Перлина в колючому дроті

Окремі райони індійського штату Джамму і Кашмір у найпопулярнішому туристичному путівнику Lonely Planet визначені як не рекомендовані для туристів. Але в цьому є свої переваги.

 

Впродовж минулого століття іноземні туристи тисячами відвідували перлину корони Індії – Кашмір,звідси у супроводі місцевих провідників вирушали у піші мандрівки Гімалаями, приносячи до казни штату значні прибутки. Останні 17 років Кашмір не бачив іноземних туристів. 30-річні кашмірці вважають себе

втраченим поколінням: виходячи з дому, вони не знали, чи повернуться живими. Хтось, захопившись ідеєю незалежності, втратив не лише долю. Сьогоднішній Кашмір прагне миру, прагне відновити славу гостинного краю, у якому щедро приймають усіх, незалежно від релігії та походження, прагне повернути туристів. І вони повертаються…

 

 

 

 

Наша подорож починається з храму Вайшнодеві – згадки про нього містяться ще в давніх Ведах. Хтось відвідує його кожного року, інші неодмінно освячують тут знаменні події життя: сюди привозять немовлят, приїздять молоді подружжя, цей храм відвідують напередодні подорожей за океан…

 

Зупиняємося у будиночку для гостей, яким опікується комітет святині Шрі Мата Вайшно Деві. Місця тут можна забронювати заздалегідь за допомогою електронної сторінки храму: http://maavaishnodevi.org/. Але будьте готові до виключно вегетаріанської їжі й заборони на азартні ігри. Гостьові помешкання призначені для того, аби здійснити омовіння перед дорогою до храму. Храм Вайшнодеві розташований на висоті більше 1600 м над рівнем моря. Тут завжди людно: за будь-якої пори року, вдень і вночі набожні бабусі та дідусі, подружжя з немовлятами на руках, малеча часто босоніж долають 13 км серпантинової дороги вгору до храму та назад; немічних і тих, хто не може подолати цей шлях самотужки, несуть на спеціальних кріслах-ношах. Хоча можна обрати й інший спосіб пересування – віслючків, гірських чи звичайних коників або навіть… вертоліт (!). А чом би й ні? Святині мають бути доступні для всіх, навіть для дуже-дуже заклопотаних людей!

 

Йдемо на внутрішній компроміс: вгору мандруємо маленькими гірськими кониками (каччарами), а повертаємося пішки. Вогні міста залишаються далеко внизу, а ми зливаємося з розмаїтим потоком паломників і розчиняємося у священній тиші, яку час від часу розтинають вигуки «Джай Мата Ді!» (Хай живе

мати!). Нарешті, вистоявши довжелезні черги та пройшовши численні контрольні пости, ми потрапляємо до вузенької печери, у якій одночасно може поміститися лише кілька осіб. Мета паломництва досягнена: три камені, чимось схожі на скіфських баб, без жодного сліду обробки – природні, вбрані в шафранові оздоби, вважаються зображеннями Маха (Великої) Сарасваті, Маха Лакшмі та Маха Калі, які символізують творчий, оберігальний та руйнівний аспекти Вищої Сили. Півхвилини на даршан (молитовне спостереження), і ми покидаємо печеру, аби звільнити місце для інших паломників… і  повертаємося до Катри з прасадом (священним частуванням), ашірвадом (благословенням) і вірою в те, що ця мандрівка не випадкова у нашому житті, можливо, покликана змінити нашу карму на краще… Повертаємося на світанку, втомлені та щасливі, і ще довго не можемо спускатися сходами від втоми в ногах.

 

 

 

Перш ніж вирушити до храму, не забудьте потурбуватися про вхідні перепустки – ятра парчі. Їх можна отримати в касі неподалік автобусної станції. Вони безкоштовні, але без них вас не пропустять. На них зазначено час, протягом якого ви маєте пройти перший контрольний пункт на шляху до храму. Налаштуйтеся, що таких контрольних пунктів і черг на шляху до храму буде багато: це і вимога безпеки паломників, і охорона святині від зазіхань та осквернень, і, можливо, частина випробувань. Зверніть увагу на попередження: здійснювати паломництво у шкіряному взутті забороняється! Насильство над життям навіть у такій формі неприпустиме. Зрештою, останній відрізок шляху до самого храму ви все одно пройдете босоніж.

 

 Життя на воді

 

Візитівка Шрінагара, літньої столиці Кашміру, – будинки-кораблики (шікари), що розташовуються у три ряди на чарівному озері Даль у центрі міста. Тут – найромантичніші готелі, до яких можна дістатися лише на шікарах-таксі. Кажуть, у часи британського правління місцеві закони Кашміру не дозволяли чужоземцям селитися на його землі. Винахідливі європейці стали жити на воді. З того часу будинки-кораблики перетворилися на шикарні готелі з усіма зручностями.

