У нещодавньому випуску Тижня бізнесмени розповіли, чого насправді хочуть від влади. Часто відповіді вкладалися в просту максиму, яку свого часу Лесь Подерв’янський запропонував як національний девіз. У цензурній версії — «відчепіться від нас».
Ой, не чує влада!
Щоразу, коли думаю про стосунки бізнесу та чиновництва, яке проголосило себе державою, я згадую два випадки.
Перший — коли ваш покірний випадково потрапив у Міністерство транспорту на обговорення закону про таксомоторні перевезення. Заступник міністра, виходець зі, скажімо так, поліцейського середовища, дуже обурювався самим фактом того, що «зараз цей ринок взагалі не регулюється». В якийсь момент стало зрозуміло: в світі, у якому він живе, це було тотожне тому, що галузі не існує. Вона не працює. Неможливо й машину замовити. Життя, що йшло собі своєю дорогою за вікном, ніяк не вкладалося в рамки його світосприйняття. Не «обілечено» — отже, не відбувається.
Читайте також: Ігор Ніконов: «Ключовою домінантою для уряду у сфері бізнесу має бути створення високооплачуваних робочих місць»
Другий — коли партія вашого покірного вирішила влаштувати свій перший бізнесфорум, щоб поспілкуватися з бізнесовим середовищем, адже як праволіберали ми передовсім маємо захищати його інтереси. Наші очікування раптово було перевищено і щодо кількості учасників, і щодо масштабу та різноманіття їхньої діяльності. Але дещо всіх їх єднало.
— Підніміть руки, хто пройшов через «маски-шоу» податкової, — попросив один зі спікерів.
Половина залу.
— А тепер ті, що пройшли через СБУ! — раптово долинув голос із зали.
Друга половина, дехто підіймав двічі. Щасливчиків, яких оминула чаша сія, були одиниці.
Це, власне, дві історії, яких цілком достатньо для опису всієї структури навіть не взаємин «бізнес-влада», а самого бачення владою того, навіщо бізнес у країні потрібний.
Читайте також: Ігор Мазепа: «У найближчі п’ять років країна розвиватиметься й рівень життя покращиться»
В принципі, це не лише українська проблема — це загальна проблема чиновника як окремої породи людського виду. Ще Рейган помітив, що погляди чиновника на економіку часто зводяться до «якщо працює — обкладай податками, якщо все ще працює — регулюй, як перестане працювати — субсидуй». Але в Україні це ще й помножено на всюдисущу корупцію.
Корупція і сама по собі є проблемою. А в Україні проблемою є навіть те, як про неї говорять і як з нею намагаються боротися. «Прості» люди з придихом згадують Китай, де корупціонерів карають на горло, «непрості» ж просувають створення розвиненої антикорупційної структури, відокремленої від прогнилої судово-правоохоронної системи України.
Аж шкода, що це не допоможе.
Проблема в тому, що в Китаї корупціонерів карати на горло почали не зараз, а десь із часів імперії Цинь, себто понад дві тисячі років тому. І щось звідтоді корупції в Піднебесній не дуже поменшало. Водночас розвинена антикорупційна система хоч і класно б’є по окремих одіозних персонажах, але не ліквідує явища.
Розгадка проста: таргани вимирають не там, де їх регулярно б’ють капцями, а там, де їм нічим поживитися. Те саме стосується і корумпованих чиновників.
Корупцію вбивають не посадки, не публічні страти, не поїдання поганих людей живцем. Її вбиває дерегуляція.
Читайте також: Синергія для успіху
Її вбиває прозоре законодавство, усунення чиновника з бізнеспроцесів, виключення можливості «позапланових перевірок», відхід від каральних практик. Її вбиває неможливість влаштувати бізнесмену «маски-шоу». Водночас саме це, а не якісь там вусаті інвестняні чи публічні запрошення чиновниками Ілона Ероловича Маска князювати та володіти, створює в країні привабливий інвестклімат.
Може здатися, що автор проти антикорупційних структур — боронь небо! Вони потрібні, варті того, щоб за них боротися, і першим політичним завданням, яке я та мої колеги свого часу поставили перед собою та виконали, було забезпечення ефективної роботи Громради НАБУ. Але слід розуміти, що антикорупційні органи лише карають постфактум. Як і те, що серед їхніх ключових функцій — контроль за тим, щоб не розкрадалася хоча б іноземна кредитна допомога. А щоб український бізнесмен втратив звичку нервово озиратися на двері, потрібно дещо більше.
Потрібно просто забрати в чиновника можливості відкривати ці двері з ноги.
Читайте також: Багатокритеріальна задача
За податковою реформою має йти реформа в головах. За ліквідацією податкової міліції та заміною її на Бюро фінансових розслідувань — позбавлення СБУ «економічних» функцій (відповідний законопроєкт вже пройшов перше читання в парламенті). А разом із ним створення ефективної низової системи самозахисту бізнесу від «наїздів» МВС, судової влади, рейдерства та багатьох інших звичних елементів українського пейзажу.
Нещодавно моїй партії довелося захищати бізнес одного зі своїх активістів та донорів від прямих наїздів місцевого МВС. Атаку було відбито, але точковий захист бізнесу шляхом розголосу та пошуку адвокатів — це точно не те, чим мала б займатися політична сила в нормальній ситуації. Бізнес треба захищати в цілому. І ми намагаємося — пропагандою ліберального економічного порядку та підтримкою здорових ініціатив.
Але потрібен спільний тиск на владу. А ще розуміння наявності спільного інтересу бізнесу — нормально жити та розвиватися та спільного інтересу дуже довгої низки чиновників — не дати бізнесу вийти зі статусу дійної бурьонки.
І переможе тут найбільш організований.