На півдні континенту не можуть простежити за власними кордонами і проконтролювати наплив приїжджих як належить. США та їхні союзники вдалися до бездумної політичної авантюри, що штовхнула регіон у хаос; вони завинили власною пасивністю, яка довела до такого регіон.
У кожному із цих звинувачень, як і в багатьох інших, є дещиця правди. Однак вони не допоможуть зупинити розпад Шенгенської зони, який відбувається на наших очах. А він лише призведе до марнування часу та грошей, примножить людські страждання й майже ніяк не позначиться на потоках мігрантів. Це така собі ілюстрація «рівноваги Неша» — ситуації, в якій кожний гравець діє раціонально, цілковито передбачаючи стратегії інших, а в результаті гірше стає всім.
Проблеми міграції та біженців — це відлуння проблем єврозони. Труднощі починаються через неефективне планування й видавання бажаного за дійсне. Тоді всі починають злитися на всіх, звинувачуючи одне одного. Багато хто повторює: «Я ж казав…» І тоді політики починають метикувати, яку передвиборну обіцянку порушити, аби відвернути катастрофу, а може, навіть знайти якесь рішення.
Коли йшлося про проблеми з єдиною валютою, такий підхід проявився в порушенні правила «не виділяти пакетів фінансової допомоги нікому». Це поклало початок режиму спільного банківського нагляду та безжального обмеження національного суверенітету країн у фіскальній політиці (нещодавно Греція відчула це на власній шкурі).
Тепер той аналогічний проблемний підхід, який підминає під себе всіх, починає працювати у сфері міграційної політики. Поки що це питання стосувалося компетенції виключно національних урядів. Сьогодні ми є свідками страхітливих наслідків їхньої політики. Залишається купа запитань без відповідей. Хто насправді має право на притулок? Де реєструвати та обробляти особисті дані біженців? Якими є правила економічної міграції? Як країни повинні розподіляти між собою видатки й доходи від міграційних процесів? Як забезпечити соціальну та економічну інтеграцію приїжджих? Як депортувати порушників системи? Насправді все це можна вирішити тільки на європейському рівні, якщо ми, звісно, не хочемо побачити табори біженців на зразок розгорнутого в Кале* вздовж усіх внутрішніх кордонів у ЄС.
Читайте також: Свої та чужі
Запровадження єдиної міграційної політики неодмінно порушить іще більш фундаментальне питання. Євросоюз має не лише гуманніше та безпечніше контролювати порядок на своїх зовнішніх кордонах, а й впливати на те, що відбувається поза ними. Імперії, що не дбають про ситуацію на периферії, імпортують собі нестабільність з усіма сумними наслідками. ЄС перетворюється на Європейську імперію, а отже, має поводитися відповідно, надто коли йдеться про зовнішню політику та безпеку.
Це вимагатиме істотних змін від великих держав. Німеччина і Франція всіляко гальмували будь-які серйозні спроби зробити зовнішню політику ЄС сильною, тож тепер потерпають від її слабкості. Їм можуть не подобатися обмеження політики з Брюсселя, але альтернатива ще гірша.
Інтеграція Європейської імперії найвигідніша меншим і біднішим країнам. Вони мають більше шансів бути почутими в системі, базованій на правилах, а не в тій, де все вирішує сила.
Небезпека в тому, що фінансові, соціальні та геополітичні обмеження європейської моделі радше руйнують її, ніж розвивають. Хтось може цілком небезпідставно сказати, що не просив створення європейської супердержави й не хоче в такій жити. Тоді скасування Шенгенської угоди буде лише квіточками порівняно з хаосом, якого слід чекати, коли європейська дезінтеграція набере обертів по-серйозному.
————————————–
*Наприкінці липня у французькому портовому місті Кале розгорілася криза, пов’язана з тим, що тисячі мігрантів-нелегалів і біженців із Африки та Близького Сходу, які проживають у місцевому таборі, почали масово штурмувати Євротунель під Ла-Маншем, аби сховатись у потягах, що курсують через протоку, і дістатися до Великої Британії. До Кале прибувають переважно з Італії, куди зі своїх країн допливають морем. Спочатку нелегали намагалися проїжджати з Кале до Британії, ховаючись у вантажівках чи пасажирських авто, і на поромах, що перетинають Ла-Манш, а після посилення перевірок переключилися на потяги. У «нічні нальоти» на тунель іноді вирушають сотні осіб водночас. Попри нинішнє загострення, ця проблема не нова. 1999 року в портовому Кале відкрився табір для біженців «Сангат», куди потягнулися тисячі шукачів притулку й перемитників людей. Закриття його у 2001–2002 роках викликало бунти. Відтоді нелегали, прибуваючи до Кале, самовільно таборуються навколо порту. Нині в районі міста тисячі мігрантів і біженців.