«Ублюдкі! Ви ублюдкі!» – голосно говорить інша бабуся проукраїнським активістам, які розгорнули національний прапор і скандують «День пам’яті, а не свято» і «Ні танцям на кістках!» На неї, крім однодумців, здається, уваги ніхто не звертає. Активістів оточили представники поліції діалогу. Вони вимушені час від часу гасити словесні конфлікти.
«Фашизм нє прайдьот! Фашизм не прайдьот!» – скандує натовп. Бабуся, яка заводиться більше всіх, викидає в повітря стиснутий кулак. Раз у раз – від серця до Сонця. Оточуючих такі жести, судячи з усього, не дивують. Й обурення не викликають. Ну ж бо, не фашиствующіє малодчікі. Так само не звертають уваги на хлопця з портретом Юрія Шухевича. Здається, борці з фашизмом самі до кінця не впевнені, як ця коричнева чума має виглядати і хто ж її представляє в Україні. Хоча, якщо вже дивитися правді у вічі – бєзсмєртнополчанє подеколи не знають, кого ж діди перемогли 73 роки тому: Європу, фашизм чи нацизм.
Читайте також: В Україні за використання комуністичної символіки затримали сімох людей
Друга річ, на яку звертаєш увагу в натовпі – відсутність забороненої символіки. Немає георгіївських стрічок, червоних прапорів, червоних зірок, портретів Іосіфа Сталіна й іншої «святкової» атрибутики. Хоча ще два роки тому через неї виникали значні конфлікти. Зокрема із учасниками війни на Донбасі, які з криком «в мене сєпари, обмотані такою х***ю, стріляли» намагалися змусити учасників «Полку» виконувати український закон про заборону використання комуністичної та нацистської символіки. Виходило погано. Адепти секти «дєдивоєвалі» кидалися на військових з кулаками, доводили що Ватутін був хорошим полководцем і прикривалися дітьми.
На третій рік ситуація дещо змінилася, а відповідальні за охорону й безпеку, скидається на те, зробили певні висновки. Правоохоронці відбирають заборонену символіку ще на підступах до старту «Бєзсмєртного маршу». Вздовж руху колони – Національна гвардія з українськими прапорами та військовий оркестр. На відміну від минулого року, майже минулося без силових протистоянь. Скажімо, офіс прибічників Миколи Коханівського цього року був забарикадований парканами й автомобілями. З вікон, як колись, вже не летять яйця з димовими шашками. Бійки замінює більш мирний троллінг. На всіх рівнях. Наприклад, під час ходи, на узбіччі «Маршу» стоїть частина української фейсбучної спільноти з портретами героїв комп’ютерної гри World of WarCraft (скорочено – WoW). Проводять свою акцію протесту. Кажуть, що 9 травня із проросійськими «Бєзсмєртнимі полкамі» виродилося у цирк. Тож треба доводити маразм до абсурду. Військовий оркестр 101-ї бригади охорони переграє оркестр «Бєзсмєртнополчан», супроводжує їх і грає не фронтові пісні (які з’явилися через роки після завершення Другої світової), а українські та іноземні композиції. Ну й незмінне «Рашизм не пройде» у відповідь на вигуки й претензії про «фашистів» від учасників «Полку».
Щоправда, якщо радянська символіка зникла, то незмінними лишилися постійні учасники дійства: військовослужбовці армії СРСР, які пишаються, наприклад, інтервенцією до Чехословаччини, ряджені з іконостасами на грудях, невдоволені російськомовні бабусі-борці з фашизмом і, куди ж без нього, вишитий портрет маршала Жукова. В єдиному пориві все це дійство, під охороною силовиків, пройшлося від метро Арсенальної до Парку слави. Ну ж бо заборонити їх не зовсім правильно, частина суспільства може й сильно обуритись. Мовляв, заборонили вшановувати пам’ять дідів (хоча створити власний «Полк» у якості альтернативи російському агітаційному продукту можна і треба). А от охороняти цю ходу потрібно. Про всяк випадок. А конфлікти треба гасити у зародку.
Читайте також: День майбутньої Перемоги
«Так. Так. Так, ви хочете мені щось сказати? Який конфлікт? Немає конфлікту. Ніхто не конфліктує. Ніхто вас не чіпає. Якщо ви прийшли покласти квіти – будь-ласка, проходьте, покладайте», – втомлено говорить один з поліцейських до чоловіка, який розпинається про злих націоналістів, які взагалі-то фашисти, які прийшли зривати акцію «Бєзсмєртного полка» і які щось-там-скандують. Не знайшовши вільні вуха, учасник маршу йде до представників ветеранської організації Іллі Ківи. Починає розповіді про великих полководців, наприклад – Миколу Ватутіна. Спіч дуже швидко обривають.
«Ваш «вєлікій палкаводєц» мого прадіда втопив у Дніпрі. Ідіть ви на…» – відповідає чоловік з організації Ківи. Але все культурно, без рукоприкладства. Обурений таким відношенням представник бєзсмєртнополчан розчиняється у натовпі. Присутні скандують «Фашизм нє прайдьот» та «Ватутін прийде, порядок наведе». Останнє – українською.
Взагалі, цього дня складається непереборне враження, що учасники акції «Бєзсмєртний полк» бачать прояви фашизму у всьому. Якщо хтось вдягнений інакше – фашист. Взяв до рук український прапор – фашист. Натякаєш, що СРСР разом з гітлерівською Німеччиною напав на Польщу – фашист! Питаєш, коли почалася Друга світова – фашист. Врешті, граєш у комп’ютерні ігри і вийшов з портретом свого улюбленого персонажа на протест – теж фашист. Так, про всяк випадок. Бо хто ті комп’ютерні ігри знає. Раптом їх фашисти придумали?! Одним словом – кругом сама коричнева чума і лише «Бєзсмєртний полк» може стримати її марш Україною.
Якщо ж говорити зовсім серйозно – то й справді, акція, активно пропагована Росією, вироджується в Україні у дивовижну фантасмагорію. І нічого спільного із Днем пам’яті, та й з Днем Перемоги, про який багато люблять говорити марширувальники, не має. Аби в цьому переконатися, варто лише заглянути у Парк слави після маршу: люд на лавочках, із портретами під пахами, душить пляшки коньячку. І над усім цим лунають голоси Йосифа Кобзона й Льва Лєщєнка про «Вєлікую Пабєду». От тільки перемогу кого і над ким, здається, окремі бєзсмєртнополчанє поняття не мають. На відміну від людей, які після цього дійства прийшли до меморіалу. Мовчки і з квітами.