У вівторок 323 голосами парламент ухвалив Закон «Про судоустрій в Україні», який дозволяє вести судочинство російською мовою «за згодою сторін». Того самого дня в Раді зареєстровано законопроект про використання «мов національних меншин» у телерадіомовленні. Його автори, депутати-регіонали Колесников, Шуфрич & K пояснюють: «Мовлення мовами меншин не повинно піддаватися надмірним непропорційним вимогам щодо перекладу, дублювання, синхронного перекладу або субтитрів».
Ми ж дорослі люди, все розуміємо. Геть машкару! Відтепер увесь судоустрій в країні може послуговуватися російською без жодних обмежень, а телеканали вже не морочитимуть собі голову дрібненьким рядочком титрів унизу екрана, який мав би символізувати повагу до 67% співвітчизників – саме стільки в нас україномовних, згідно з останнім переписом населення 2001 року. Як на практиці досі виконувалися приписи законів та регуляторних актів, ми чудово знаємо: саботаж, імітація бурхливої діяльності. Мабуть, саме така політика нині називається «утисками російськомовного населення».
Як на гріх, та сама ПР ініціює звільнення парламентом міністра Івана Вакарчука: офіційно – «за цілеспрямоване руйнування освіти та науки», неофіційно – за його зусилля з українізації галузі. І, як на гріх, у четвер Нацрада зареєструвала в Україні російський «Первый канал», що стало символічним збігом: ласкаво просимо, панове, в Україну поширювати свою пропаганду й лити бруд, вочевидь, в інтересах Верховного комісара ОБСЄ, на якого посилалися напередодні законодавці.
Подолання колоніальної інерції потребує цілеспрямованих зусиль упродовж життя не одного покоління. Але коли неефективність держави накладається на відсутність свідомої політики деколонізації, а згодом відверту зневагу до прав не якоїсь там меншини, а, власне, «конституційної більшості» населення, слід відверто визнати капітуляцію. Йдеться не про якусь випадкову активність п. п. Колесникова, Ківалова і Табачника, яким кортить якнайшвидше прибрати останні острівці спротиву та ділянки гетто, в яких досі de facto перебуває мова титульної нації. Ми чуємо блискуче скоординовану симфонію, де регіонали, як завжди, грають першу скрипку. Але зверніть увагу, як чудово звучить весь оркестр! Звідки стільки енергії? Руки звільнилися після відмови від коаліції? Чи хтось махнув паличкою?
Українці навчені читати між рядків. Влада дає чіткі сигнали: віднині вона не просуває і не захищає державну мову. Що в нас тепер на черзі? Що здаємо наступне?