 

 

Ми приїжджаємо до Шрінагара надвечір, трохи насторожені, не знаючи, чого власне чекати від міста, яке й досі відоме у світі лише місцевими терористами. Воно зустрічає нас щільним коридором військових і перекритою дорогою до набережної, з якої маємо доїхати до своєї шікари. Заходи безпеки у столиці штату посилені у зв’язку зі з’їздом лідерів кількох політичних сил. Протягом наступних днів у Кашмірі ми майже звикнемо до постійних контрольно-пропускних пунктів, перевірки документів, частої заборони фотографувати, присутності озброєних військових і навіть з розумінням поставимося до застороги на вході до Шалімарського саду: «Входити до саду зі зброєю та без квитків забороняється всім, зокрема військовим та бойовикам»… Це буде згодом, а сьогодні нам трохи лячно. Дивно бути мирним туристом в озброєному місті Шрінагар… Всі наші сумніви розвіюються, коли на світанку ми виходимо на веранду нашої шікари і насолоджуємося чаєм по-кашмірському (він з кардамоном, гвоздикою, мигдалевим горіхом та шафраном). Тиша, спокій і надзвичайний краєвид…

 

 

Проте дуже скоро ми стаємо «жертвами» продавця місцевого краму. Тут, на озері Даль, вам не потрібно ходити до магазину – магазин сам припливе до вас. Товари першої необхідності, продукти, овочі, фрукти, прикраси, знамениті кашмірські шалі, вироби з пап’ємаше – все можна придбати, не виходячи з готелю на воді. Люб’язний продавець демонструє нам оздоблені яскравим ручним розписом іграшки, підсвічники, підставки для книг, розповідає про їхню якість… Від них неможливо відірвати погляд і врешті-решт не купити, не зважаючи на явно завищені ціни… Надалі будемо обережнішими. Дослухаючись до порад господаря нашої шікари Білала, ми здійснюємо екскурсію самим озером і знайомимося з його визначними місцями: парком «Чар чинар» (острівцем з деревами чинари, місцевою гордістю); плавучим рестораном, уславленим тим, що тут знімалися сцени багатьох боллівудських фільмів |див. словничок|; відвідуємо місцевий маркет, у якому за непримітними фасадами приховані справжні салони різьблених меблевих виробів з горіха, знаменитих кашмірських килимів; відвідуємо славетний сабзі манді (овочевий ринок) тут-таки на озері Даль (з 5-ї до 7-ї години ранку на сабзі манді продають овочі, вирощені на самому озері). Розділене на райони, як звичайне місто, озеро живе своїм, майже самодостатнім, життям.

 

А ще Шрінагар – це відомі сади епохи Великих Моголів. «Шалімар», «Нішат» та «Чашма Шахі» – сади, споруджені у ХVII ст., і сьогодні тішать око відвідувачів доглянутими квітниками та складною системою фонтанів. Чесно кажучи, проживши в Індії не один рік і чимало помандрувавши країною, я ніде не бачила таких красивих садів, як тут.

 

 

Хоча сучасні кашмірці – в основному мусульмани, індуське минуле штату часто впадає у вічі. На вершині пагорба над озером Даль видніється храм Шанкрачар’ї. Історики кажуть, він був споруджений за 200 років до н. е. Тут провів кілька днів у медитації відомий філософ-моніст, інтерпретатор ведичного вчення ХVIII ст. н. е. Шанкрачар’я. Сьогодні військовий кухар варить тут кхір (солодку рисову кашу, яку роздають як прасад). Пандитів-служителів |див.словничок| не залишилося, а храм швидше нагадує фортифікаційну споруду: було вже багато спроб осквернити або навіть зруйнувати цю індуську святиню.

 

Нас зненацька захоплює враження від руїн сонячного храму Мартанда періоду розквіту кашмірської храмової архітектури ХVIII ст. н. е. Повертаючись з гірського курорту Пахальгам, ми переконуємо нашого водія звернути 11 км зі звичного шляху, і хоча він запевняє, що це небезпечно, і що протягом 3-х років роботи в Кашмірі ніхто з туристів не просив його сюди заїхати, нам все ж вдається наполягти на своєму. Зайшовши до храмового комплексу з якогось не зовсім центрального входу, ми майже лякаємо військових, видно, туристи тут дійсно нечасті гості. Але те, що відкривається перед нашими очима, схоже на казку: величні руїни храму, повне безлюддя, тільки озброєні військові на чатах і бездоганно доглянута квітуча територія.