Перетравлення столиці

Нова влада ділить землю Києва по-старому. На акції протесту місцевих громад проти незаконних забудівель вона реагує прогнозовано, приймаючи рішення на користь захоплювачів ділянок, ігноруючи або караючи учасників протестів. А у випадку, коли суд чи прокуратура де-юре виступає на захист законних прав громади, далі паперів справа не йде.

Імітація стурбованості

Уряд зажадав від Київради розібратися зі скандальними забудовами. Влада показує свою стурбованість проблемою і начебто прислухається до громадськості, але насправді це не більше, ніж звичний PR-хід. Публічна схвильованість соратників президента Віктора Януковича, зокрема віце-прем’єра Володимира Сівковича, пробле-мою незаконної забудови виразно контрастує з поведінкою підконтрольних силових структур, зокрема міліції, яка затримує за протести проти дерибану землі громадських активістів та інкримінує їм хуліганство і непокору правоохоронним органам. У найкращому разі міліція займає спостережну позицію або утримує протестувальників від радикальних дій, однак ніяк не реагує на незаконні діяння забудовників. «Я тут нічого не можу! – кричав капітан міліції Павлюк на озері Видубицьке обуреним киянам, яким не дозволили потрапити до своїх човнів, оскільки раптом озеро стало фактично приватною власністю очільника МНС Нестора Шуфрича. – Для мене головне, щоб сорочок рваних не було!»

«Міліція завжди поводиться з протестувальниками так паскудно, – стверджує Олександр Дядюк, юрист і голова громадської організації «Кияни, об’єднуємось», що протистоїть захопленням землі в Києві. – На деяких об’єктах ще паскудніше. Така позиція міліції, можливо, зумовлена тим, що за захопленням озера стоїть фірма «Ласпі», до якої причетний міністр із надзвичайних ситуацій Шуфрич».

Зареєстроване на ім’я Марії Шуфрич ТОВ «Ласпі», за словами протестувальників, аргументує своє право на озеро тим, що воно купило Ремонтно-відстійний комплекс (РВП, обслуговує човни), до якого не входить жодне нерухоме майно, а лише ком­п’ютери, друкарська машинка, понтони та бони, що плавають на воді, й два невеличкі збірні будиночки. «На підставі придбання ними кількох рухомих об’єктів, які входили до цілісного майнового комплексу РВП, вони тепер заявляють, що є правонаступниками РВП і мають право на  26 га землі, – розповідає Олександр Дядюк. – Хоча сам РВП не мав жодного стосунку до тієї ділянки. Утім, «Ласпі» поставило величезний паркан і кричить, що земля тепер його. Тим часом прокуратура лягла під «Ласпі» й здала справу».

«Ще в день інавгурації Януковича міліція стала поводитися інакше, ніж це було за Ющенка, – каже активіст громадської ініціативи «Співзахист» Ігор Гурчик. – Одразу почали залякувати. На бульварі Лесі Українки «Беркут» побив жінок, які виступали проти забудови. Міліція інкримінувала їм непокору правоохоронним органам, суд виправдав, однак самим міліціонерам за їхню поведінку нічого не було».

«На бульварі Лесі Українки компанія «Познякижитлобуд» через фальшування документів та за сприяння влади захоплює території суміжних будинків і забудовує їх, – розповідає активіст Комітету захисту Печерська від мародерів Олександр Гудима. – 14 березня у нас був серйозний конфлікт на бульварі Лесі Українки, 9, коли печерська міліція і «Беркут» напали та побили учасників акції протесту, про яку попередньо було повідомлено владу та міліцію. Мене і ще п’ятьох осіб заарештували, інкримінуючи хуліганство».

Мешканці центру Києва, які згуртувалися в Комітет захисту Печерська від мародерів, також протистоять забудові стадіону імені Андрія Шевченка по вул. Немировича-Данченка, 2. «Ректор Київського національного університету технології та дизайну Олег Волков, член виконкому Національного олімпійського комітету та президент Української федерації стрільби, ще 2003 року передав цю територію своєму сину для будівництва житлово-офісного комплексу з паркінгом на 500 машин, – стверджує Олександр Гудима. – У 2003-му він був призначений на посаду ректора, паралельно з’явилася фірма у сина й почали оформлятися документи. Прокуратура винесла припис про демонтаж бетонної стіни, якою ректор загородив стадіон, однак він досі не виконується, а міліція цілковито співпрацює із забудовниками».

«Поряд у нас така «гаряча точка», як студія звукозапису Національної радіокомпанії України на вулиці Первомайського, 5б, – продовжує Гуди­­ма, – де президент Національної радіокомпанії України Віктор Набруско, виступаючи замовником, передав 0,73 га території під забудову БКФ «Граніт». У нас там були серйозні сутички ще в 2008 році, сталося масове побиття протестувальників, щодо цього об’єкта порушено три кримінальні справи, які міліція досі не збирається розслідувати».

