Хто з нас такого спекотного дня, відірвавшись від комп’ютера, не вигукував у навколишній простір чи то вголос, чи то подумки щось на кшталт «Із яким задоволенням я б усе це залишив! У світі є небачені острови, де плескочуть морські хвилі, можна лежати на березі й нескінченно пити кокосове молоко (коктейль «Мохіто», пиво «Туборг» тощо). Це не щастя – робота-дім-робота, мені потрібне інше життя!»
Знаєте, таке життя є. Без особливої реклами в засобах масової інформації досить швидко зростає кількість дауншифтерів – цим іншомовним словом (походить від англійських down і shift, буквально – переміщення долілиць, спуск; в автомобільній термінології – включення зниженої передачі) охрестили тих, хто свідомо ламають власний поступальний шлях кар’єрними сходинками. Або, маючи вже все, починають іншу версію свого життя з низького старту. Так, сьогодні це модно. Принаймні, у великих компаніях в Україні, наймаючи на роботу, вже цікавляться, чи погодиться претендент на нижчу посаду з відповідним обмеженням коштів, якщо це дасть йому більше вільного часу або гнучкіший графік. І, якщо отримують ствердну відповідь, роблять собі нотатку, що не йде на користь здобувача вакансії. Компанії перестраховуються не дарма, адже дауншифтерів стає все більше – кажуть, мало не кожен другий австралієць і кожен п’ятий американець в останні десять років відмовлялися від престижної посади задля спокою в душі та благополуччя в родині.
ЗМІНА ЖИТТЯ ВІД ПЕРЕМІНИ МІСЦЯ
В Росії дауншифтерів теж більшає. Знайомі росіяни стверджують, що там набагато важче, ніж в Україні, стати найпершим і найкращим у будь-якій галузі, особливо творчій – надто багато і письменників, і співаків, і навіть журналістів. А реалізувати свої амбіції в політиці взагалі неможливо, тому краще завчасно від них відмовитися, скерувавши бажання змінити світ на самого себе. Там дауншифтінг, відрізняється від світового: якщо європейці та американці, аби втекти від напруженого життя, часто переїздять до сільської місцевості, то росіяни змінюють країну. А щоб не вчити іншої мови й не потрапити у незвичне середовище, їдуть «до своїх» – в Індії на Гоа вже кільканадцять років існують такі собі комуни росіян, переважно москвичів, які здають свою квартиру в мегаполісі й живуть на ці кошти в дешевому теплому раю на березі океану. «Гоасиндром» – так пояснюють свою втечу від життя керівники піарагенцій, політтехнологи, рок-співаки тощо, а самі вони вже не дауншифтери, а гоашифтери (пригадується передовиця російського News week: «Дауншифтінг. Його немає. Є лузери з московською квартирою»). Зауважу, відірваність від реальності в них далеко не така повна, як здається – підробляти, маючи мережу Інтернет, людям творчим справді можна будь-де. Там серед них є і моя знайома киянка, вже років з десять. Її мати довго бідкалася, чи не доступні легкі наркотики привабили доньку в далекій незнаній країні. Але коли дівчина позбулася на Гоа хронічних хвороб, з якими не могли впоратися київські медики, мати заспокоїлася й тепер регулярно пересилає гроші від квартирантів. А позаяк вартість найму квартир в Києві не зменшується, жити на Гоа можна спокійно. Хоча… Подрузі саме на Гоа розповіли про знайомого голову московської піар-агенції, який на рік передав керівництво заступникові, а сам поїхав… складати путівник Вологодської області. Просто так, щоб було. І розповідали, до речі, із заздрістю: й океан може остогиднути. Тобто можна й не їхати далеко. Власне українська тенденція серед молоді постстудентського віку – змінювати місто проживання в пошуках психологічного комфорту. Знаю киян, які переїхали до Львова, знаю вихідців із маленьких містечок, яким однаково, де саме знімати квартиру, тому вони приблизно по року працюють у різних обласних центрах. Також важливо вчасно зрозуміти, чи те, чим ти мусив займатися досі, – твоє справжнє покликання. Бо, як це не дивно, найвидатніші діячі в різних галузях прославилися не тим, з чого починали кар’єру. Даун- шифтінг ще визначають як засіб від стресу – можна просто звільнитися й зробити паузу, слухати музику, читати книжки, дивитися кінофільми, гуляти вулицями рідного та інших міст, отримуючи запас позитивних емоцій, необхідний для подальшого процесу добуваннягрошей. У своїй ідеології дауншифтери посилаються на великих світу цього – саме тих, хто спростили своє життя й отримали від цього душевний спокій. Такими вважаються персони від Діогена та Будди до Льва Толстого. В одному з інтернет-блогів натрапила навіть на твердження: «Міміно – радянський дауншифтер» – десь так воно і є.
