Мало яка держава Центральної Європи має таку довгу традицію української політичної еміграції, як Чеська Республіка, у якій її пов’язують із міжвоєнною Чехословаччиною (1918–1939). Свого часу вона зазнала слави правдивої демократичної держави в регіоні. Окрім українців Чехія надала політичний притулок десяткам тисяч росіян та білорусів, які тікали від більшовиків, а також деяким полякам, австрійцям та угорцям, що були змушені залишити свої напівдиктаторські, авторитарні країни. Окремий розділ історії становить підтримка антинацистської політичної еміграції з Німеччини, яка в 1930-х роках створила в Празі один із центрів боротьби проти Гітлера.
Після окупації самостійної України Червоною армією та її приєднання до тоталітарної червоної Росії, а пізніше Радянського Союзу Прага й Чехословаччина взагалі стали одним із головних центрів української еміграції в Європі. У столиці Чехії з’явився й функціонував до кінця Другої світової війни Український вільний університет (після війни переїхав до Мюнхена), тисячі студентів навчалися в Українській господарській академії в центральночеських Подєбрадах або в Українському педагогічному інституті в Празі. Закарпатська Україна, яка між війнами була частиною Чехословаччини, – єдина демократично адміністрована частина сучасної України, що 1938 року здобула повну автономію. На той час у вигнанні в Празі перебувало багато знаних постатей з українського політичного життя на чолі з Михайлом Грушевським.
Після 1990 року до Чехії приїхало близько півмільйона українців, які, якщо до них зарахувати і тих, хто живе й працює тут нелегально, становили б найбільшу національну меншину в країні. Але то була і є економічна еміграція. Більшість із них не збираються залишатися в Чехії назавжди й за кілька місяців або років повертаються з прибутком в Україну. Чехія також стала улюбленим місцем частини української політичної та бізнесової еліт, які придбали собі резиденції на відомих чеських спа-курортах, насамперед у Карлових Варах. Частим гостем тут є, наприклад, Леонід Кучма.
Сумніви Чехії
Тепер до цього списку українців додався перший відомий сучасний український політичний емігрант, екс-міністр уряду колишньої прем’єрки Юлії Тимошенко Богдан Данилишин. Він досить довго перебував у Чехії під час попереднього ув’язнення: від свого затримання 18 жовтня протягом майже всіх наступних трьох місяців. Увесь цей час його справу вивчали як у правовій площині Кримінального кодексу, так і в площині можливих політичних репресій в Україні.
Уже невдовзі після ув’язнення попередньо сенсаційні заголовки в чеських газетах на кшталт «Мисливці за головами ув’язнили українського екс-міністра» змінили сумніви в безсторонності українських державних та правоохоронних органів. До обережних оцінок коментатори вдавалися з огляду на дивні обставини ув’язнення, коли Данилишин прибув із Німеччини, де буцімто лікувався, до українського посольства в Празі, щоб надати свідчення слідчим. Там, власне, його й затримали. Якби це було 30–40 років тому, то Данилишина, найімовірніше, одурманили, запхали в багажник автівки та відвезли агенти КДБ на показовий процес до Києва.
Однак ми живемо на кілька десятків років пізніше, і тому українця було «лише» передано до рук чеської поліції. «Мене передали чеській поліції, незважаючи на домовленість, що я зможу повернутися на лікування (до Німеччини)», – розповідає Данилишин про ставлення до себе в посольстві. Чеська поліція, щоправда, повелася з Данилишиним увічливо й порядно, але нічого іншого, аніж помістити його в СІЗО, не могла – українська прокуратура оголосила екс-міністра в міжнародний розшук.
