Провокацій можна було очікувати в західних регіонах, де ліві та проросійські сили (що в Україні зазвичай одне й те саме), попри категоричне їх несприйняття більшістю населення, затято наполягали на своєму праві пройти урочистою ходою. 8 травня член КПУ, голова так званого Львівського антифашистського комітету Олександр Калинюк навіть запевнив Тиждень, що дістав гарантії безперешкодного розгортання червоних прапорів від самого голови Львівської ОДА Михайла Костюка. І заявив, що той обіцяв червоним захист міліції, а якщо цей захист не спрацює, то він, Калинюк, подасть до Європейського суду на… президента Януковича як на гаранта конституційних прав громадян, котрий цих прав не дотримує.
Читайте також: Пам’ять замість «переможних» парадів
Проте вночі на 9 травня місцевий адміністративний суд задовольнив позов Львівської міськради про заборону будь-яких масових акцій. Охорону порядку мали здійснювати 1,5 тис. міліціонерів, які загалом виконали своє завдання: по-перше, роз’єднали колони свободівців і комуністів перед військовим меморіалом Львова – Пагорбом Слави, а по-друге, послідовно відвертали будь-які спроби провокувати львів’ян розгортанням червоних полотнищ. Уже згаданого Калинюка з червоним стягом правоохоронці просто не допустили до Пагорба Слави, а одного надто активного прапороносця забрали до відділка.
Водночас в інших регіонах, особливо на Півдні та Сході країни, не бракувало ані червоних знамен, ані так званих георгіївських стрічок. Траплялись і відверто комічні ситуації, як-от «автопробіг на честь Дня Перемоги», що відбувся в Запоріжжі ще 7 травня. Машини везли одночасно червоні й державні прапори, а за ними прямували кілька байкерів із… корогвами із ликом Христа.
Читайте також: 9 травня у Києві: трохи червоного, багато конвалій та непомітні оратори
Такий «мікс» радянської та української символіки спостерігався в багатьох регіонах, що традиційно голосують здебільшого за Партію регіонів. Враховуючи, що вже восени в Україні відбудуться парламентські вибори, на яких ПР жодним чином не може перемогти за партійними списками, цю «ідеологічну мішанину» навряд чи варто вважати місцевою самодіяльністю. Схоже, центральна влада просто не дуже вдало намагається розбавити свій совковий імідж використанням національної української символіки. В умовах образи на Кремль у Януковича і Ко дедалі більше спостерігається прагнення перетворити Україну на такий собі власний совковий заповідник, «Білорусь № 2», у якій пануватиме ностальгія за радянським «звитяжним минулим», але вже без «засилля Москви», як було протягом останніх двох років. Проте суспільство поступово переростає відповідні комплекси, про що свідчить цьогорічна гумористична креативність супротивників міфології Великої Вітчизняної війни (на фото нижче).
Читайте також: Міф про «Велику Вітчизняну» й синдром непам’яті