Цьогорічний форум відрізняється від минулих форматом і з об’єктивних причин проходив на секретній локації. Хоча 2022-го року обійшлось без традиційного ярмарку та стендів видавництв, BookForum світові історики, медійники та письменники називають важливою платформою для обміну думок. Його знаковість в тому, що сьогодні культурні події – один із якісних способів знайомити світ з українським контекстом та розповідати про справжню мету російської загарбницької політики з нашої перспективи. З мовленням на весь світ допоміг один із найбільших літературних фестивалів, британський Hay Festival, відтак подію транслювали онлайн для міжнародного глядача.
Втім, офлайн – обмежена кількість відвідувачів, таємниця місця проведення і майже відсутність банерів із промоцією форуму. В програмі чимало панелей та десятки імен спікерів, а дискусії крутяться довкола різних поглядів на ситуацію в Україні, зокрема творчість і війна, воєнні злочини, постколоніальне зцілення та роздуми про пошук ідентичності у свідомості колонізованих.
«Ми збираємось на Літературному фестивалі в місті Лемкіна [юриста зі Львова, який ввів у міжнародне право термін “геноцид”], щоб знову і назавжди показати, що голос України буде переможним», – коментує цьогорічний фестиваль куратор BookForum Пітер Померанцев.
Читайте також: Чому не Жадан. За що Нобеля з літератури отримала Анні Ерно
Серед спікерів на цьогорічному дійстві вже традиційно багато міжнародно визнаних вітчизняних та світових діячів культури, зокрема Юрко Прохасько, Вікторія Амеліна, Остап Сливинський, Павло Казарін, Сергій Плохій, а також закордонні журналісти та письменники Маргарет Макміллан, Маргарет Етвуд, Ніл Гейман, Ювал Ной Харарі та багато інших інтелектуалів.
Особливу увагу привернула публічна розмова історика Ювала Ноя Харарі та письменника-фантаста Ніла Геймана, що помітно і за кількістю переглядів трансляції на YouTube, і за кількістю присутніх слухачів у залі. Серед цікавих тез – передбачення Харарі про майбутню особливо небезпечну загрозу – колоніалізм даних.
Втім, ложку дьогтю інтелектуали почали додавати як тільки дискусія зачепила тему культурного кенселингу російської літератури та культури загалом. Ювал Ной Харарі озвучив занепокоєння, аби це не перетворилось у війну проти російського народу. Ніл Гейман цілком з цим погоджується, додаючи популярний серед опозиційних росіян наратив про розмежування режиму Путіна і самих росіян.
Читайте також: Врятувати культуру: місія (не)можлива
Розмова Ніла Геймана і Ювала Ноя Харарі стала неприємним відкриттям цьогорічного форуму, адже до питання культурної блокади двоє інтелектуалів висловлювали беззаперечну підтримку Україні, якій протиставляється суцільне зло – Росія. Чому на питанні Чайковського суцільне зло стає лише наполовину злом, можна довго припускати. Однак, at the end of the day, з останньої лекції першого дня слухачі виходили з усвідомленням, що нас і наші аргументи у цій війні не розуміють повністю і, ймовірно, ніколи не зрозуміють.
Втім, не розуміти наш біль – справа звична, бо складно відчувати щось, що приходить лише за умови причетності до справи. Лише ті, хто в контексті наслідків загарбницької політики з боку постраждалого можуть відчувати емпатію на рівні з українцями. Про це йшлось під час публічної розмови засновника КримSOS Аліма Алієва із нобелівським лауреатом з літератури 2021 року Абдулразаком Гурною, а також частково зачіпалась тема інтерпретації трагедії колонізованих країн під час дискусії за участі письменниці Олени Стяжкіної, мексиканської журналістки Лідії Качо та поета й журналіста Ігоря Померанцева.
Поза тим, навіть представники постколоніальних країн не завжди розуміють настрої українців та історичні передумови відносин з Росією. Це визнає і прямо заявляє Абдулразак Гурна. Українську боротьбу з колишнім колонізатором, Гурна розуміє лише в загальних рисах протистояння. Більшість африканських країн перебувають у своєрідному інформаційному вакуумі щодо війни в Україні. Це породжує думку, ніби у тій самій рідній Танзанії письменника побутують невдоволення расовими упередженнями щодо підтримки постраждалих від війни країн, або ж емпатія до росіян чи навіть підтримка режиму Путіна. Неважко народжувати теорії змови у ситуації, коли український голос довго не було чути навіть у європейському регіоні, пояснює Абдулразак Гурна.
Читайте також: Тарас Томенко: «На європейських та світових кінофестивалях було і досі існує величезне російське лобі»
Про це у зверненні для Форуму детально згадав журналіст, ексголовний редактор Тижня, а сьогодні солдат ЗСУ Дмитро Крапивенко. Оскільки багато праць про постколоніалізм стосувались країн Африки, Азії та американських континентів, про російський вплив говорили небагато. При цьому, постколоніальна теорія так само стосується країн Балтії, Білорусі та України. «Нам не вистачає солідарності сказати, якщо ми не толеруємо колоніалізм, то в тому числі російський», – стверджує Дмитро Крапивенко. Зрештою, на думку журналіста, цю солідарність можуть просувати лише українські інтелектуальні кола, які пропонуватимуть погляд на проблему в правильному контексті, а не у сферах інтересів Росії.
Влучно про те, чому російські інтереси, зокрема й у літературі, не мають важити нічого ні для світу, ні для нас, сказав письменник Олександр Михед у вступній промові на відкритті BookForum:
«Коли пишу ці рядки, росія оголосила мобілізацію і тисячі росіян, яких влаштовували десятки тисяч вбитих українців, знищені міста і війна, намагаються втекти. Трактування світом росіян як жертв війни, вимушених переселенців та жертв режиму – це все урівняння жертви і насильника, нівелювання трагедії українського народу».
Читайте також: Ростислав Семків: «Критика мала б формувати літературний процес, проте в нас її вплив мізерний, але перспективи добрі»
Зрештою, наприкінці розмови Абдулразака Гурни, Ігоря Померанцева, Лідії Кало та Олени Стяжкіної із залу прозвучало питання чим є той маніфест, який намагаються поширювати російська молодь, прибираючи червоний колір з прапорів на знак незгоди з режимом на їхню думку і для дистанціювання від нього – на нашу. Відповідь як нам сприймати новини «з-за порєбріка» вичерпно дала Олена Стяжкіна: «В нас зараз немає ресурсу, щоб думати, що їм робити і як вони там будуть жити. Хороші вони, чи погані. В нас немає ресурсу, ми маємо це визнати та зосередитись на своїх проблемах. Як буде час і натхнення, тоді подивимось»