На початку жовтня МВФ проаналізував, які наслідки для світової економіки міг би мати нафтовий шок, спричинений конфліктом у Іраку. Бойовики «Ісламської держави» («ІД») захоплювали багаті на нафту північні регіони країни, і МВФ боявся різкого підвищення цін – на 20% за рік. Світовий ВВП знизився тоді, на його думку, на 0,5–1,5%. Акції світових компаній у багатих країнах впали б на 3–7%, а інфляція зросла б щонайменше на півпункта.
Наразі просування «ІД» триває. Росія, третій за обсягом виробник нафти у світі, застрягла у війні з Україною. Неспокійно й у інших нафтовидобувних країнах – Іраку, Сирії, Нігерії та Лівії. Але за період із середини червня до середини жовтня ціна сирцю марки Brent впала більше ніж на 25% – зі $115 до менше ніж $85 за барель, хоча згодом дещо зросла (див. «Непевні перспективи»). Такий зсув має глобальні наслідки. Хто від цього виграє, а хто програє?
Передусім нинішній тренд вигідний, зокрема, світовій економіці. Десятивідсоткова зміна ціни на нафту означає приблизно 0,2% зміни світового ВВП, розповідає консультант МВФ Том Гелблінг. Зазвичай падіння ціни сприяє зростанню ВВП, бо ресурси переміщуються від видобувачів до споживачів, які охочіше витрачають зароблені прибутки, ніж нафтові королівства. Якщо збільшення пропозиції обернеться рушійною силою, то й ефект від неї буде, очевидно, більшим – як-от у США, де завдяки сланцевому буму ціни знизилися порівняно з європейськими і, за словами представників МВФ, сприяли зростанню експорту готової американської продукції на 6% порівняно з рештою світу. Якщо ж збільшення пропозиції є лише ознакою слабкого попиту, споживачі можуть тримати свої гроші при собі.
Сьогоднішнє падіння цін зумовлене змінами як у пропозиції, так і в попиті. Попит на чорне золото стримується сповільненням світової економіки і пробуксовуванням її відновлення в Європі та Японії. Але ж крім того вражаюче зріс обсяг доступної нафти на ринку. Здебільшого завдяки Америці, з початку 2013-го нафти видобувається щоденно на 1–2 млн барелів більше, ніж у попередньому році. Між тим світову економіку гальмують інші чинники. Якщо ж зменшення ціни на нафту на 25% збережеться, це означатиме підвищення глобального ВВП приблизно на 0,5%.
Деякі країни від цього виграють, інші, навпаки, зазнають збитків. У світі щодня видобувають трохи більше ніж 90 млн барелів нафти. При ціні $115 за барель такий обсяг коштує приблизно $3,8 трлн на рік; при ціні $85 – усього $2,8 трлн. Від такої маржі виграє будь-яка країна або група, що споживає більше, ніж виробляє, і переважно це імпортери.
Китай – другий у світі за величиною нетто-імпортер нафти. За статистикою 2013-го, кожне зниження ціни на нафту на $1 заощаджує йому щорічно $2,1 млрд. Якщо нинішній спад ціни збережеться, на імпорт Китай витрачатиме на $60 млрд, або ж на 3%, менше. Переважна частина китайського експорту – це промислові товари, ціни на які залишаються незмінними. За умови, якщо на ситуацію не вплине слабкий попит, зекономлена валюта буде спрямовуватися на інші видатки і рівень життя повинен зростати.
Дешевша нафта також допоможе китайському уряду боротися із забрудненням повітря, поступово відмовляючись від такого «брудного» транспортного пального, як-от дизель. Легші сорти пального дорожчі, і за нинішніх цін на нафту коштували б тамтешнім водіям майже на 70% більше; зниження ціни допоможе пом’якшити цей удар. Загалом, за словами професора Лінь Боцяня з університету Сямень, нижчі ціни повинні допомогти уряду Піднебесної у його кампанії зі зменшення субсидій (він вже частково «відпустив» ціни на газ, а наступного року черга дійде й до електроенергії).