СПУСТИТИСЯ, АБИ ПІДНЯТИСЯ
Загалом, певною мірою дауншифтером є і банкір Сергій Тигипко, який свого часу фігурував у рейтингах претендентів на пост президента України, але вирішив відмовитися від політики й збудувати нову щасливу сім’ю, і телевізійник Микола Канішевський, який змінив генпродюсерську кар’єру на бізнес у будівництві заміських будинків, в одному з яких і живе, і дизайнерка Христина Гусіна, яка нещодавно попрямувала за чоловіком-футболістом у Самару, де зовсім не до модних показів українського модельєра. Й автор безсмертного хіта «Вона» Кость Москалець, котрий живе на хуторі під Батурином. У кожного з нас є знайомі, які в певному віці кардинально змінили професію й стиль життя, звичайно, внаслідок суто власних обставин, а не завдяки моді на досить немилозвучний дауншифтінг.
Я вважала одним із перших українців-дауншифтерів публіциста Анатолія Стрєляного. Він так щиро, так натхненно розповідав мені років сім тому, яке щастя змінити щоденну роботу на радіо «Свобода» в Мюнхені на тихе письменницьке життя в щойно придбаній сільській хатинці на рідній Сумщині, де піч, сад, город… Але минув час, і пан Анатолій став непримиренним до таких «зрадників цивілізації», а сам повернувся до великого міста. «Це цілком безпечна річ, на щастя, – заявив він Тижню, – мода така для небагатьох. Якби значна частина людей захворіли на цю дурню, життя зупинилося б. Це або чокнуті, або ті, кому вже не доводиться заробляти грошей, а залишається тільки заздрити. Адже більшість людей працюють заради грошей, так і в Писанні сказано: «В поті чола будеш заробляти свій хліб». А якщо немає потреби добувати свій хліб у поті чола, то людина дозволяє собі жити, як їй хочеться. А вона ж ледача від природи! До того ж, це спосіб компенсувати власну неспроможність – ось я особливий. Це шизофренія взагалі, грубо кажучи.Ши- зофренік хто? Він інакший, не такий, як усі, він видрючується, сам перед собою, звісно. Тобто такий собі дауншифтер – це або бездарна людина, або хвора. Замість того, щоб трудитися, працювати, захищати дисертацію, зводити будинок, вона самостверджується тим, що не така, як усі, і що в неї, скажімо, був поганий начальник. Нормальна людина, в якої є відповідальність перед родиною і взагалі перед собою, таким страждати не буде, вона вкалуватиме, наскільки їй дозволяють сили й здібності. Якщо вміє копати траншею – копатиме, доки вистачить сил. Якщо вміє винаходити нанотехнології, буде цим займатись, а не горобцям дулі крутити».
Хотілося знайти й альтернативну думку, але не той справжній дауншифтер, хто готовий давати інтерв’ю про своє життя – принаймні ті, кого вдалося знайти, відмовлялися – «реклама нам ні до чого». Може, вони й мають рацію – насправді в кожного своє життя.
Просто коли, прочитавши цю статтю, вам захочеться заволати: «Як же мені набридло все, що роблю!», спочатку вирішіть, чи готові якщо не здати квартиру й податися на Гоа, то хоча б переїхати в залишену хату далекого українського села й «злитися з природою». Або перейти зі щойно отриманої посади керівника підрозділу у вільні по півдня кур’єри, щоб решту часу сидіти перед комп’ютером, спілкуючись із випадковими людьми під вигаданим ім’ям. І чи буде така зміна для вас вимріяним і очікуваним щастям?
Утім, самі дауншифтери вже закликають, аби їх звали апшифтерами, бо вони після «спуску» зазвичай піднімаються соціальною драбиною вище, ніж були. Звичайно, не всі, але точно підрахувати важко…