Мета конференції, яка відбудеться віртуально, — зміцнення демократичних держав у глобальній конфронтації з авторитарними та координація їхніх сил у боротьбі із ворожими та внутрішніми тенденціями. Щоб усе не обійшлося загальними заявами про підтримку ідеалів демократії, учасники повинні погодити конкретні заходи, реалізацію яких розглянуть на наступній конференції за рік.
Сигнал, який посилає скликання Саміту, не лише принципово позитивний, але й давно назрілий. За останні два десятиліття демократії дедалі більше переходять в оборону перед наступом агресивних автократій, як-от Китай і Росія. Водночас у демократичних суспільствах знижується готовність активно обстоювати власні основоположні цінності та норми. Тому давно вже час для оновлення демократичної самосвідомості й згуртованості.
Та запланований проєкт у засновку обтяжений іпотекою, адже Джо Байден, який почав своє президентство наміром захищати й просувати такі цінності та норми по всьому світу, вже в перший рік перебування на посаді робив протилежне. В Афганістані США та їхні союзники покинули напризволяще, хоч і дуже недосконалу, демократію, а її сили в суспільстві віддали на поталу свавіллю тоталітарних екстремістів. Ба більше, аргументи, якими чинний американський президент виправдовував відступ, діаметрально суперечать його первісній доктрині: надалі військова участь США повинна слугувати виключно безпосереднім американським інтересам. Так, він тепер одночасно висловлюється за два протилежні напрями зовнішньої політики США: демократичний інтернаціоналізм у традиції Франкліна Д. Рузвельта та строго орієнтований на політику владних інтересів «реалізм» у дусі Генрі Кіссинджера.
Читайте також: Озброєння заради миру
В інших випадках, як-от у безцеремонній щодо Франції угоді про підводні човни з Австралією та Великою Британією, Джо Байден діяв радше за максимою America First, а не в ролі фундатора нової глобальної єдності демократій. Але обтяжує майбутній саміт не лише питання про те, наскільки глобальна активність 46-го президента США задля демократії варта довіри й морально обґрунтована. Труднощі починаються вже з ухвалення рішення, кого властиво зараховувати до демократичного світу. У попередньому списку запрошених такі держави як Бразилія, Індія, Пакистан, Ірак та Філіппіни, які, хоч формально й демократії, керовані політичними лідерами чи корумпованими кліками із сильними авторитарними тенденціями, і такі як Польща, із сумнівними державно-правовими відносинами. Інші держави, як-от Туреччину та Угорщину, до яких застосовні схожі характеристики, досі, очевидно, не брали до уваги.
Утім, залучення до саміту урядів із сумнівною демократичною репутацією дає шанс спонукати їх визнати основні цінності й норми цього політичного режиму, а отже, посилити на них тиск задля їхнього дотримання. Однак, якщо в цьому сенсі вони не візьмуть на себе зобов’язань, то їхнє запрошення може розцінюватися як певне схвалення їхньої недемократичної практики. Окрім того, існує ризик, що уряди з авторитарною складовою використають форум саміту для пропаганди власного уявлення про демократію та перекрутять у такий спосіб його первинну мету, адже це широке поняття, яке радо інструменталізують його вороги. Тому відмінності на саміті розмивати не можна. Понад те, слід визначити чіткі критерії того, що становить вільну правову демократію. За рік на конференцію слід запросити лише ті держави, які переконливо відповідають таким критеріям. Окрім того, все не повинно закінчитися цим другим самітом. Наслідком мають стати постійні структури, де держави з таким політичним режимом обмінюватимуться досвідом та об’єднуватимуть свої сили: політичні, економічні та військові.
Вирішальною є також участь у заході в центральній ролі неурядових організацій, правозахисних ініціатив та рухів за громадянські права, зокрема й особливо з країн, уряди яких входять до числа учасників. Повинно бути зрозуміло, що безперешкодна діяльність громадянського суспільства та громадянський контроль влади — неодмінні складники сучасних демократій.
Читайте також: Зручна тяглість
Щоб імпульс демократичного саміту не зник, він має поставити перед учасниками конкретні завдання, наприклад, у галузі боротьби з корупцією та відмиванням грошей, а також у поводженні з інвестиціями, через які авторитарні держави можуть впливати на демократичні інститути. Тому до саміту слушно долучені також великі економічні компанії. Окрім того, важливо розробити стратегію протидії операціям у дезінформаційній війні авторитарних держав. Демократії повинні розробити спільні процедури боротьби з такими кампаніями, які не обмежуватимуть свободу слова.
Якщо Саміт за демократію справді має стати стартовим сигналом, то це вимагає інтенсивної підготовки. Тим гнітючіша відсутність дискусії про це в європейській громадськості. Водночас збереження демократії та протидія силам, які хочуть її знищити — не менш вагоме завдання людства, ніж боротьба зі зміною клімату. Багатьох шансів ще раз розвернути тренд до занепаду демократичних суспільств вони вже не отримають.