Читайте також: Навіщо мені Brent?
Наслідки для Америки будуть змішаними, позаяк ця країна – водночас найбільший споживач, імпортер і виробник нафти. Загалом здешевлення нафти виявиться сприятливим, але не так, як колись. За оцінкою аналітиків банку Goldman Sachs, доступна нафта і нижчі відсоткові ставки повинні підняти зростання в 2015 році приблизно на 0,1 відсоткового пункта. Але цей ефект знівелюється через посилення долара, сповільнення глобального зростання і в’ялість фондового ринку.
Видобування сланцевої нафти вимагає великих видатків. Тож коли ціна на нафту впаде, очевидно, що Америка згорне її видобуток однією з перших (а компанії, що проводять роботи на нафтоносних пісках Арктики і Канади, є більш вразливими). За словами аналітика банку Barclays Майкла Коена, зниження світової ціни на нафту на $20 зменшує операційний прибуток американських виробників на 20%, а при ціні марки Brent близько $85 рентабельним буде видобування лише 4/5 наявних покладів сланцевої нафти. Проте невідомо, як швидко внаслідок цього знизиться видобування, бо видатки виробників різні, а деякі з них законсервували ціни через хеджування. Крім того, наслідки різнитимуться від регіону до регіону. «У Каліфорнії відразу зрозуміло, що це позитивне явище», – каже Майкл Леві, представник аналітичної Ради з міжнародних відносин (Council on Foreign Relations). «А от у Північній Дакоті (найпотужнішому з усіх штатів виробнику сланцевої нафти) є більше підстав для хвилювання».
Америка – чистий імпортер нафти, тож нижчі ціни означають, що американці заощаджуватимуть більше грошей і витрачатимуть їх у межах своєї економіки. Але стимуляційний ефект буде меншим, ніж раніше, тому що важливість імпорту зменшується, як і частка нафти в економіці. Незалежне урядове агентство «Управління енергетичної інформації США» очікує наступного року зниження чистого імпорту нафти на 20% у структурі сукупного споживання, що стане найнижчим показником після 1968-го. На початку 1980-х, коли на купівлю нафти припадало більше ніж 4% ВВП, падіння ціни на 1% піднімало би виробництво на 0,04%, каже Стівен Браун з Університету Невади в Лас-Вегасі. Станом на 2008 рік ця частка впала до 0,018%, а зараз, на його думку, дорівнює приблизно 0,01%.
Дешевша нафта могла б змінити кредитно-грошову політику США. Після 1980-х інфляційні очікування стали стабільнішими, а тому Федеральному резерву не потрібно так часто реагувати на зміни цін на нафту. Але поки інфляція не досягла запланованих 2%, залишатимуться побоювання, що падіння цін на нафту тягнутиме за собою зниження інфляційних очікувань, що утруднить утримання інфляції близько до цільових 2%. Відтак Федеральний резерв може вирішити продовжити дію нульових відсоткових ставок або навіть розширити програму викупу облігацій («кількісне пом’якшення»).
Страх перед дефляцією більш актуальний для Європи. У 2013-му році ЄС імпортував енергії на $500 млрд, 75% з яких було заплачено за нафту. Тож якщо ціна останньої залишиться на рівні $85, сукупна вартість імпорту може опуститися нижче ніж $400 млрд за рік.
Але переваги від цього будуть знівельовані двома факторами. По-перше, інфляція в зоні євро навіть нижча, ніж у США. Президент Європейського центрального банку Маріо Драґі стверджує, що на 80% її падіння з 2011-го по вересень 2014 року було викликане нижчими цінами на нафту і продовольство. Нафта по $85 може призвести до дефляції, що спонукатиме споживачів і далі обмежувати себе у видатках. По-друге, європейська енергетична політика лише частково зумовлена ціною та ефективністю. Європейці, зокрема, намагаються зменшити енергетичну залежність від Росії і скоротити викиди вуглецю за рахунок відмови від викопних енергоносіїв. Здешевшання нафти дещо утруднює ці завдання.