За даними добре поінформованих чеських джерел, справа Данилишина від самого початку була підозрілою: начебто незаконний тендер на будівництво паркінгу в аеропорту Бориспіль на тлі наявних у країні корупційних схем – доволі незначна шкода, якої він своїми діями міг завдати державі (13,9 млн грн). «Це в українських реаліях є справді дрібницею, майже «недостойною» посади міністра», – каже один неназваний дипломат, який раніше працював в Україні. Екс-міністр, своєю чергою, звинувачення цілковито відкидав: «Усі обвинувачення були безпідставними, вважаю їх політично мотивованими та вигаданими».
Попри ці сумніви, суд і чеська влада вивчали справу Данилишина цілком серйозно, про що свідчила повторна відмова в проханні екс-міністра про його звільнення з в’язниці під заставу. Таким чином Прага хотіла уникнути скандалу на випадок зникнення політика під час розгляду справи.
Притулок завдяки Януковичу
Сумніви чеських судових органів щодо вини Данилишина посилила владна структура президента Віктора Януковича. Це й кількість ув’язнених представників колишнього керівництва включно з екс-міністром внутрішніх справ Юрієм Луценком та екс-міністром охорони навколишнього середовища Георгієм Філіпчуком. І звинувачення на адресу екс-прем’єрки Юлії Тимошенко в нецільовому використанні державних коштів. Усі кримінальні правові звинувачення проти опозиції вилилися в кільканадцять справ та оформилися в оголошення орієнтовної шкоди в розмірі $2,5 млрд (на думку дипломатів, «ходорковського масштабу»). Такий вибірковий принцип, націлений на верхівку колишньої влади, викликав недовіру чехів до звинувачень, хоча залишається сумнів у непідкупності не тільки нинішньої української номенклатури, а й тодішньої.
Кілька днів тому комісар Євросоюзу з питань розширення Штефан Фюле (за збігом обставин чех) під час свого візиту до Києва офіційно застеріг керівництво України в намаганні залякати та криміналізувати опозицію. «Демократична державна влада не може існувати без незалежної судової системи», – проголосив відверто Фюле. «Я знову маю звернути увагу на необхідність гарантії, що кримінальне законодавство не буде використано в політичних цілях і що засади чесної, справедливої та незалежної судової системи цілковито дотримуватимуться», – додав він. На пряме запитання, чи під час процесів над опозиційними політиками застосовується «вибіркова справедливість», Фюле «не по-брюссельски» однозначно сказав: «Так, я поділяю таку думку».
Оскільки таку думку незадовго до того висловили й Сполучені Штати, у справі Данилишина в Празі почалися зрушення. Уже за два дні після цього Міністерство внутрішніх справ Чехії надало українському екс-міністрові політичний притулок, на підставі якого (але не завдяки переконанню в тому, що Данилишин не винен) майже через три місяці після попереднього арешту його було звільнено. Таке рішення схвалив чеський міністр закордонних справ Карел Шварценберг: «Я повністю поважаю результати справи про надання притулку. Висловлюю побоювання, що в цьому конкретному випадку прохач не отримав би в Україні справедливого розгляду справи й що переслідування може бути політично мотивованим». І все ж додав, що, сподівається, до погіршення відносин із Києвом не дійде.
Чеські медіа також поширили інформацію про реакцію Юлії Тимошенко, яка високо оцінила крок Чехії. Натомість лише побіжно розповіли про протести київської влади, яка стверджує, що й далі вимагатиме видачі Данилишина.
Гідним уваги є те, що в Чехії, де кроки влади постійно жорстко критикує ліва опозиція, рішення державних інституцій та оцінка Шварценберга не викликали жодного голосу протесту. У дискусійному форумі української редакції «Радіо Свобода», що розміщена в Празі, поміж української спільноти в Чехії переважають голоси, що схвалюють «чеську демократію» та здатність Праги правильно зрозуміти сучасний розвиток ситуації в Україні.
Жовта картка.
