За чотири з половиною місяці до дня голосування зі своїм вибором визначилася вже половина українців. Згідно з проведеним на початку червня Центром Разумкова спільно з фондом «Демократичні ініціативи» опитуванням, 48,5% виборців запевнили, що своїх політичних вподобань вже не змінять. При цьому найбільше таких виявилося в рядах прихильників влади, 69% у Партії регіонів і 66% у комуністів, симпатики опозиції менш впевнені у своєму виборі: 57% у «Батьківщини» (саме так в опитувальних листах була подана об’єднана опозиція) і 51% у «Свободи».
Не на користь опозиції і загальна динаміка рейтингів. Так, регіонали за останні півтора місяці наростили свій рейтинг до 21,5% серед всіх опитаних, додавши майже п’ять процентів. Оскільки пояснити це поглинанням синьо-білими партії «Сильна Україна» неможливо (проект Сергія Тигіпка вже давно виключили з опитувальників), тут спрацювали інші фактори, можливо, горезвісна «Вітіна тисяча».
Натомість об’єднана опозиція за півтора місяці майже не наростила свої показники: було 19,6%, стало 20,4%. Попередження політологів збулися: «Батьківщина», об’єднавшись з «Фронтом змін», не змогла перехопити весь електорат «фронтовиків», після злуки приріст рейтингу склав шість відсотків, тоді як самостійний рейтинг партії Яценюка складав дев’ять з половиною. Третє місце впевнено закріпив за собою Віталій Кличко: його УДАР впродовж двох останніх місяців набирає стабільні 7,5-8,5% підтримки. Долають прохідний бар’єр і комуністи, чий рейтинг виріс на 1% і складає 5,6% опитаних.
За межами прохідного бар’єру ще лишаються Наталія Королевська та Олег Тягнибок: 3,8% та 2,9% відповідно. Але вищевказані цифри вирахувані від кількості усіх опитаних, а якщо відштовхуватись від тих, хто обіцяє прийти на вибори, їх шанси на подолання бар’єру цілком реальні.
До речі, зупинилося різке зростання рейтингу Королевської, з нуля до 4% впродовж цього року, досягнуте за рахунок засилля її джинси у медіа-просторі та бігбордів з її зображенням. Хоча її присутність в медіа-сфері та на вулицях все масовіша, за останні півтора місяці вона навіть трохи втратила популярність.
Таким чином, загальна картина для опозиції поки виглядає не надто оптимістичною: об’єднана опозиція разом з Кличком набирає під 30% (і це за умови, що такий альянс відбудеться, в чому є великі сумніви), регіонали з комуністами – понад 27%, і легко формують необхідну більшість за рахунок «мажоритарників». У випадку проходження в парламент Тягнибока та Королевської баланс зміниться хіба що на користь влади – бо ж після історії з телепроектом головної «впередівки» на Першому національному, розробленого за участі консультанта АП Ігоря Шувалова, зараховувати її до опозиції вже просто непристойно.
Кличко забирає голоси у об’єднаної опозиції
Мотивація прихильників різних партій, виявлена у дослідженні, досить показова. Так, найбільш лідерськими партіями очікувано виявились УДАР та «Україна-вперед»: 72% та 58% їхніх виборців відповідно будуть голосувати за них через симпатію саме до персон Кличка та Королевської. Це й не дивно – навіть прихильники цих проектів навряд чи назвуть більше одного-двох прізвищ представників команд своїх кумирів. У «Батьківщини» орієнтованих на лідера половина, у регіоналів взагалі 32%. Мотивація прихильників партії влади взагалі прикметна: майже кожен третій з них проголосує винятково за звичкою – бо вже колись віддавав їм свій голос, а альтернативи не бачить.