Пожинаючи плоди
Але одна група країн точно виграє: ті, хто найбільше залежний від сільського господарства. Останнє енергоємніше, ніж промислове виробництво. Енергія – основна стаття затрат у виробництві добрив, а в багатьох країнах фермери використовують величезну кількість електрики для викачування води з глибинних водоносних шарів або віддалених мілководних річок. За словами Джона Баффса зі Світового банку, на один долар вартості сільськогосподарської продукції припадає у чотири-п’ять разів більше затрат енергії, ніж на один долар вартості промислових товарів. Фермерам дешева нафта вигідна. А оскільки більшість фермерів у світі бідні, в загальному підсумку вона є благом для бідних країн.
Візьмімо Індію: близько третини населення світу живе максимум на $1,25 на день. Доступна нафта – це потрійна вигода. По-перше, як і в Китаї, індійський імпорт стане дешевшим порівняно з експортом. Близько третини індійського імпорту припадає на чорне золото, а от експорт її дуже різноманітний (від продовольства до комп’ютерних послуг), тож зниження вартості імпорту не тягнутиме за собою аналогічного тренду в експорті. По-друге, дешевша енергія зменшує інфляцію, яка на початку 2013 року перевищувала 10%, а зараз знизилася до 6,5%, як неофіційно і було заплановано центробанком. Це повинно викликати зниження відсоткових ставок, а відтак дати стимул для інвестицій.
По-третє, дешевша нафта скоротить бюджетний дефіцит Індії, який зараз становить 4,5% від ВВП, за рахунок зменшення субсидій на пальне і добрива. А вони величезні: разом із продовольчими субсидіями загальна сума складає 2,5 трлн рупій ($41 млрд) за рік (по березень 2015-го), тобто 14% усіх державних видатків і 2,5% ВВП. Уряд контролює ціну на дизельне пальне і компенсує збитки продавцям цього товару. Але тепер, вперше за багато років, останні отримують прибуток. Як і в Китаї, доступна нафта повинна пом’якшити удар від урізання субсидій. А 19 жовтня прем’єр-міністр Індії Нарендра Моді сказав, що держава нарешті припинить надавати субсидії на дизпальне, відпустить ціни на нього і підніме на природний газ.
Міжнародне енергетичне агентство – клуб споживачів нафти – оцінює світову вартість субсидування енергоспоживання (здебільшого в країнах, що розвиваються) у $550 млрд за рік. Падіння ціни на нафту повинне зменшити цю суму, при незмінності всіх інших чинників, приблизно до $400 млрд. Це означає, що багато країн опиняться перед вибором: скористатися моментом і відмовитися від субсидування або продовжити надавати субсидії, які тепер обходяться дешевше. В обох випадках вони будуть у виграші, покінчивши з економічним перекосом (хоча з певним ризиком негативної зворотної реакції від споживача) або зменшивши на деякий час фінансові затрати.
Особливо важкий цей вибір для імпортерів нафти на Близькому Сході (див. Золота жила). Субсидії на енергоносії у 2014 році обійшлися Єгипту в 6,5% ВВП, Йорданії – 4,5%, а Марокко і Тунісу – 3–4%. Двадцятивідсоткове зниження цін на нафту покращило б бюджетні баланси Єгипту і Йорданії майже на 1% ВВП, вважає МВФ. Проте Баффс боїться, що цієї економії може не вистачити, щоб переконати режими (особливо нестійкі) зменшити субсидії, які здебільшого вигідні політично впливовому середньому класові.
Читайте також: Прагматичне «божевілля» Путіна. Економічний аспект захоплення Криму
Багато інших країн теж мають проблеми енергетичних субсидій. Індонезія витрачає на них приблизно одну п’яту свого бюджету. Експортери з Перської затоки ще марнотратніші: Бахрейн витрачає 12,5% свого ВВП, а Кувейт – 9%. Бразилії вигідна висока ціна на нафту, щоб приваблювати інвестиції для розробки своїх глибоководних родовищ. Але дешева нафта – благо для бразильських фермерів, а невдовзі і для державної компанії Petrobras, яка була змушена імпортувати нафту за світовими цінами і продавати за державними, заниженими, щоб штучно утримувати низький рівень інфляції. Уперше за кілька років вона не зазнає збитків від продажу імпорту.