Томас О. Меліа, помічник Держсекретаря США з питань демократії та прав людини: «Рішення чеського уряду має стати сигналом для уряду України щодо того, як Європа і міжнародна спільнота сприймають ці процеси… як шлях розвитку України сприймає міжнародна спільнота»
Політичні біженці з України
За часів Кучми було надано політичний притулок кільком українцям. Найгучніші втечі
Валерій Івасюк
20 січня 2001 року виїхав з України до Великої Британії, де йому надали політичний притулок. Івасюк пов’язував тиск на себе зі справою Гонгадзе: він, на той час як медичний експерт, не погоджувався з оприлюдненими висновками російської експертизи «таращанського» тіла. СБУ повідомляє, що на початку січня цього року Валерія Івасюка запросили до слідчих органів не як експерта у справі загиблого журналіста, а як голову Національного комітету з боротьби із захворюванням на СНІД, який він очолював протягом 1994–1998 років. Він мав надати пояснення з приводу місцезнаходження матеріальних цінностей на суму понад $3 млн. За інформацією контрольно-ревізійного управління Міністерства фінансів України, ці гроші очолюваний ним комітет отримав і не використав.
Микола Мельниченко
Співавтор «Кучмагейту» у квітні 2001 року отримав політичний притулок у США. За помаранчевої влади повернувся в Україну.
Мирослава Гонгадзе
Вдова Георгія Гонгадзе з двома доньками отримала політичний притулок у Сполучених Штатах у травні 2001 року. Нині працює кореспондентом «Голосу Америки» у Вашингтоні.
Олександр Єльяшкевич
Колишній народний депутат восени 2002 року отримав політичний притулок у США через замах на його життя в Україні. За словами Єльяшкевича, фізичний напад на нього стався після того, як очолювана ним комісія встановила, що Кучма «не був обраний демократичними засобами». Олександр Єльяшкевич стверджує, що вчинити на нього напад наказав сам Кучма і що це підтверджують записи Миколи Мельниченка. Мешкає у США.
Олександр Данилов
Генеральний директор литовського дочірнього приватного підприємства «Такі справи» 13 травня 2003 року отримав політичний притулок у Литві. Справа очолюваного Даниловим підприємства 2002-го потрапила до щорічного звіту Держдепартаменту США як приклад порушення демократичних прав. У період парламентської передвиборчої кампанії 2002-го видавничо-поліграфічна фірма «Такі справи» надрукувала книжку під назвою «Невиконане замовлення», яка була присвячена діяльності Тимошенко й мала рекламний характер. За кілька днів після того, як тираж передали замовникові, у підприємства почалися проблеми з податковою. Виборчий блок Юлії Тимошенко звинуватив ДПАУ в політичному тиску на фірму. У відповідь прес-служба ДПАУ оприлюднила офіційну заяву, в якій відкидалися звинувачення в політичному тиску та стверджувалося, що в Україні викрито «розгалужену мережу фіктивних структур, через яку здійснювалося відмивання тіньових коштів». Видавничо-поліграфічне підприємство «Такі справи» – одне з найбільших в Україні у своїй галузі. Певний час воно надавало спонсорську допомогу Народному руху України, а також на спонсорських засадах друкувало агітаційні матеріали на підтримку ідеї державної незалежності України.
Сергій Шолох
Власник закритого радіо «Континент» отримав політичний притулок у США навесні 2004 року. На радіо «Континент» у Києві транслювалися провідні західні станції: «Бі-Бі-Сі», «Німецька хвиля», «Польське радіо», «Голос Америки», «Свобода». За словами Шолоха, йому погрожували люди, тісно пов’язані із СДПУ(о): «Казали, що мені кінець, якщо я запущу в ефір «Радіо Свобода». Раніше, як розповідав Шолох, ці люди пропонували йому оприлюднити версію вбивства Георгія Гонгадзе, яка заперечувала причетність Леоніда Кучми до зникнення журналіста. Повернувся в Україну.
Валерій Івасюк 
Микола Мельниченко 
Мирослава Гонгадзе 
Олександр Єльяшкевич 
Олександр Данилов 
Сергій Шолох