Обрання Януковича президентом я оцінюю як дуже негативний результат. На мій погляд, відбудеться безумовний ухил у гуманітарній сфері, яку влада звикла називати ідеологічними проблемами, у сенсі повороту до проросійськості. Не виключено, що регіонали дадуть гуманітарку на відкуп націонал-демократам залежно від того, як завершаться політичні торги, – їм зараз важливо збити під себе коаліцію. Звісно, варіанти можливі, й націонал-демократам якийсь сектор перепаде. У будь-якому разі це буде модель Кучми зразка 1990-х років, тобто нічого втішного українській культурі не принесе і не світить. Натомість можна говорити й про певний позитивний момент: якщо, приміром, проросійська лінія влади буде активною й агресивною, а цього електорат Януковича від нього очікує, і, щоб добре виглядати в очах «своїх», тиснутиме, то такий чинник мобілізуватиме нас, стимулюватиме до дуже цікавих нових явищ.
Все ж таки наше суспільство змінювалося, є вельми непоганий досвід «вільних» років, багато нових людей, молоді, яка себе не може не реалізовувати. Білоруський варіант нам не лише зараз не загрожує, а й не загрожує принципово. Україна є набагато складнішою, різноманітнішою державою, іноді абсолютно некерованою, і саме на це зараз велика надія. Ми багаті на сильні культурні особистості, які за будь-якої політичної влади, системи мають що сказати (або вдають, що мають що сказати), але їх бачать і до них дослухаються. Насправді і в роки правління Віктора Ющенка державні важелі у сфері культури якщо й діяли, то тільки на шкоду. Достатньо згадати, як ми втратили у 2008-му свої можливості на Франкфуртській книжковій виставці, де Україна могла б стати головним гостем. Гадаю, впадати у розпач не варто, бо держава й раніше особливого сприяння не виказувала. Підсумовуючи, нас чекає два варіанти: або режим Януковича стане значно лагіднішим і не втілюватиме своїх проросійських обіцянок, або ж втілюватиме, і внаслідок такого тиску народиться наш опір, новий за якістю, що зсуне з мертвої точки суспільну позицію. Переживемо.