Едвард Лукас старший віцепрезидент Центру аналізу європейської політики (CEPA, Варшава й Вашингтон)

Перемога Китаю в Україні

Опінії
30 Листопада 2022, 16:27

Чи бачили ви, щоб наші можновладці тремтіли, спостерігаючи, як китайські танки просуваються вулицями Берліна, Брюсселя, Лондона і Парижа, встановлюючи Комуністичну партію Китаю (КПК) вершителем європейської безпеки? От я і не бачив. Та, як стверджує досвідчений фахівець із питань Росії Овен Метьюз (і, зізнаюся, мій даній друг), власне, саме це і відбувається.

Більшу частину своєї нової книжки Overreach він присвятив детальній розповіді про війну Росії в Україні. На відміну від інших матеріалів про війну, у книжці Метьюза можна знайти глибокий аналіз «внутрішньої кухні» російських владних структур. Автор майстерно описує параноїдальний, нігілістський світогляд Кремля, спричинені ним страждання й ще більш похмурі перспективі, що на нас чекають.

Та поміж усією цією інформацією вимальовується ще дещо цікаве, що привертає дедалі більше  уваги громадськості — історія про залаштункову угоду між США й Китаєм, покликану уникнути «ескалації» конфлікту. Скидається на те, що президентська адміністрація США заблокувала спробу Польщі надіслати в Україну старі винищувачі МiГ-29. В обмін на це Китай погодився не постачати Росії оснащення, якого та відчайдушно потребує. Як виявилося, китайці суворо застерегли Кремль щодо ядерної ескалації.

Читайте також:   Пси війни  

Усе це має сенс. Несподіване рішення американців про МіГи було загадковим. Тимчасом відчувається, що китайці незадоволені легковажністю Кремля, що суперечить нібито «необмеженому» китайсько-російському партнерству. Воєнна машина Владіміра Путіна не дає ради без необхідних їй чіпів, дронів, вантажівок і снарядів. А Китай міг би забезпечити усім цим росіян сповна.

Проте відіграють роль й інші фактори. Як зазначає Метьюз, Китай потрібен Росії значно більше, ніж Росія Китаю. Китайська торгівля з Європейським Союзом і Сполученими Штатами сягає 1,5 трлн. доларів на рік; натомість вартість торгівлі з Росією складає лише одну п’ятнадцяту цієї суми. Досі найголовнішим фактором у розрахунках Китаю було прагнення уникнути тиску на і так не найкращі економічні зв’язки із Заходом — і зокрема не зазнати санкцій. Лідери КПК цінують стабільність. Порушення ядерного табу або крах американського щита ядерного стримування можуть розв’язати всім руки, і тоді такі країни, як Японія, обзаведуться ядерним арсеналом. Ці перспективи, м’яко кажучи, ніяк не влаштовують Китай.

КПК, безсумнівно, не проти заробити собі репутацію відповідального гравця в глобальній безпеці: згідно з джерелом Метьюза, китайці позиціонують себе «нашою останньою надією на мир у світі». Такий підхід різко контрастує з «брязканням зброєю» у Тайвані, укріпленням скель і рифів Південно-Китайського моря і тонкошкурим реагуванням на зовнішню критику.

Читайте також:   Три фронти  

Деякі аспекти нового підходу — вельми похвальні. Незалежно від мотивів, краще стримувати Путіна, а не спонукати до ще більшого насильства. Та йдеться насправді не тільки про підступність чи впливовість Китаю. Головне тут те, що Сполучені Штати нервово укладають угоду з ворожою наддержавою за спинами своїх європейських друзів. І для цього завадили своїм союзникам у Польщі забезпечити військову допомогу, яка могла б врятувати українців від смертей і руйнувань. Такі дії вписуються в загальний контекст: після дев’яти місяців війни очевидно, що зусилля Заходу — катастрофічно повільні й жалюгідні; українці тимчасом розплачуються за це своєю кров’ю і слізьми.

У довгочасній перспективі результатом буде те, що Китай уперше видаватиметься учасником європейської безпеки, радше ніж загрозою для неї. То загалом меседж виходить такий: якщо хочете зупинити нищівну війну в Україні, не сваріться з Пекіном. Маючи такий забезпечений американцями важіль впливу, КПК неодмінно ним скористається.

Політика Заходу щодо Китаю має бути зосереджена на єдності, а не на поступках. А ця непродумана  Realpolitik не принесе нам безпеки. Для США, незважаючи на їхню військову міць, пріоритетом слугує уникнення ескалації конфлікту, а не цінності чи перемога. Тож це чудові новини для автократій, чого не скажеш про американських союзників.

94