Можна подумати, що в програші має залишитися найбільший у світі експортер чорного золота. При ціні нафти $115 за барель Саудівська Аравія заробляє $360 млрд на чистому експорті щорічно; при ціні $85 – $270 млрд. Її бюджет майже напевно став дефіцитним. Принц Аль-Валід ібн Талал, впливовий бізнесмен, назвав зниження цін «катастрофою» і висловив здивування, що уряд не намагається підштовхнути їх угору. Але насправді на довшу перспективу Саудівській Аравії тимчасове здешевлення нафти може бути вигідним. На відміну від більшості інших експортерів вона може собі це дозволити. Хоча за останні роки державні видатки там зросли, але валютні резерви – ще більше. Її чисті закордонні активи у серпні коштували 2,8 трлн ріалів ($737 млрд) – це перевищує еквівалент нинішніх державних видатків за три роки. Саудівська Аравія могла б фінансувати десятки років дефіциту за рахунок кредитування самої себе, навіть якби нафта ще більше подешевшала.
За останній рік щоденний видобуток у країнах за межами ОПЕК, як-от Росія і Америка, зріс з 55 млн до 57 млн барелів. Саудівці можуть зробити висновок, що найбільше з дорогої нафти виграли країни, які не входять до ОПЕК. Однак, на відміну від саудівських родовищ, нові розробки бувають дуже затратними. А період дешевшої нафти міг би приперти до стінки високозатратних видобувників, відлякати інвесторів від інших і дати змогу Саудівській Аравії повернути собі ще частину ринку.
У середині 1980-х Саудівська Аравія зменшила видобуток майже на три чверті, намагаючись утримати ціни. Це спрацювало, чим скористалися й інші країни, але самі саудівці втратили значну частину прибутків і ринків. Вони не вважають, що варто знову йти на таку жертву.
Гроші на вітер
Саудівська Аравія може пережити низькі ціни, бо, коли нафта коштувала $100 за барель, вона заощаджувала більше, ніж витрачала. Тим часом здешевшання нафти сильніше б’є по тих країнах, які нічого не відкладали на чорний день. Серед них особливо впадають в око три запеклі критики Америки: Венесуела, Іран і Росія.
«Як би низько не впала ціна на нафту, – заявив 16 жовтня президент Венесуели Ніколас Мадуро, – Ми завжди гарантуватимемо… соціальні права нашого народу». Реальність виявилася зовсім іншою. Його попередник Уґо Чавес демонтував національний фонд, у який мали б відкладатися на майбутнє нафтодолари, витратив кошти і завів державу в борги на десятки мільярдів доларів. Тепер надходить термін їхнього погашення. На початку цього місяця через виплату величезної суми за обслуговування боргу валютні резерви Венесуели скоротилися до менше ніж $20 млрд уперше за 10 років. Кожне зниження ціни бареля на один долар скорочує прибутки від її експорту приблизно на $450–500 млн. За підрахунками Deutsche Bank, Венесуелі на фінансування бюджетних видатків потрібна ціна на нафту $120 за барель, тобто ще вища, ніж перед спадом.
Тож на відміну від інших країн-експортерів бюджет Венесуели мав проблеми ще раніше. За минулий рік дефіцит бюджету сягнув аж 17% ВВП. У відповідь уряд увімкнув друкарський станок, що розігнало інфляцію, навіть за офіційними даними, вище 60%. Промислове виробництво майже зупинилося, а Standard & Poor’s минулого місяця знизило рейтинг Венесуели до ССС+. Аналітики давно сподіваються, що держава робитиме все можливе і неможливе для уникнення дефолту і не в останню чергу тому, що має закордонні активи, які у випадку невиконання зобов’язань можуть дістатися кредиторам, а крім того перебуває у великій залежності від фінансових ринків. Але слово на «д» лунає дедалі частіше.
