Нині Європа має справу з новою Німеччиною — впевненою в собі, навіть переконаною у власній праведності. Берлін із задоволенням домінує на континенті. Нав’язує правила, бо вірить, що вони логічні й найкраще відповідають інтересам європейських країн.
Яскравий приклад — міграція. Німці переконані, що вчинили правильно, прийнявши мільйон біженців. Це був сміливий і принциповий гуманітарний жест, коли майже всі держави Євросоюзу уникали відповідальності. Узявши на себе лідерство у цій справі, Німеччина переконливо просить решту членів ЄС (а хтось скаже, що наказує їм) розділити матеріальну відповідальність за короткострокові потреби мігрантів на їхніх територіях,
зокрема житло, харчі та інтеграцію.
Особливо вперті ризикують бути покарані, скажімо, можуть утратити доступ до фінансування інфраструктури й регіонального розвитку. Окрім того, Берлін виступає за створення такої собі армії ЄС — прикордонної служби Шенгену, що контролюватиме проблемні держави (читайте: Грецію).
У єврозоні Німеччина забезпечила фінансову допомогу неплатоспроможним південцям. Вона хвалить поступ в Ірландії, Іспанії та Португалії. Одначе сподівається, що відсталі країни (читайте: Греція) надолужать незроблене, подбавши про бюджет і державне управління, яких їм бракує.
Лідирує ФРН і в європейській зовнішній політиці: вона притиснула країни Східної та Південної Європи, які опиралися, і спонукала їх підтримали санкції проти путінської Росії. Нещодавно німці несподівано почали просувати зближення з
Туреччиною, якої колись цуралися.
Уособлює німецьке лідерство «мутті» (мама) — так називають Анґелу Меркель. Її популярності в Німеччині не шкодять навіть тривоги щодо витрат і проблем, пов’язаних з інтеграцією мігрантів. Нещодавно вона поставила на місце критиків на з’їзді своєї партії, за що їй стоячи аплодували аж 9 хв. Овації не вщухли б, якби вона не зупинила делегатів словами «нам іще треба працювати». Не дивно, що журнал Time назвав її Людиною року-2015 і Канцлером вільного світу. Їй пасувало б іще одне звання — Добра Німкеня (так кажуть про «нових» німців, вільних від почуття провини й рішуче настроєних робити те, що правильно).
Усе це створює проблему для нас, британців. Не тому, що загрожує нашим інтересам, а тому, що ми цього не розуміємо. Ми запрограмовані на сприймання Німеччини як потенційної загрози. 1943 року Черчилль сказав американському Конгресу «Гуни або з ножем біля твого горла, або біля твоїх ніг». Ми зазнали колосальних утрат у двох світових війнах, щоб запобігти появі Європи, в якій домінувала б Німеччина. Тож природно, що повернення фантомної загрози пробуджує в нас історичні страхи.
Однак сучасна Німеччина інша. Вона не обтяжена кайзером Вільгельмом, що нарікає на нестачу колоній, чи обрáзами через Версальський договір. Водночас це не мілітаристська («прифронтові» країни НАТО обурюються квазіпацифізмом Німеччини перед військовою загрозою Росії) й не реваншистська держава (жодного бажання повертати Ельзас-Лотарингію, Силезію чи Судети). Німці хочуть утвердити економічний і політичний лад у Європі, що ґрунтується на правилах, а не нав’язати свою волю. Сама Меркель уособлює обачну, свідому сучасну Німеччину. Головний її недолік (принаймні раніше) — це якраз ухиляння від лідерства, а не диктаторство.
Приводів для обурення керівництвом ФРН не бракує. Криза єврозони бере початок від необдуманих позик німецькими «рятівниками», та й від марнотратства і корупції деінде. Скандал, пов’язаний із Volkswagen, показав пожадливість і брехливість деяких представників німецького бізнесу. Заплановане будівництво нового газопроводу через Балтійське море до Росії сприятиме підприємництву ФРН, але зашкодить східноєвропейським транзитним країнам, зокрема Україні. Міграційна політика німців теж дошкуляє: вони можуть собі дозволити утримання мільйона мігрантів, а от такі члени ЄС, як Польща, — ні. Надмірний тиск тут може спричинити соціальний вибух.
Однак головне те, що Німеччина прагне, аби ЄС працював. Британцям цього не збагнути. Для нас ЄС — це кайдани, які заважають робити те, що правильно. Для німців — це інструмент, кортий змушує інші країни поводитися чемно, ощадливо й відповідально. Нам невтямки, чому Німеччина витрачає на це стільки грошей та зусиль, і
натомість ввижається Четвертий Рейх.
Ми не є частиною нової Європи, яку будує Німеччина. Ми, британці, могли б приймати рішення на капітанському містку, де з огляду на масштаби й дипломатичне значення нашої держави нам належиться бути. А натомість сидимо й ображаємось у рятувальній шлюпці, сперечаючись про те, хочемо ми, аби нас підняли на борт чи спустили за нього.