Вибори за партійною системою навіть у найвіддаленіших куточках області стали одним із основних сюжетів минулої місцевої кампанії. У більшості ОТГ це були чергові вибори, а в деяких — дострокові, оскільки кожну громаду було сформовано в різний час. Самі очільники громад і потенційні кандидати по-різному трактують нову законодавчу норму.
Першопрохідцям децентралізації вдалося залучити максимум державних коштів і здобути великий досвід. Результатами попередньої праці стали і їхня агітація, і передвиборча програма. Партії вже давно за ними полюють.
Печеніжинська ОТГ першою обрала децентралізацію. Ігор Довірак разом із громадою перемогли на загальнонаціональному конкурсі «Громада на мільйон». На вибори він пішов із партією «Плаформа громад», утвореною внаслідок розколу «Блоку Петра Порошенка «Солідарність» у Івано-Франківській обласній раді (зрештою переміг із результатом у понад 38% голосів). Сам Довірак іще станом на вересень 2020-го, тобто вже під час кампанії, залишався членом «Європейської солідарності», яка виникла після перейменування «Блоку Петра Порошенка». Партії він зараз більше потрібний, ніж вона йому.
«Завдяки відкритим партійним спискам кожен майбутній голова формуватиме команду в місцевій раді, а громада знатиме цих людей. Це буде їхня колективна відповідальність. Водночас є небезпека фальшувань і зіпсованих бюлетенів, а також проблема достатньої кількості кандидатів. На Прикарпатті обирають партії однакового проєвропейського спрямування. Але всі вони формуватимуть списки, що призведе до розпорошення голосів», — міркував Довірак перед виборами.
Читайте також: Мери та партії
У цій самій громаді як конкурента Довіраку розглядали колишнього однопартійця Дмитра Лащука, який тепер асоціюється із партією «За майбутнє». На вибори голови він не пішов, натомість завів найбільшу фракцію до селищної ради: шістьох депутатів із 26. Авторитетом у громаді є місцевий депутат, голова Асоціації вівчарів Прикарпаття Василь Стефурак. Він засвітився на з’їзді політпартії «Пропозиція», але на посаду голови ОТГ не висувався. Стверджує, що підтримка партії мерів потрібна йому і прикарпатським вівчарям для просування продукції по Україні. На інше в нього немає часу й мотивації. Зрештою Стефурак депутатом так і не став, хоча «Пропозиція» три голоси в селищній раді здобула.
У багатьох громадах політичний тиск відчули ще задовго до виборів. У серпні голова регіонального відділення Всеукраїнської асоціації громад (ВАГ) Юрій Івасюк на своїй сторінці у фейсбуку повідомив, що до асоціації за захистом звернулися кілька голів прикарпатських громад із приводу провокацій, які правоохоронні органи здійснюють щодо них та їхніх працівників. Ішлося про вимагання сприяти бізнесу, виділення землі та надання дозволів на розміщення зовнішньої реклами. Врешті підставна особа, за словами голови Витвицької ОТГ Миколи Шикора, спровокувала сцену з пропозицією хабаря, під час якої з’явилася поліція. Шикора затримали й тимчасово відсторонили від виконання обов’язків. Однак справу закрили за відсутністю доказів. Згодом той самий «бізнесмен» навідався ще в чотири громади. Микола Шикор пішов на вибори. Він стверджував, що замовниками тих провокацій є його опоненти, зокрема люди, пов’язані з системою МВС, один із яких у 2007 році навіть отримав звання генерала. Вони представляли три різні партії, але двоє з них мали однакові прізвища. Шикор пішов самовисуванцем, бо його громада не перевищує 10 тис. жителів, тож йому не потрібно домовлятися з політиками. Зрештою вибори він програв із розривом у близько 100 голосів. Переможцем став висуванець «Платформи громад» Василь Ільницький — один із двох згаданих однофамільців.
Натомість Андрій Гунда, голова однієї з наймолодших ОТГ, Пасічнянської, без партії ніяк не зміг би зареєструватися на виборах. Він каже, що законодавець встромив ніж у груди місцевому самоврядуванню, і звернувся з цим питанням до Конституційного Суду. Вважає, що йдеться про порушення його конституційного права бути обраним.
«Політичні сили лідерського типу є найбільшими причинами розбрату між нами, українцями. Такі зміни зовсім нівелюють принципи, які було закладено в ідею створення об’єднаних громад. Громади об’єднувалися для розвитку. Гірко констатувати, але такими змінами нас усіх намагаються знову загнати в політичну полеміку, яка не призводить ні до чого доброго. Ми повинні мати право на самовисування. Ми прагнемо розвивати свій край без політики. Проте цікавий парадокс: у Верховну Раду самовисування залишили, а до об’єднаних громад — забрали», — обурюється Андрій Гунда. (Новий Виборчий кодекс, за яким відбулися місцеві вибори 25 жовтня, насправді забороняє і самовисування до Верховної Ради також. — Ред.)
