Україна цими днями вчергове згадувала, аналізувала і обговорювала причини й наслідки серпневої трагедії під Іловайськом у 2014-му. Позитивним є те, що таке суспільне обговорення стає більш зваженим, фаховим, хоч іще і не позбавленим емоцій. А як інакше? Іловайська рана ятриться досі. І вона є для нас усіх — військово-політичного керівництва, звичайних офіцерів та солдатів, громадського активу, фахівців з медіа, юристів і пересічних українців як гірким уроком, так і необхідним досвідом.
І це переосмислення триває не без наслідків. Започатковуються нові традиції, причому суто народом — як-от ушановувати полеглих героїв АТО саме 29 серпня.
Напевно, цей день в Україні вже ніколи не минатиме без згадки про Іловайську трагедію, про сотні вбитих, поранених і полонених захисників української землі та мирних мешканців. Адже саме цього дня 4 роки тому відбулася кульмінація вторгнення до суверенної держави військових злочинців зі складу регулярних військ РФ, які вчинили масове убивство українських військовослужбовців і представників сил безпеки, що виконували завдання з подолання опору озброєних бандформувань. Україна постала перед фактичним актом відкритої агресії. Саме цього дня наші оборонці в районі Іловайська зазнали найбільших втрат.
Читайте також: Персональний літопис
Також укоріненим стає масове усвідомлення основної причинної складової втрат у той жахливий серпень і в подальші роки — це підступний, але далеко не перший і не останній акт агресії кремлівського режиму щодо України. І як реакція — ще одна традиція «з низів» — влаштовувати попід російською амбасадою в Києві громадські акції із нагадуванням керівникам «іхтамнєтов» про їхні злочини, скоєні проти мирного та волелюбного сусіднього народу.
Стіна пам’яті біля Михайлівського собору в столиці — теж вияв повільної еволюції і ментального дрейфу куди подалі від російсько-імперських ідеологем, які міцно засіли в мозках теперішніх росіян та адептів радянської утопії в інших країнах.
Я далекий від думки, що лише президент Росії Владімір Путін має відповідати за іловайську трагедію. Є конкретні політики, олігархи, чиновники, генерали й офіцери, пропагандисти, які інспірували або допомогли викохати у сусідній державі «колективного Путіна», масові неоімперські та шовіністичні настрої. Ну от, 11 вересня стартують наймасштабніші російські військові навчання «Восток-18», куди залучать 300 тисяч солдатів, 900 танків і навіть підрозділи китайського й монгольського військ. Чи просто так наші східні сусіди вирішили пустити на полігонний вітер мільярди рублів у країні, чия економіка потерпає від тривалих міжнародних санкцій? Невже «скрєпи» дорожчі? У НАТО вже заявили: ці навчання свідчать про підготовку до масштабного конфлікту.
Читайте також: «Беріть тіло, поки дають. Потім ще будете битися за ці трупи»
Навпаки, такі маневри лише посилюють аргументацію тих західних країн, які виступають за подальше зростання колективного тиску на Росію, яка вже надто далеко зайшла у агресивній експансії, брехні та спробах розхитати на власну користь стійкий світопорядок. Каталізатором чергового раунду подальшого охолодження взаємин Москви із пулом провідних економік світу все виразніше стає сумнозвісна історія із отруєнням у Лондоні російського екс-розвідника Сергія Скріпаля і його доньки. Саме через цю подію США нещодавно запровадили нові санкції щодо РФ. Власне, найбільшим подразником для Вашингтону і загалом західного блоку стало порушення Росією засад міжнародного права — Кремль обґрунтовано звинувачують у застосуванні хімічної та біологічної зброї. Фактично і по суті це те саме, що вона зробила в Іловайську і загалом в Україні. «Нервово-паралітичні» хмари тепер неабияк гуснуть у дипломатичній атмосфері над Білокам’яною. Офіційний Лондон, звинувативши вустами міністра безпеки Великої Британії Бена Воллеса двох співробітників ГРУ РФ у використанні «Новачка» для вбивства Скрипалів, зрештою погодився із тим, що відповідальність за цей злочин несе і Путін: «…оскільки він є президентом Російської Федерації, і саме його уряд контролює, фінансує і скеровує військову розвідку, ГРУ, через своє Міністерство оборони. Я не думаю, що хтось може сказати, що Путін не контролює свою державу. І ГРУ, без сумніву, не виняток». Велика Британія, зокрема прем’єрка Тереза Мей, попросила скликати термінову зустріч Радбезу ООН через нову інформацію у справі отруєння в Солсбері. Тим часом глава уряду Канади Джастін Трюдо висловив солідарність із Лондоном, підтвердивши прихильність Оттави до подальшого «реагування на виклики, які Росія й інші держави кидають заснованій на правилах міжнародній системі». Росія так стає токсичною для всього світу. Принаймні до його демократичного сегменту.