Віковий розріз електоральних симпатій підтвердив, що комуністам, окрім як на бабусь та дідусів, які ностальгують за радянськими часами, нема на кого сподіватись: серед виборців за 60 років КПУ підтримує аж 14,3% опитаних, натомість серед людей до сорока – менше півтора процента. У Кличка спостерігається зворотна тенденція: чим молодше вікова категорія, тим більше серед неї прихильників УДАРу: 13,7% серед людей до 30, і всього 2% серед пенсіонерів.
Представники об’єднаної опозиції в період, коли вони ще активно схиляли Кличка до співпраці, не приховували, що мають намір таким чином відібрати у регіоналів частину електорату на їх базових територіях, де виборці не сприймають ні Тимошенко, ні Яценюка, ні, тим більше, Тягнибока. Однак насправді виявилося, що більшість симпатиків Кличка проживає саме на Заході та в Центрі України. Більше того, його електоральна база потроху зсувається на Захід: якщо рік з гаком тому його там підтримували 1,5% виборців, то зараз – вже 14,1% (для порівняння – зараз на півдні 4,2%). Таким чином, Кличко забирає електорат не у синьо-білих, а якраз у умовних «помаранчевих». І недоотримані об’єднаною опозицією голоси (її рейтинг нижче, ніж сума рейтингів «Батьківщини» і «ФЗ») цілком могли відійти саме лідеру УДАРу.
Ковбаса та ліки важливіші від мови та культури
Не менш цікавими є й дані щодо виборців, прямо не пов’язані з їхніми політичними симпатіями. Так, соціально-економічні питання для українців є фактично в десятки разів важливішими, аніж геополітичні та гуманітарні. Зокрема, найбільше виборців хвилюють подолання безробіття (59,3% опитаних), подолання економічної кризи (51,8%), підвищення рівня зарплат та пенсій (51,5%), зниження цін на продукти і товари першої необхідності (43,3%) тощо. А ось, наприклад, припинення політичних репресій, яке опозиція досить довго визначала своїм найважливішим та ледь не єдиним завданням, насправді хвилює лише 18,6% наших співвітчизників, тобто навіть не для всіх симпатиків опозиційних сил воно входить в десятку пріоритетних. Питання підтримки української мови та національної культури опинилося на 25-ому місці у списку пріоритетів (згадали 11,2% респондентів), а статусу російської мови – на 31-ому (3,9%). Більше того, протягом останніх семи років доля тих, хто переймається темою другої державної, скоротилася – у 2005-ому це цікавило 8,9% громадян. Висновок з цього очевидний – зайняті побутовими проблемами українці просто не мають часу хвилюватися про якісь глобальні питання на кшталт збереження національної ідентичності. А політикам, у свою чергу, не варто сподіватися, що спекуляції на мовному питанні принесуть їм якісь глобальні електоральні дивіденди.
Не менш показовим є те, що лише 3% українців вірять в демократичність та чесність майбутніх виборів, ще 11,7% вважають, що вони будуть «в основному чесними». Здавалося б, в таких умовах громадяни повинні виявляти якусь ініціативу щодо боротьби за прозорість виборів, але ні – безкоштовно долучатися до якихось організацій, які діють в цьому напрямку згодні лише 16,1% українців.
За таких умов неприємно вражає ще й правова неосвіченість електорату. Так, 17,6% опитаних вважають безпосередній підкуп виборців абсолютно дозволеною законом практикою. При цьому 16,5% переконані, що виборець повинен нести відповідальність, якщо добровільно скаже, за кого проголосував. Як виявилося, менше половини співвітчизників (39,5%) знають, що на цих виборах в бюлетенях не буде графи «не підтримую жодного кандидата/партію». Тому багатьом потенційним «противсіхам» доведеться ухвалювати рішення в екстреному порядку, вже у виборчих кабінках.
Також мало хто знає, як правильно забезпечити можливість голосування на дому, як пересвідчитися у своєму включенні в список виборців, куди подавати скаргу у випадку порушення виборчих справ. За таких умов організаторам фальсифікацій часто не треба буде нічого особливого вигадувати – свого права змінити владу українці позбавляють себе самі.