Другий етап місцевих виборів майже закінчився, тож можна підбивати підсумки. Майже, бо ще повинне відбутися голосування в Чернівцях (29 листопада), де найдовше рахували результати першого туру, в Кривому розі (6 грудня), де вибори мали відбутися 22 листопада, але лідер гонки та чинний мер Юрій Вілкул знявся з забігу через стан здоров’я. Не відома дата проведення голосування у Борисполі, Новгороді-Сіверському та Конотопі, де новобрані мери померли від COVID-19 (з цього питання ЦВК ще не ухвалила рішення). Втім, вже сьогодні ясно, що додаткові результати на «температуру по палаті» ніяк не вплинуть. Загальні тенденції зрозумілі й доволі оптимістичні. Прогнозовано не втішними вони виявились лише для центральної влади, але цього варто було сподіватися.
Загалом все вказує на те, що країна за останній рік знову помітно змінилась, виборець ледь-ледь подорослішав й почав краще орієнтуватися у виборчій специфіці. Вже не розглядає мера як політичну фігуру, що має відповідати його світоглядним вподобанням, а звертає увагу на його здатність створити комфортне середовище для мешканців міста. Знову хоче розумної стабільності й не готовий зайвий раз без потреби експериментувати, шукаючи свіжих облич на свою голову. Він навіть навчився бути вдячним, демонструючи, що цінує чиновників, які готові захищати інтереси своєї громади перед центральною владою.
Читайте також: Зметикували на трьох. У Полтаві кандидат не прийшов на дебати перед другим туром виборів мера, але їх все ж провели
Це доволі серйозні трансформації, але вони б ніколи не відбулись, якби на українську землю не прийшла благословенна децентралізація. Адже це саме той чинник, який не лише зміг перезапустити місцеве самоврядування і вдихнути в нього життя. Відтепер місцева політика перестала бути чимось абстрактним та нецікавим і почала стосуватися кожного. Це поки що не всі зрозуміли, на що вказує доволі низька явка в першому та другому турах, але процес пішов.
Вже в першому турі десяток діючих мерів великих міст (обласних центрів та столиці) були переобрані на наступну каденцію. Це майже половина із усіх, які вирішили балотуватися повторно. Не довелося додатково нервувати і витрачати ресурси на агітацію очільнику столиці Віталію Кличку, мерам: Івано-Франківська — Руслану Марцінківу, Тернополя — Сергію Надалу, Хмельницького — Олександру Семчишину, Житомира — Сергію Сухомлину, Запоріжжя — Володимиру Буряку, Кропивницького — Андрію Райковичу, Чернігова — Владиславу Атрошенко, Харкова — Геннадію Кернесу та в.о. мера Вінниці — Сергію Моргунову. Єдиний хто не зумів ані перемогти в першому турі, ані навіть пройти до другого, виявився відсторонений мер Чернівців Олексій Каспрук. А ще двоє його колег, міські голови Рівного та Херсона взагалі відмовились йти на вибори.
Проглядається, доволі схожа картинка й по менших містах країни. Скажімо лише на Київщині 13 із 24 міських голів переобрані повторно. На Полтавщині за результатами першого туру обрано шість мерів, двоє з яких переобрались також повторно. Це мери Миргорода — Сергій Соломаха та Зінькова — Сергій Максименко. Залишився мером Маріуполя Вадим Бойченко, а легендарний міський голова Бахмута Олексій Рева, взагалі керуватиме своїм містом у сьомий раз. Все це вказує лише на те, що люди чомусь оцінили їх як управлінців та господарів і вирішили знову дати їм шанс втілити якісь свої обіцянки. Чому так сталося – питання не просте й дуже індивідуальне. В кожного мера звичайно є своя історія успіху, і часто доволі драматична. Декого можна підозрювати (й не безпідставно) у нечесній грі, підкупі та застосуванні адмінресурсу, десь піде мова про відсутність реальних конкурентів, а отже й вибору. Але, якщо заокруглити усі конкретні «за» та «проти», то загалом, те що вони вже встигли зробити за попередню каденцію, схоже таки, виявилось для виборця ціннішим, ніж найсолодші обіцянки їхніх конкурентів.