Напевно, для російського суспільства не є критичними дані про своїх громадян, загиблих в Україні, Сирії, деінде. Нагадаю, що лише за даними української сторони, під час російської атаки на Іловайськ загинуло понад 200 військових з числа регулярної армії РФ. Нагадаю й те, що близько 4 тисяч російських військових у складі декількох батальйонно-тактичних груп за високою вказівкою «заблукали» і перетнули український кордон. А потім вони ж розстрілювали за підтримки великих калібрів із російської землі, немов на сафарі, людей в українському військовому однострої…
Читайте також: Іловайська трагедія
Росіяни зірвали стрімке фіаско проекту «Новоросія», правильніше не зірвали, а просто розтягнули його невідворотну катастрофу. Путін зробив фол останньої надії, адже розумів — Донецьк оточується, Луганськ — на межі звільнення, як і решта осередків антиукраїнського спротиву. І підступне невиконання своїх ж гарантій, коли замість «зеленого» росіяни влаштували українським воякам криваво-вогняний коридор, засвідчило: наш противник не має честі, він шахрай і вбивця, а не гравець, що визнає правила.
«На жаль, чимало бійців вірили в ці гарантії, але росіяни цинічно порушили домовленості», — розповів учасник подій під Іловайськом, тоді командир 46-го окремого штурмового батальйону «Донбас-Україна» полковник В’ячеслав Власенко на брифінгу в Міноборони. — «Усі до останнього бійця тоді були впевненими: упродовж декількох тижнів, максимум місяця, ця війна закінчиться нашою перемогою — ми вийдемо на наші кордони і звільнимо країну від сепаратистської чуми. Сталося дещо інакше… Були розвідувальні дані, що в Іловайську перебувають близько двохсот бойовиків. І для вже достатньо підготовлених бійців «Донбасу» не становило великої проблеми знищити чи полонити їх. Проте насправді бойовиків там було значно більше. Їх постійно поповнювали з резервів. Ми увійшли в місто з переконанням, що швидко його звільнимо та продовжимо наступ на схід, замкнемо кільце навколо Донецька разом із ЗСУ та Нацгвардією… Ніхто не очікував російського вторгнення. Я сам не вірив до останнього. До того часу надходило багато фейкової інформації про російські танки та їхні бригади, але нічого такого ми не бачили. Так само попервах відреагували й на звістку про появу російських військових під Іловайськом. Ми спробували провести зачистку східної частини міста й зазнали відчутних втрат. Загинуло 13 чоловік, зокрема американець Поплавський («Франко»). Наші люди були фізично виснажені, дехто — зламаний психологічно. Я не можу вам простими словами пояснити, що таке перебувати у ворожому оточенні — повному, знаючи, що кожен день може бути останнім. Ми щодя та щоночі проводили бойові операції та билися два тижні під обстрілами з території Росії. По нам били і з ближніх дистанцій, упритул — з мінометів, танків, гранатометів. Тоді навіть дехто думав так: «Якщо ворожу колону випустили із Слов’янська, то і нас так само випустять з Іловайська». Але вкотре ми переконалися: росіянам вірити не можна. 366 українських воїнів не просто так загинули. Вважаю, що Іловайськ став переломним у цій війні — показав мужність наших людей, те, що ми спроможні воювати в найгірших умовах і перемагати. І дії Збройних Сил та Національної гвардії в подальшому це доводили й доводять зараз. Ми зробили висновки з тих подій, урахували здобутий безцінний досвід, отриманий у боях. Продовженням «Донбасу» став 46-й окремий батальйон спеціального призначення, а нині — окремий штурмовий батальйон. Якби тоді ми мали таку потужну міць, як тепер, то не тільки Іловайськ звільнили б, а й Донецьк узяли б. Нині у нас сил і засобів для того, щоб воювати, — вдосталь».
