Понад те, фактично, цей концерт був презентацією нового складу гурту – без багаторічного вокаліста Андрія Федотова та басиста Яреми Стецика, одних з фундаторів команди, які пішли з гурту ще 2013 року. Здається, що класична «Перкалаба», до якої ми звикли, залишилися в тих безтурботних роках, коли долар був по 5 гривень, можливість президентства Януковича могла викликати тільки іронічну посмішку, й здавалося, що до перемоги української музики над російською попсою – лічені місяці.
Тиждень спеціально взяв паузу, щоб осмислити побачене в минулу середу. Адже сам триб’ют-реліз та нову програму гурту варто розглядати окремо. Якщо говорити про збірну солянку переспівів, на яку гурт з понад 15-річною історією вже заробив, то вона вийшла цікавою, хоча й не дуже одностайною. Треба віддати Олегу «Моху» Гнатіву, продюсеру та ідейному натхненнику формації, належне – він зміг залучити до свого проекту дуже відомі імена як Євген Гузь з GogolBordello, «ДахуБраху», модних «Dakh Daughters», Антона Слепакова, Мирослава Кувалдіна, Юрія Андруховича, загалом, майже 30 українських та іноземних артистів. Щоправда, наживо в Києві виступили лише ті, хто мешкає у столиці, адже привезти заради однієї пісні стільки музикантів, мабуть, навіть «Океану Ельзи» було б сутужно чисто з фінансової точки зору.
Пісні, як то і годиться для триб’ютів, дуже різні за стилістикою та, чого гріха таїти, якістю. Якщо згадані вже «ДахаБраха» з просто шедевральною версією пісні «Любові поклик Ау-Уа», яка, хай простять мене панове з «Перкалаби», може, навіть краще за оригінал чи «мозкодробильний» у своїй альтернативності Антон Слепаков в творчому електронному дуеті «Sk.ein» з білорусом Сергієм Кравченко з Port Mone справді вразили, то ось версії, наприклад, хай поважного, але трохи нафталінового «Вія» чи «Qarpa» без самої Ірени Карпи та половини гурту, викликали подив. Однак, всі ці команди – друзі по життю, тому, мабуть, питання якості не стояло на повістці.
Читайте також: Українські зірки на світових оперних сценах
В будь-якому разі, подібні альбоми завжди є дуже цікавими, бо являють собою не тільки мандрівку по творчості команди, чиї пісні переспівують, а й певним зрізом ситуації по цілому поколінню музикантів. В даному випадку – по поколінню родом з 2000-них. Це покоління, яке, на превеликий жаль, не змогло породити третю велику хвилю української музики, як це вдалося першопрохідцям кінця 1980-х з покоління «Червоної Рути» та кінця 1990-х на чолі з «Океаном Ельзи». Однак вплив «Перкалаби» на українську музику складно переоцінити – саме вона свого часу разом з «ДахаБраха» були одними з головних проштовхувачів нового, world music-покоління, яке потім, під кінець 2000-них, породило цілу плеяду яскравих виконавців цього стилю.
І пару слів з приводу оновленої «Перкалаби». Дебют вийшов, що називається, трохи зіжмаканим, бо під кінець виступу команди в залі, який спочатку був вщент забитий (десь під півтори тисячу людей), залишилася від сили третина глядачів. Безумовно, причина була й в прозаїчному часовому питанні – концерт відбувався в середу, розпочався замість 20.00 десь о 21.00. Коли, власне, «Перкалаба» вийшла на сцену після виступів гостей, було вже по одинадцятій, тому досить багато людей, яким потрібно було завтра на роботу, вимушені були піти раніше.
Але питання й в тому, що новий склад команди, як і програма, поки що не досягли тієї атмосферності та драйву, у порівнянні з еталонним старим аналогом. При цьому, якість гри команди та матеріалу абсолютно не погіршилися. Мабуть, питання як завжди в тому, що зміну саме вокаліста публіка завжди переносить найважче. Тепер через цю колізію прийдеться пройти і «Перкалабі».
Є й ще одна важлива річ. Справа в тому, що ця команда з величезною духовою секцією та тяжінням до ска-ритміки, є природним породженням відповідного тренду початку 2000-них. Але зараз, в умовах панування електроніки, гурту прийдеться пошукати, враховуючи зміни складу, чим здивувати глядача, окрім традиційної «бездахової» енергетики та запальних «гоцалок». Особливо – слухача молодого, який вже призвичаївся до існування якісної української музики, і для якого суто приналежність до українськості перестала бути єдиним мірилом «слухати/не слухати».