Читайте також: Країна виборів
У підсумку Гунда висунувся від тієї самої «Платформи громад» і здобув комфортну перемогу з понад 52% голосів виборців.
Більше плюсів аніж мінусів, у партійності в громадах бачить Іван Вережак, ексголова села Котиківка, що в Городенківському районі. Він сповідує партійність і вже п’ять років перебуває в Українській Галицькій партії (УГП): «Партизація вже давно серед нас. Усе залежить від того, хто формує місцеву коаліцію та як вона працюватиме у громаді: на користь чи проти. Загрози є. Наприклад, після виборів партія починає диктувати, як голосувати, всупереч попередньо проголошеним цінностям та ідеології. Якщо я так не робитиму, мене можуть відкликати. Це несправедливо. Водночас такий механізм добрий на користь усунення недоброчесного депутата. Партійні коаліції також небезпечні тим, що деякі села в ОТГ можуть бути представлені більшою кількістю депутатів, які тягтимуть бюджет на себе», — вважає Іван Вережак.
Він переконаний, що більший за партії вплив на місцях мають сільські «рішали». Вони можуть впливати на симпатії громади й навіть на явку на виборах. Однак у них свої корисливі цілі на майбутнє. Вережак вирішив «звертатися за підтримкою до справжніх лідерів думок і людей із добрим іменем у громаді». На виборах він висунувся на голову Городенківської міської громади й посів третє місце із 15% голосів. Його УГП отримала три місця в міськраді з 34.
У містах Прикарпаття, на відміну від обласного центру Івано-Франківська, де чинний мер Руслан Марцінків фактично не мав конкурентів, кампанія була цікавою. У Коломиї, другому за розмірами й насиченістю політичного життя місті області, кількість кандидатів на посаду голови ОТГ була майже втричі більшою, ніж у Івано-Франківську.
Перші два місця в Коломиї здобули самовисуванці — Богдан Станіславський (переможець) та Ігор Слюзар. Однак є приклад, який яскраво ілюструє тенденції партійного будівництва в Україні. Один із кандидатів Назарій Тодорів донедавна очолював Благодійний фонд «Konyk Help» під орудою чинного нардепа-самовисуванця Андрія Іванчука. У виборах він брав участь від партії «За майбутнє». Це дратувало багатьох містян, які не схвалюють поєднання благодійності й політики.
Читайте також: Ключі від міст. У чому секрет довголіття мерів
Також Тодоріва критикували за непослідовність. На виборах до парламенту в 2019-му він підтримував чинного мажоритарника від округу Андрія Іванчука, про що свідчать фото з відповідною символікою. Опонентом Іванчука тоді був висуванець від «Слуги народу» Андрій Шевченко, якому активно допомагав інший відомий в області Шевченко — Олександр, екскандидат у президенти та власник курорту «Буковель». Цьогоріч Олександр Шевченко став одним із ключових гравців нового політпроєкту «За майбутнє». Саме того, від якого висувався Тодорів.
Консультант із питань місцевого самоврядування Програми USAID «DOBRE» Михайло Джогола з командою вже кілька років працює в середовищі прикарпатських громад. Його команда консультує жителів і владу, як писати проєкти на здобуття грантів, як формувати план стратегічного розвитку громади, як контролювати бюджетні витрати й моніторити діяльність місцевих депутатів.
«Можливо, це (партизацію. — Ред.) треба було зробити раніше, а не під вибори. Кандидатам на посади голів треба за кілька тижнів знайти партії або відповісти тим, які їх досі «хантили». Це ускладнює процес реєстрації й затягує час. А позитивний момент у тому, що громада може розвивати свої осередки. Як правило, з 10–15 сіл утворюється одна громада. Досі було проблемою зібрати сесію. Депутати, які працюють на громадських засадах, мають власну роботу чи бізнес та їздять на заробітки. За партійної системи майбутній голова може спрогнозувати, на скільки «штиків» у раді варто сподіватися. Розвиватимуться й самі партійні осередки. Більша громада — більша організація. Якщо партія має представництво в обласній раді, то це вже розгалужена мережа, яка може взаємодіяти, впливати на прийняття важливих рішень. Це один із інструментів голови й депутатів», — зазначав Джогола у вересні напередодні виборів.
Тоді він звернув увагу іще на кілька ризиків швидкої партизації. По-перше, через необхідність знайти партію за кілька днів, люди можуть приєднатися до політсил не проукраїнського спрямування. А ті, відповідно, можуть отримати представництво в радах. По-друге, голови ОТГ отримали значно більше репутаційних ризиків. Відтепер їх асоціюватимуть із помилками партій, які провокують скандали.