«Багато людей і досі не вірить, що відбулося російське вторгнення. У мене, як безпосереднього учасника іловайських подій і лобового зіткнення з колоною регулярних російських військ, немає жодного сумніву, що ми мали справу з військами РФ. Під час одного бою ми частково розгромили колону ворога, яка заходила з Кутейникового в Іловайськ — із 16 машин три знищили», — розповідає полковник Євгеній Сидоренко. — «І те, що ми підібрали в машинах — системи навігації, автомати АК-100… нічого цього в Україні не стояло на озброєні. У документах убитих чітко вказувалося, що вони є представниками Росії. Я сам це бачив… І той же танк Т-72Б3, який ми відбили у них і на якому я воював, а потім виходив на чолі колони бронегрупи, був точно російським, адже наші Збройні Сили на той час жодного навіть Т-72 не мали у строю! А ця машина була абсолютно нова, 2013-го року випуску (взагалі згадана модифікація прийнята на озброєння в РФ 2011-го — Авт.). У ній були документи — зокрема, відомість укладки боєкомплекту, підписана командиром російської військової частини, російські сухпаї, речі яких у нашому війську ніколи не було».
Читайте також: Ярослав Тинченко: Упродовж 7–31 серпня 2014 року під Іловайськом загинули 368 бійців
У структурі Головної військової прокуратури створено спеціальний підрозділ — управління з розслідування злочинів на тимчасово окупованих територіях. Головна військова прокуратура оприлюднила останні результати досудового розслідування причетності Росії до трагічної загибелі українських військових під Іловайськом та за фактом ведення РФ агресивної війни проти України. Слідство встановило, що співвідношення сил України та РФ у районі Іловайська становило: особовий склад — 1 до 18, танки — 1 до 11, бронетехніка — 1 до 16, артилерія — 1 до 15, «Гради» — 1 до 24. Водночас угрупування ЗС РФ уздовж східної ділянки держкордону України налічувало 35 батальйонно- та ротно-тактичних груп, а це щонайменше 45 тис. військових, також 160 танків; 1360 БМП, 350 одиниць артилерії; 130 РСЗВ, 192 бойових літака, 137 вертольотів.
На російській військовій техніці завчасно зняли чи замаскували тактичні знаки, нанісши розпізнавальні позначки українських підрозділів, що забороняє міжнародне право. Слідство достеменно встановило: 29 серпня 2014-го за безпосередньою вказівкою і наказом Генштабу ЗС РФ російські військові впритул розстріляли з важкого озброєння українські колони, де також перебували і троє полонених російських десантників. Згідно з висновками експертів і комплексу інших доказів, єдиним фактором, що перебуває у безпосередньому причинно-наслідковому зв’язку з Іловайською трагедією, є військова агресія Російської Федерації.
Прокуратура передала всю зібрану доказову інформацію до офісу прокурора Міжнародного кримінального суду для вирішення питання про відкриття провадження, а також зібрала докази для підтримання позовів МЗС та Мін’юсту України проти РФ у Міжнародному суді ООН і в Європейському суді з прав людини.