу.
На відміну від електорату, якому закинули на вибір більш як чотири десятки кандидатів, у політиків завдання простіше. Вони чудово розуміють, що обирати доведеться лише між трьома прізвищами, які реально можуть виявитися в переможцях. На них, власне, і робляться ставки. Щоправда, не завжди гласні та публічні, але такої відвертості й не вимагається. Тим паче коли йдеться про гравців вищої ліги, які звично розкладають яйця в різні кошики. Робити їм це стає дедалі складніше. Якщо доступ до Юлії Тимошенко відносно простий, вона сама заявляла, що готова говорити з усіма, президент теж іде на контакт, бо, як ніхто інший, нині зацікавлений у найширшій підтримці чи принаймні в домовленостях про ненапад, то намацати людину-Зе, яка присутня лише у віртуалі та яка може виявитися справжнім комік-сюрпризом для всіх, можна лише за посередництвом патрона Ігоря Коломойського.
Читайте також: Обіцянки vs реальність. Як бачать президентські повноваження топ-кандидати
Загалом особливих міграційних рухів у парламенті наразі очікувати не варто. Усі вже визначилися, кого з кандидатів підтримують. А хто не симпатизує нікому, зайнятий реалізацією власних проектів. БПП, за винятком уламків УДАРу, твердо чекає на інавгурацію свого шефа Петра Порошенка. Тут без варіантів. УДАР нібито сидить на валізах і в гру не лізе, бо не вірить і не дуже хоче, щоб нинішній президент продовжив свою кар’єру ще на п’ять років. Саме з таких міркувань, як зазначають джерела Тижня, їхній бос Віталій Кличко не брав участі у форумі, де Порошенко висувався в кандидати. Відеопривітання надіслав, але не приїхав. Так йому начебто порадили технологи. Із чим це пов’язано, неважко здогадатися, якщо пам’ятати, що до Кличка та соратників тягнуться ниточки від Фірташа та Льовочкіна. Якщо Порошенко знову стане президентом, УДАР, може, і залишиться в складі БПП і далі гратиме там свою роль білої ворони. А якщо ні, то на парламентські вибори піде окремою командою, тому цілком логічно, що краще почекати, щоб зайвий раз не наламати дров.
На боці Порошенка наразі «Воля народу», яка, зважаючи на риторику, помітно поправішала. За рівнем патріотичних меседжів її нардепи скоро зможуть конкурувати зі свободівцями, але це не повинно вводити в оману. Підтримує главу держави й невеликий уламок «Відродження», що тяжіє до Геннадія Кернеса. Якою насправді є ця ситуативна підтримка, судити важко, знаючи політичну вдачу харківського мера. Та з огляду на певні моменти його життя Петрові Олексійовичу він дечим таки зобов’язаний. Як і мер Одеси Геннадій Труханов.
Після всього пережитого в коаліції з БПП передбачувано зайняли вичікувальну позицію в «Народному фронті», визначивши для себе ключовою метою максимально якісно відіграти на парламентських виборах. У якому форматі це відбуватиметься, залежатиме й від результату президентських перегонів. Утім, наразі, попри доволі полярні вподобання між соратниками (Олександр Турчинов, Андрій Парубій, Сергій Пашинський із командами тяжіють до Петра Олексійовича, а Арсен Аваков із підопічними симпатизують Юлії Володимирівні), політсила, принаймні для проформи, залишається монолітною і конфлікт, який палає між двома кандидатами, здається, зовсім її не зачіпає. Власне, хай там хто стане президентом, Тимошенко чи Порошенко, це не матиме смертельного впливу на проект Арсенія Яценюка. Він може хіба що трохи схуднути, та й усе. Гірше, коли в забігу переможе Зеленський. Тоді обставини взагалі кардинально зміняться і переформатування політсили стане життєвою необхідністю.
У межах партійної дисципліни «Самопоміч», лідер якої зняв свою кандидатуру на користь колеги-кандидата, тепер підтримуватиме Анатолія Гриценка. Хоча, знаючи його реальні шанси перемогти, навряд чи порине з головою в невдячну роботу, а радше зосередиться на парламентській кампанії. Чи буде «Самопоміч» у спілці з Гриценковою «Громадянською платформою», поки що незрозуміло. Офіційних домовленостей наразі немає. Але навіть якщо з’являться, то лише після виборів глави держави, хоча це малоймовірно.
Читайте також: Зручні теми для кандидатів: як вони розуміють реформи
Кого підтримує фракція «Батьківщина», легко здогадатися. На боці її лідера навряд чи є багато союзників, але певний рівень підтримки Юлія Тимошенко має. Нові друзі, доки не проясниться, хто виходить у другий тур, навряд чи з’являться. Очільниця «Батьківщини» вже всіх, кого могла переконати, що стане президентом, і перетягти на свій бік, переконала й перетягла. Решта дивиться на рейтинги й не поспішає бігти з обіймами, щоб не втрапити в халепу. Очевидно, що в союзниках Тимошенко більша частина «Відродження», в акціонерах якого числиться Коломойський. Його основний та ідеальний проект, звісно, Зеленський, але й прихід до влади Тимошенко також влаштує. Нав’язливу ідею усунути Порошенка й повернути собі відібраний ПриватБанк, яка переслідує нині олігарха, можна реалізувати руками обох кандидатів. Хоча перший буде суттєво дешевшим і простішим. Найімовірніше, у питанні перемогти Порошенка солідарні з Юлею і «радикали» Олега Ляшка. Вони вдають, ніби вірять у перемогу свого лідера, але впевнено працюють саме на парламентські вибори, відробляючи замовлення головного спонсора — Ріната Ахметова.
Про субстанцію під умовною назвою «Опозиційний блок» варто згадати лише в контексті процесу ділення дробів, у результаті якого ця колись монолітна фракція поповнила бюлетень кількома ненависними один одному кандидатами. Така багатовекторність, звісно, на руку всім без винятку лідерам перегонів, а декому ще й додатковий бонус у вигляді кількох відсотків до карми.
Власне, основна інтрига як для більшості політсил, так і для олігархів усе-таки не президентські вибори, а парламентські. Не слід забувати, що Україна є парламентсько-президентською республікою і, попри важливість ролі глави держави, саме Рада ухвалює закони та формує уряд. Тож від того, кому пощастить потрапити до законодавчого органу та яка в ньому вималюється конфігурація, залежатиме значно більше, ніж від того, хто з цих трьох обійме президентську посаду. Звісно, результати президентських виборів певним чином вплинуть на парламентські, спровокують відцентрові чи, навпаки, притягальні реакції, але то вже буде потім. Та й логіка поведінки виборця в обох варіантах різниться, і цього не можна не враховувати.