Перевірка Японією

 

13 квітня у японському Саппоро стартує чемпіонат світу з хокею у першому дивізіоні. Якщо наша збірна посяде перше місце у своїй групі, вона не тільки повернеться до вищого дивізіону, але й здобуде право грати на зимовій Олімпіаді-2010. Це буде прекрасний подарунок до 100-річчя українського хокею.

 

 

Від початку 1990-х ситуація з цим видом спорту в Україні лише погіршувалася. Через фінансові проблеми зникло харківське «Динамо» – команда, яка виступала у вищій лізі чемпіонату СРСР. Жалюгідне існування було у флагмана вітчизняного хокею, київського «Сокола». По тому, як Федерацію хокею України (ФХУ) очолив тогочасний мер столиці Олександр Омельченко, здавалося, справа зрушить з мертвої точки. Але тільки здавалося, тому що Олександр Олександрович згадував про хокей винятково в переддень наступного чемпіонату світу.

 

Та попри всі негаразди, складена з гравців «Сокола» й легіонерів збірна України змогла вийти з дивізіону «С» до дивізіону «А», і навіть трималася серед найкращих упродовж 9 сезонів. «Ми знову обдурили хокей», – говорили лідери команди після повернення з чергового планетарного форуму.

Проте природу не обдуриш: досвідчені кадри не вічні, а з новими та ж проблема, що й в інших видах спорту. Виховання та належна підготовка наступників тривалий час перебуває в «рапіді». Як наслідок – на торішньому чемпіонаті світу в Москві збірна України з гуркотом вилетіла з вищого дивізіону.

Оргвисновки нове керівництво ФХУ (на зміну Омельченкові прийшов тоді ще чинний голова податкової служби України Анатолій Брезвін) зробило негайно. Не продовжили контракт з багаторічним наставником команди Олександром Сеукандом, а новим головним тренером збірної став колишній гравець «Сокола» Володимир Голубович. Останньому поставили 2 завдання: повернути збірну до еліти світового хокею та завоювати ліцензію на олімпійський турнір у Ванкувері-2010.

 

 

Дотепер українська національна команда лише одного разу брала участь в Олімпіаді. У Солт-Лейк-Сіті-2002 збірну представляв найсильніший склад. Її кольори тоді захищали й гравці НХЛ, крайні нападники Руслан Федотенко та Олексій Понікаровський. Цього разу на такий подарунок долі годі сподіватися. Поні-експрес, як називають Понікаровського в НХЛ, 2007-го прийняв канадське громадянство. Його колега по амплуа з «Нью-Йорк Айлендерс» отримав американський паспорт багато років тому. Щоправда, до певного часу цей факт не афішували. Востаннє в Україну Федотенко приїздив 2004-го, коли презентував у Києві виграний його командою Кубок Стенлі.

 

Та не тільки ці хокеїсти – відрізані від нашої збірної „скиби”. В олімпійського чемпіона Альбервіля-1992, захисника «Атланти» Олексія Житника взагалі три паспорти – український, російський і збережений ним документ громадянина СРСР. Спортсмен кожне літо традиційно проводить на Батьківщині, але виступати бажає за сусідню збірну. Тож за таких обставин шанси українців підсилитися кимось із заокеанських гравців доволі примарні. І той факт, що за нашу команду на трьох чемпіонатах світу виступав Дмитро Христич, який уже тоді мав американське громадянство, не більше, ніж виняток із правил.

До Саппоро поїдуть здебільшого спорсмени, котрі виступають у російських і білоруській першостях, а також представники «Сокола» – традиційно базової для збірної команди. Битися за престиж вітчизняного хокею у Країні вранішнього сонця знову буде стара гвардія: 38-річний Віталій Литвиненко, 37-річний Олександр Савицький, 36-річні Валентин Олецький і Юрій Гунько, 33-річні Сергій Кліментьєв і Вадим Шахрайчук. Усі вони чудові гравці, для яких патріотизм – не порожнє слово. Тільки з віком ніхто у швидкості не додає.

 

Головний конкурент України у груповому турнірі – збірна Японії, яка за скаженої підтримки шанувальників намагатиметься посісти перше місце в групі. Здатна піднести сюрприз і збірна Угорщини. Втім, наші просто зобов’язані повертатися з чемпіонату зі щитом. Особливо в переддень великого ювілею.

 

Віктор Ющенко вже підписав указ про святкування 100-річчя вітчизняного хокею. Своє бачення першовитоків Федерація хокею України обґрунтувала наступним чином: 1910 року в галицькому спортивному виданні «Вісті із Запорожа» були подані правила гри в гаковку (діалектизм на позначення ключки), тобто хокей. Отже, в Україні вже через два роки після створення Міжнародної федерації хокею почали культивувати найшвидшу командну гру в світі.

 

Вольовим рішенням – відштовхнутися не від дебютного матчу, а від друкованої публікації – Президент дошкулив північним сусідам. Тепер наш хокей офіційно старший від російського на три десятиріччя.

 

При цьому ніхто не заперечує, що на західноукраїнських землях хокей розвивався до Другої світової війни. Зокрема, в сезоні 1933/34 фінал польської першості виявився цілком українським – «золото» виборювали львівські «Чарні» й «Легія» (тоді 4:0 за «Чарні»). 1938-го у Львові за матчем місцевої «України» з «Краковією» на щойно зданому після реконструкції стадіоні «Погонь» спостерігали 5 тисяч глядачів – так було встановлено рекорд відвідуваності хокейних поєдинків у Західній Україні. В першості Румунії того ж року чемпіоном став «Драгош Воде» з Чернівців, а бронзові медалі завоювали їх земляки з команди «Ян».

 

Наскільки якісними були тоді ці турніри, наразі судити складно. Але факт: 1932 року на зимових Олімпійських іграх у Лейк-Плесиді збірна Польщі, у складі якої було кілька львів’ян, фінішувала четвертою, пропустивши вперед лише збірні Канади, США й Німеччини.

 

Якщо збірна України в Саппоро посяде перше місце у своїй групі, вона повернеться до вищого дивізіону й знову здобуде право грати на Олімпіаді.

 [442]