Вітчизняна громадськість сприймає переслідування екс-прем’єрки та її численних соратників із двох позицій. Для більшості це політичне переслідування, для меншої частини – торжество закону. Такий умовний поділ можна провести, навіть не маючи на руках відповідної соціології. Ось тільки прибічникам опозиції з цього тішитися не варто. Адже невідомим залишається те, скільки громадян, що вбачають у діях нинішньої влади звичайну політичну помсту, вважають, утім, її виправданою. На широку публіку це мотивується, зокрема, й так: мовляв, треба ж колись наводити лад, то чому б не почати з колишніх? А там, дивися, їхній сумний приклад змусить стати обережнішими й нинішніх… Таке собі «бий чужих, щоб свої боялися». На жаль, відповідність цієї абстрактної схеми приземленим реаліям є дуже сумнівною.
Переслідувані опозиціонери вже мають на руках потужний козир, і дали його їм самі переслідувачі. Полягає він у тому, що, наскільки можна судити з доступних джерел, ніщо не вказує на факти особистої матеріальної зацікавленості підозрюваних колишніх високопосадовців (принаймні більшості з них). Справи про вилучення газу в РосУкрЕнерго, про фінансування пенсій за рахунок оплати квот на викиди парникових газів за Кіотським протоколом, про придбання неспеціалізованих автомобілів для потреб «Швидкої» з погляду закону можна вважати службовими порушеннями та/або перевищенням повноважень. Але про те, що на цьому «заробила» особисто Тимошенко чи хтось із її наближених, у матеріалах, доступних ЗМІ, не йдеться.
Це може означати, що попередній уряд справді, як твердять зараз ті, хто співчуває опозиції, діяв без жодного корисливого інтересу. Як, утім, і те, що моменти, в яких цей інтерес таки був, з поля зору нинішніх «борців із корупцією» просто випали. І причини цього зрозуміти неважко, якщо погодитися, що в справді великих аферах із привласненням державних коштів, які могли провадитися за попередньої влади, було задіяно чимало осіб, які дуже добре почуваються і у владі нинішній.
Саме тому Тимошенко звинувачують у нецільовому використанні «кіотських» грошей, але нікого не переслідують, скажімо, за розпродаж минулої зими протигрипозних препаратів за завищеними цінами. Чи за залучення сумнівних юридичних фірм під виконання замовлень міністерств та відомств із виплатою неадекватних гонорарів. Чи за безпрецедентне розбазарювання столичної землі. І все це означає, що кримінальні справи проти колишніх, навіть абсолютно обгрунтовані з погляду букви закону, ніяк не сприятимуть зменшенню корупції загалом. Усе буде достоту навпаки.