Рік із назвою «дайте йому попрацювати» вже давно минув. І аванс довіри, що його «найвеличніший лідер сучасності» отримав від українців на виборах, невпинно тане. Звісно, соціологічні рейтинги досі фіксують значну підтримку Зеленського суспільством, але якщо читати між цифр, то вони водночас вказують і на наближення швидкого піке довіри до президента.
Ключове слово, від якого може залежати доля глави держави, — результат. Виборець неймовірно хоче його побачити. Натомість сам Володимир Олександрович бажає відтягнути цей момент істини якнайдалі, сподіваючись знайти спосіб якось пройти між крапель. Утім, як неодноразово писав Тиждень, такий трюк йому не вдасться, а отже, рано чи пізно доведеться визначатись із пріоритетами.
Читайте також: У червоній зоні
Свіжі соціологічні рейтинги засвідчують, що «час Х» невпинно наближається. І хоча їхні результати фіксують доволі дивну й суперечливу ситуацію та вимальовують зовсім неоднозначну картинку, насправді все дуже логічно. Бо саме таким є тотальний хаос у головах постсовкового народу. Для когось цифри надто оптимістичні, а для когось малореальні, а то й фальшиві. Комусь вони дають надію, а когось дратують. Але цілком імовірно, що все так і є, як свідчить опитування. На тлі непростих трансформацій, яких зазнає країна, президент і владна команда, недовіра до глави держави, здавалося б, має бути тотальною, а не балансувати в межах 51%. Тільки й це насправді вирок після вселенського захвату. Зростання прихильності до опозиційних сил також могло би бути більшим і не коливатися в різних дослідженнях, як на базарних шальках. Але в цьому вся інтрига. І її суть така, що технології хайпу перестають працювати. Спроби маніпулювати свідомістю досі тривають та іноді балансують на межі здорового глузду, але нині виборцю вже не смішно. Він іще не готовий кидати яйця в актора на сцені, але вже добре бачить фальш у його грі. Без сентиментів приглядається, які з його численних очікувань здійснилися, і періодично розчаровано хитає головою. Виборцеві важко визнати власну помилку, але коли він прогляне весь претензійний список, то розуміє, що його надурили, і все, що він собі наміряв, виявилося лише балачками. А Володимир Олександрович відчує, як його 73% перетворюються на порожнечу.
Власне, весь негатив уже почав чіплятися до Зеленського. Жодних громовідводів насправді немає, будь-які негаразди всередині держави пересічний громадянин нині схильний розуміти як прорахунок чинного президента й головного бенефіціара. Виконавець головної ролі в телесеріалі «Слуга народу» виявився не таким уже і крутим хлопцем, як собі, можливо, уявляли ті, хто за нього голосував. І не таким фартовим. «Просто» нічого не вдалося, а команда «нових облич» утратила свій парадний лоск, почала хитатися й сваритися (відома доля всіх «любих друзів»). І у владу потяглися обличчя «не першої свіжості» — чого вартий лише новопризначений в.о. міністра освіти, соратник Дмитра Табачника Сергій Шкарлет. Постійні скандали, пов’язані зі «слугами», щоденно руйнують імідж президента, а бездарна кадрова політика, чи радше її відсутність, занурюють країну в хаос. Усі ці Єрмаки, Богдани, Гончаруки чи Шмигалі виборцеві на одне лице (пересічний українець навіть не встигає їх запам’ятати), натомість Володимир Олександрович — єдиний і неповторний. І саме він як губка вбирає наслідки їхніх діянь, навіть якщо на кілька днів зникає із видноколу, щоб не коментувати черговий скандал. Усе, що пов’язане з владою в Україні після весни 2019 року, іменується «Володимир Зеленський». Урешті очевидно, що відповідати на поточні виклики йому також не до снаги. І всі карантинні обмеження, у які з переляку занурили країну, обвал економіки та закриті кордони — усе це тепер також падає на Зеленського і прилипає, мов реп’яхи до собачого хвоста.
Читайте також: Шляхом Леоніда ІІ
Із Путіним також не легше. Домовитися, переграти, припинити війну президенту-аматору не вдалося, хоч як старався. Але й визнати власну поразку немає відваги — і це лише масштабує проблему, бо заганяє його на мінне поле. Тепер Україні вже пропонують ментально готуватися до повноцінної війни з РФ. Та й ситуація складається для цього сприятлива. Західні та вітчизняні аналітики переконують, що наступ — лише питання часу, розвідка це підтверджує, а в самій Росії оголошують мобілізацію резерву. Тут зрадіти б, що Зеленський знову обламався зі своїми мріями, але кому від цього легше. Україні ще бракувало, щоб після всіх «вдалих» і «переможних» дилетантських діянь Володимир Олександрович очолив її оборону, якщо раптом загостриться ситуація на фронті й почнуться повноцінні військові дії. Страшно уявити, чим це може врешті закінчитись і яку ціну українці змушені будуть заплатити за свій безвідповідальний вибір.
До того ж ніхто не гарантує, що падіння Зеленського автоматично означатиме нарощення м’язів проукраїнської державницької опозиції. Результати соціологічних досліджень вказують на тотальну втому електорату від старих гравців попри всі останні експерименти з новими обличчями. Це вже скидається на азартну гру, готовність іти ва-банк, стріляти собі в ногу або вкотре обрати тих, «хто ще не був при владі й не зажерся». Якщо не «перепрошити» ці налаштування, то в наступному скликанні «Слуга народу» може здаватися зрілою й серйозною політсилою на тлі інших шоубізівських проектів.
Читайте також: Нелюбов
Урешті, якщо уважно придивитися до основної маси тих, хто привів Володимира Олександровича & Ко до влади, то виявиться, що ці люди цілком здатні мігрувати в совкове проросійське болото ОПЗЖ, Мураєва чи Шарія й так підсилити позиції кремлівської агентури в Україні. Тому ключове питання все-таки у здатності проукраїнського табору протистояти цим руйнівним тенденціям. А також у можливості мобілізуватися й запропонувати власний оригінальний рецепт розвитку подій, якщо ситуація вийде з-під контролю. А ризик такого розвитку подій чималий… Бо станом на сьогодні державні механізми настільки розбалансовані та скалічені стараннями дилетантів-експериментаторів, що остаточний їхній колапс — лише питання недалекого майбутнього.
У будь-якому разі, на країну чекає новий етап боротьби за незалежність, нові випробування, виклики і, напевно, втрати. Можливо, це наблизить українців до їхньої мрії. Або ж відкине на кілька десятиліть назад. Важливо, щоб усі ці зусилля та жертви не виявилися марними й через спроби та помилки ми таки проторували собі шлях у майбутнє. А для цього потрібно зовсім небагато. Лише засвоїти пройдені уроки і зробити логічні висновки.