Зміни відбулися у ставленні до подій на Сході України міжнародної спільноти, і в упевненості кремлівського карлика, і в настрої наших військових. Це дуже швидко вплинуло на ситуацію на фронтах. За останні кілька днів українська армія звільнила низку важливих міст, просунулася на кілька десятків кілометрів уперед і продовжує безупинний наступ, незважаючи на страшенний опір російських бандформувань та, на жаль, чималі втрати.
Багато людей уже заговорило про успіхи у війні, понад те, навіть президент Порошенко приміряє на себе лаври переможця й призначає святковий парад на День Незалежності в Києві та Одесі. Та ще й «заграница нам поможет» тріумфальним маршем звучить чи не з кожного повідомлення в ЗМІ чи поста в Facebook. І чомусь ніхто не хоче бачити, що ситуація щодня тримається на волосині: на волі до перемоги та прагненні до боротьби кількох десятків тисяч бійців безпосередньо на фронті та сотнях волонтерів, які підміняють собою систему армійського забезпечення.
Тим часом сотні тисяч, якщо не мільйони людей з українськими паспортами – як прийнято казати, середньостатистичних громадян – і далі живуть звичайним життям, дозволяючи собі похвилюватися раз на день під час перегляду вечірніх новин по ТБ чи в інтернеті. Вважаючи, що 5 грн, які вони на хвилі емоцій відправили на номер 565 ще на початку березня, дають їм повне право мати чисте сумління. І таким чином показуючи, що й досі не зрозуміли одного простого закону, який панує у світовій політиці: ти потрібен тільки самому собі, тож будь-чого можна досягти лише своїми силами.
Захід раптом прокинувся після того, як мавпи з гранатами, точніше «Буками», вбили майже три сотні мирних пасажирів, більшість із яких є громадянами країн так званого першого світу. Зрозуміло, що вбивства європейців – це теж не Апокаліпсис, особливо якщо нафта й досі в ціні, а заводи під Москвою і далі штампують за франчайзинговими схемами продукцію європейських компаній. Тим більше що швидких рішень на теренах від Ельби до Сени не приймають уже понад півстоліття. Дві світові війни багато чого навчили.
Читайте також: Чого хоче воно?
Однак після падіння Boeing на Донбасі європейці нарешті знайшли для себе відповідь на сакраментальне запитання: «Who is mr. Putin?». І вона така: ні, не те слово на букву «х», про яке ми всі одразу подумали, а «ненадійний партнер». Якщо комусь здається, що це небагато, то він геть нічого не розуміє в психології євробанкірів, які є панівною верствою в ЄС. Ненадійний партнер – це навіть гірше тавро за «диктатор». Адже й із диктаторами можна мати справу, якщо вони вміють робити бізнес та добре ховати кінці у воду, надто якщо та вода зберігається в анонімній скриньці у швейцарському банку. А ось ненадійний партнер – це той, хто, замість того щоб оцінити красу гри по «зливу» санкцій Євросоюзу і тихенько самому «злити» свою наволоч на Сході України, аби спокійно продавати газ і нафту, видає суміші фанатиків з олігофренами високоточну сучасну зброю. Це той, хто міняє бізнес на засмальцьовані фікції, від яких Європа відмовилася вже дуже давно через їх невигідність і безперспективність. Неадекватність – єдине, чого не прощають у великому геополітичному бізнесі.
Не варто, звичайно, забувати досить жорстку позицію США, які не менш цинічні за європейців, але більш відверті та все ще мають певні геополітичні амбіції морального світового гегемона. Тому, на відміну від Європи, Вашингтон може поступитися своєю вигодою заради власної величі. Навіть коли стратегічна поразка Росії невигідна Білому дому у світлі його протистояння з Китаєм та розширенням зони впливу останнього через звуження простору для маневру Кремля.
Читайте також: Західні ЗМІ про збитий MH17: це заклик завершити конфлікт в Україні
Усе сказане вище, проте, не означає, що Україна матиме з цього великий зиск. На жаль, на міжнародній арені ми й досі об’єкт перемовин великих світу цього. Для Європи ми є тільки майданчиком для нових домовленостей у чотирикутнику Вашингтон – Брюссель – Москва – Пекін. Для США ми, на жаль, не є тим, ким мали б бути, – стратегічним союзником, тому лишаємося місцем прикладення зовнішньополітичної та внутрішньополітичної activity.
Усі зовнішні сценарії щодо нашої країни може зламати тільки одна сила – самі українці. Як вони це вже зробили на Майдані. Тільки тепер вхідні умови ще жорсткіші: страшна асиметрична непряма війна, яка щодня забирає життя кількох наших найкращих людей. І тому тепер жодна людина, яка вважає себе лояльною до українського проекту, не має права залишатися осторонь війни на виживання, яку зараз веде наша країна. Чи навіть грець із нею, тією лояльністю, яка хоча б не хоче жити в кривавому бедламі «Русского міра».
Йдеться не про те, що люди не мають права на відпочинок у кіно, ресторанах, курортах. Звісно, потрібно жити всім ворогам на зло. Не варто перетворюватися на «країну колон, що марширують», як Німеччина 1930-х, відверто шкідливо для суспільного здоров’я уподібнюватися до КНДР чи тієї-таки Росії з її мілітаризовано-ідіотичними ходами імені Кургіняна. Але як можна відвідувати ті ж таки ресторани, але не виділяти щомісячну суму на підтримку армії? Як можна спокійно пробігати очима в стрічці новин звістку про чергових загиблих і йти робити веселий «селфі» в черговому нічному клубі?
Дивіться також: На Донеччині терористи збили пасажирський літак Boeing-777 Малазійських авіаліній
Якщо українці не зрозуміють, що в часи великих випробувань немає місця для забав на публіку та думок про власний комфорт, наше майбутнє буде вельми сумним. Тільки власними силами ми можемо перемогти в цьому ідеологічному конфлікті між Москвою та Києвом. Нам не потрібна загальна мобілізація до армії. Але конче потрібна морально-етична мобілізація навколо перемоги над запеклим ворогом, із яким жоден компроміс неможливий.