Власне, голосування в другому турі, лише підтвердило логіку виборця, яку він продемонстрував 25 жовтня і не принесло в цю схему багато сюрпризів. Діючі мери які вирішили знову спробувати свої сили практично виявились поза конкуренцією. За результатами першого етапу другого туру, який відбувся 15 листопада, знову залишилися на своїх посадах мери Одеси — Геннадій Труханов, Сум — Олександр Лисенко, та в.о. мера Луцька — Ігор Поліщук. А за попереднім результатом другого етапу (станом на ранок 24 листопада) мерами переобрані Андрії Садовий у Львові, Борис Філатов у Дніпрі, Олександр Мамай в Полтаві, Анатолій Бондаренко в Черкасах, Олександр Сенкевич в Миколаєві, Богдан Андріїв в Ужгороді, Вадим Лях в Слов’янську та Тарас Кучма в Дрогобичі. Їх, знов таки, можна було б підозрювати чи й звинувачувати у всіляких маніпуляціях і скоріш за все без цього не обійшлося. Можна, врешті, казати про те що їх підтримав рекордно малий відсоток виборців, які прийшлим на дільниці. Явка, за даними ЦВК, у другому турі склала всього – 23,9% (15 листопада) і 29,53% (22 листопада), а в першому (25 жовтня) – 36,88%. Але факт у тому, що саме цим людям громади знову доручили керувати собою наступні п’ять років. І найголовніше – доручили розпоряджатися своїми від недавно чималими фінансами.
Читайте також: Полтавщина. Перемога «Довіри», три з чотирьох депутатів облради – нові
Можливо все було б зовсім по іншому, якби центральна влада все ж ризикнула провести місцеві вибори достроково, як і планувала, восени 2019-го. Тоді країна ще перебувала в ейфорії від власної оригінальності, тішилась своїм революційним вибором, як вона всіх «зробила», була в захваті від своїх нових облич, які знімали «відосики», їздили на самокатах та тиснули кнопки в «турборежимі». Але за рік багато що змінилося. Ейфорія переросла в розчарування, а влада слуг народу виявилась непридатною до керівництва країною. До того ж ще й вв’язалась у протистояння із місцевими елітами та князьками. Все це так чи інакше дало підстави засумніватися у її адекватності, та водночас у правильності торішнього вибору. Шальки симпатій раптом знову різко похитнулись в протилежний бік і вкотре актуалізувалась народна мудрість про старого коня який не зіпсує борозни. Тому, саме недієздатність та провали центральної влади і стали одним з ключових чинників, які вплинули на вибір людей.
І навіть розкіш та багатство цього вибору, які можна було спостерігати чи не на всіх округах, загалом не підкорегували ситуацію. Обпікшись на нових-пустих обличчях виборець більше не хотів ризикувати. Навіть із відомими, але такими, що не мають за плечима відповідного багажу досвіду. Так трапилось скажімо у Львові. Де чинному меру Андрієві Садовому протистояв загалом впізнаваний у місті колишній голова облдержадміністрації Олег Синютка. В першому турі результати обох кандидатів показували незначний розрив: Садовий – 40%, а Синютка – 31%. Зважаючи на помітний антирейтинг Андрія Садового серед львів’ян, можна було сподіватись, що Синютка зможе із легкістю обійти чинного мера. Тим паче за нього досить активно агітував сам п’ятий президент Петро Порошенко. Але, надії не справдились. Команда Синютки так активно мочила Садового, й запустила проти нього стільки чорного піару, що багато львів’ян схоже із принципу прийшли на дільниці та підтримали Садового, аби лиш не виграв Синютка.