Наслідки від нафтових страждань Венесуели можуть датися взнаки і за її межами. У країні працює програма під назвою PetroCaribe, яка забезпечує країни Карибського басейну дешевими кредитами на купівлю венесуельської нафти. Для Гайани, Гаїті, Ямайки і Нікарагуа відстрочені виплати за нафту в межах PetroCaribe коштує приблизно 4% ВВП. Але Венесуельській державі це обходяться в $2,3 млрд на рік. Тож якщо Венесуела вирішить припинити свої щедроти, це стане шоком для всього Карибського басейну.
Іран іще вразливіший. Йому потрібна нафта по $136 за барель для фінансування бюджетних планів, більшість із яких дісталася у спадок від марнотратного і неефективного уряду Магмуда Агмадінеджада. Минулого року він витратив $100 млрд, або близько 25% ВВП, на споживчі субсидії. Через санкції країна не може брати кредити для вирішення цієї проблеми.
Хассан Рухані, який сів у президентське крісло минулого року, частково відновив макроекономічну стабільність. За даними центрального банку, економіка в другому кварталі 2014 року зросла, вперше за два роки. Але він обіцяв своїм виборцям підвищення рівня життя. Поки що не зрозуміло, чи нижчі ціни на нафту змусять уряд до нових реформ і збільшать тиск необхідності домовлятися з Америкою стосовно іранської ядерної програми, чи зменшення доходів сприятиме підтримці консерваторів, які вже обіцяють президентові клопоти.
Для Росії наслідки будуть не такі драматичні принаймні спочатку. У проекті бюджету на 2015 рік було закладено ціну на нафту $100 за барель; за нижчої Владіміру Путіну буде важко дотримати обіцянок щодо державних видатків. Щось подібне трапилося, коли ціна на нафту впала у середині 1980-х, і Радянський Союз залишився в боргах та без валюти.
Але зараз Росія має у резерві $454 млрд, які пом’якшать удари від коливання ціни. До того ж подешевшав рубль. У бюджеті на наступний рік закладена ціна 37 руб. за долар, тож він буде збалансованим при ціні нафти 3700 руб. Зараз барель коштує 3600 руб. (тобто у рублевому вираженні падіння ціни значно менше, ніж у доларовому), тому що російська валюта цього року просіла на 20%. При ціні на нафту $80–85 за барель Росія, імовірно, наступного року матиме дефіцит на рівні лише близько 1% ВВП.
Утім, країна страждатиме від сповільнення темпів розвитку. Протягом років реальні доходи росіян зростали завдяки збільшенню заробітної платні в державному секторі. Видатки зростали і витрачалися на імпорт, який дешевшав завдяки міцній валюті. Тож падіння рубля різко знижує рівень життя через здорожчання імпорту. Західні санкції закрили російським компаніям доступ до ринків капіталу, навіть до приватних. Ділова активність іде на спад. Високопоставлене джерело з міністерства фінансів каже, що частка доходних статей бюджету, не пов’язаних з нафтогазовими прибутками, скорочується, тож РФ ще більше залежить від нафти. Деякі аналітики оцінюють зростання в 2015 році на рівні усього 0,5–2%. Для порівняння: у 2010–2012 роках цей показник сягав приблизно 4%. Рівень інфляції – 8%. Здається, на Росію чекає застій та інфляція.
Для більшості держав (можливо, за винятком Венесуели) дешевша нафта спочатку матиме незначні наслідки. Навіть Путіну, ймовірно, вдасться на деякий час уникнути застою та інфляції. Але згодом ефект відчуватиметься дедалі більше. За роки, коли нафта коштувала $100 за барель, склався такий собі «пекінський консенсус», що фаворизує економічний інтервенціонізм. Період нафти за ціною $85 (якщо такий буде) може стати початком зрушення в поглядах, оцінках і підходах.