УТ: Чи існувала вірогідність появи нового Махна, здатного об’єднати селянство?
– Ні такі люди загинули під час визвольних змагань в 1917 – 1920 роках. Та попри відсутність ватажків ситуація для комуністів була тривожна. У травні 1928 р. після доповіді голови ҐПУ УСРР Балицького на закритому засіданні Політбюро ЦК КП(б)У було розіслано резолюцію у всі окружні партійні комітети, котра вимагала від ҐПУ «посилити роботу з антирадянськими елементами на селі, застосовуючи до них заходи репресії». У липні 1928 р. Балицький підписав унікальний документ – директиву «Об операции по сельской уголовщине». Директива вимагала просто усунути із села всіх, хто бодай трохи був незадоволений політикою комуністів.
Проте, за свідченням секретаря Колегії ҐПУ УСРР Письменного, що супроводжував Балицького у цій каральній поїздці, голова ҐПУ УСРР, вражений побаченим, не втримався і сказав у вузькому чекістському колі, що «Сталін перегнув із колективізацією».
УТ: Як більшовикам вдалося зломити опір українського села колективізації?
– Завдяки безкомпромісності насильницьких дій. Відповідно до постанови ЦК ВКП(б) від 30 січня 1930 року, розкуркулювані поділялись на три категорії: перша («контрреволюційний актив») – селяни, які брали участь в антирадянських і антиколгоспних виступах. Вони підлягали арешту (що означало табір або розстріл), а їхні родини виселенню у віддалені райони країни; друга – «великі куркулі та колишні напівпоміщики, які активно виступають проти колективізації». Їх разом із родинами виселяли у віддалені райони країни. Третя частина: куркулі, що розселялися в спеціальних селищах на непридатних землях в межах тих самих адміністративних районів. Там, де «чекістсько-військового резерву» не вистачало, дозволялося використовувати у прихованому вигляді військові групи з надійних, профільтрованих Особливими органами ОҐПУ частин Червоної Армії.