Ще по іншому склалася виборча історія в Черкасах, де в другому турі чинний мер Анатолій Бондаренко зійшовся у двобої з айтішником від «Голосу» Віктором Євпаком. За соціологічними прогнозами Бондаренко міг би виграти ще в першому турі. Він і сам в це вірив, адже практично не мав серйозних конкурентів, які б могли його сходу завалити. Але конкуренти проти Бондаренка застосували дієву тактику, результативність якої доказана віками, зокрема й на тогорічних президентських виборах – «разом і батька легше бити». Тому на виході чинний мер отримав всього 37% підтримки, а його найближчий конкурент Євпак – 19%. В другому турі історія повторилась. Проти Бондаренка, якого вважають людиною Коломойського (балотувався як кандидат від «За майбутнє», знову об'єдналися всі політичні сили міста, навіть ті які між собою потенційно ворогують, але це радше змобілізувало його прихильників. До того ж і в його конкурента Євпака знайшлося чимало грішків, які трохи скоригували ставлення до нього простих смертних. Тому, коли прийшов час визначатися, мешканці Черкас все-таки вирішили поки що утриматись від різких рухів, не міняти коня на переправі й залишити Бондаренка ще якийсь час покерувати містом.
Читайте також: Вибори у Полтаві: олігократія збережеться, обличчя – зміняться
Не відіграла, як бачимо, великої ролі на цих виборах і партійна приналежність кандидатів на яку робили поважну ставку у верхніх політичних колах, переписуючи виборчі правила. Безпрецедентне залучення в агітаційну кампанію на місцях важковаговиків зі столиці теж не дало сподіваного результату. Багато із кандидатів змінили свої штандарти напередодні кампанії, але це також майже ніяк не вплинуло на вибір людей. Адже виборець переважно голосував за конкретне прізвище і конкретно із ним пов’язані сподівання. В окремих випадках такий ребрендинг хіба посприяв кращій ідентифікації мерських команд, які прямували до місцевих рад, але не більше.
Загалом, успіху більшості чинних мерів посприяло кілька важливих факторів, які в сумі й створили відповідний результат. Вже згадувана децентралізація та можливості, які вона надала для менеджерів громад. Безвідповідальність чи байдужість переважної більшості виборців, про що свідчить низька явка. Фактично лише кожен четвертий громадянин що має право голосу скористався цим правом. На дільниці прийшли переважно ті, хто завжди відповідально ставиться до виконання громадянського обов’язку і чий вибір можна було не лише спрогнозувати, а й підкорегувати, або ті хто був певним чином зацікавлений прийти та проголосувати. Мова про пенсіонерів, працівників органів влади, бюджетної сфери та комунальників. Важливим фактором є також компетенція самих кандидатів, яку вони вже мали нагоду продемонструвати впродовж останніх п’яти років. Адже так чи інакше виборча кампанія нормального мера це вся його щоденна діяльність, яку він веде з першого дня вступу на посаду. Жодний популізм та чорнуха не здатні перебити аргументи у вигляді нової бруківки, відремонтованих дворів, під’їздів, поміняних труб та теплих батарей. Навіть якщо сам мер і його команда не приділяють достатньо уваги самопіару це зроблять їх справи які неможливо не помітити, якщо вони є: оновлені парки, лавочки тощо. Діяльні мери мають завжди кращі стартові позиції ні ж їх конкуренти які ще не встигли себе показати, бо «вони хоч щось роблять».
Врешті, не забуваймо про фактор пандемії. Центральна влада своїм нагнітанням паніки, зонуванням країни та хаотичною бездіяльністю зробила все можливе аби місцева влада, на її фоні, виглядала якнайкраще – діяльною, турботливою, розумною та людяною. Саме на її плечі ліг тягар боротьби з новою підступною хворобою. Їй довелося рятувати місцевий бізнес і заступатися за нього, шукати обладнання для лікарень, допомагати лікарям тощо. Тому, крок назад, який вирішило зробити прогресивне українське суспільство, ще рік тому так революційно налаштоване, цілком закономірний та природній.