Водночас поширеним явищем стала фальсифікація громадських слухань. Заплати гроші – й тобі влаштують ура-підтримку будь-якого будівництва. «Вже є спеціалізовані фір­­ми зі штатом учасників громадських слухань, яких автобусами розвозять з одних громадських слухань на інші, з одного району Києва в інший», – зазначає Олександр Дядюк.

Хитросплетіння судочинства

20 травня відбулося перше засідання Окружного адміністративного суду Києва у справі скандальної забудови скверу на вулиці Прорізній. Прикметним було те, що ще до початку судового засідання суддя Пилипенко викликала міліцію, яка заборонила громадським активістам стояти біля входу до суду з плакатами із закликами зберегти Київ.

Рішення Київради про надання ділянки було ухвалено з порушеннями Земельного кодексу, проект будівництва не узгоджено в Головному управлінні архітектури Києва тощо. Між тим адвокат забудовника пояснює непроведення необхідних експертиз, які згідно із законодавством є обов’язковими, тим, що закон про експертизи було ухвалено після 2004 року, в той час як його підзахисні (ТОВ «Парус») отримали ділянку раніше.

Суддя задовольнила лише одне з трьох клопотань місцевої громади, та й то частково. Крім того, слуга Феміди порушувала процедуру розгляду клопотань і не давала можливості зачитувати їх повною мірою, вимагаючи переказувати своїми словами. «Власне, в оголошенні повного тексту клопотань і полягає принцип повноти розгляду справ, це закріплений у Конституції принцип судочинства, – каже адвокат Аліна Бірюкова. – Його суть полягає в тому, що суд зо­­бо­­в’язаний повною мірою розглянути та дослідити всі матеріали, докази і пояснення, які подають учасники справи. Така поведінка судді може свідчити про її упередженість».

Утім, поведінка судді Пилипенко стає зрозумілою, якщо врахувати місце українських судів у ланцюгу учасників земельного дерибану. Олександр Дядюк наводить приклад, коли таке собі ТОВ «Ярус», якому Київрада надала 1 га на Броварському проспекті в оренду, звертається в Господарський суд Києва, у якому суддя Чеберяк ухвалює рішення визнати укладеним договір купівлі-продажу земельної ділянки. Тобто фактично «Ярус» стає власником землі, не купивши її.

«Це попри те, що є роз’яс­­нення пленуму Вищого господарського суду ще 2001 року, в якому чітко зазначено, що надання земельних ділянок – це прерогатива місцевих рад і що заяви з приводу надання земельних ділянок не підлягають розгляду судами, – зауважує Олександр Дядюк. – Утім, незважаючи на заборону вищої судової інстанції та наявність практики господарських судів, що скасовують такі рішення, суддя прийняла ухвалу визнати договір купівлі-продажу з «Ярусом» без дозволу Київради. 19 січня 2010 року, щойно суд визнав право власності «Ярусу», той відразу перепродав цю ділянку фірмі «Б. Р. К.».

Справи церковні

Як відомо, Віктор Янукович є вірним прихожанином Православної церкви Московського патріархату. І після його інавгурації земельні апетити УПЦ МП значно зросли. Мешканці прилеглих до проспекту Науки мікрорайонів, що в Голосіївському районі Києва, зараз намагаються відстояти єдиний зелений куточок на їхній околиці, що пригледівся православним душпастирям. Місцева громада наголошує, що в районі є достатньо церков і монастирів згаданої конфесії, тому це несправедливо щодо членів громади інших конфесій, зокрема власне українських. Крім того, обгородження скверу парканом унеможливлює прямий шлях до зупинок транспорту і переходу через проспект Науки.

УПЦ МП на місці єдиного для цієї околиці скверу планує збудувати комплекс храмових споруд. «На місці захопленого церквою скверу розташовані інфекційні поховання, – пояснює Катерина Філінова, координатор місцевих активістів. – Є відомості про те, що там ховали померлих від холери та чорної чуми. На всіх топографічних мапах ця територія позначена як могильник».

Громадські активісти заявляють, що жодних документів церква не пред’являє, зокрема й дозволу на будівництво. «Ця сама церква заливає собі фундамент біля голосіївських озер, – продовжує Філінова, – прямо у дворі Центральної дитячої поліклініки №1, від цього вся поліклініка тріщить по швах».
Тим часом досі триває скандал навколо проданого за загадкових обставин та знищеного парку біля станції метро Либідська, де Московський патріархат планує побудувати «суперсобор», семінарію, готель і спорткомплекс для паломників.

За підрахунками Тижня, на сьогодні в Києві налічується понад 50 «гарячих точок» – незаконних забудов, яким відчайдушно чинять опір місцеві громади. Але, попри явне кричуще беззаконня, з яким стикалися мешканці ледь не кожної вулиці столиці, правоохоронні органи нічого з цим не можуть вдіяти. Чи швидше не хочуть.

СПРОТИВ. Боротьба громадськості проти забудови охоронної зони ансамблю Софії Київської досі триває

[1889]