Мені порадили завірити документ, використавши електронний підпис. Я поставив свій підпис на аркуші білого паперу, сканував його й завдяки комп’ютеру помістив на відповідному місці документа, який вислав електронною поштою до Львова. Виявилося, що отак підписаний документ не має правомочності й того, що називають електронним підписом. Мені підказали, що можна самому створити такий підпис, зайшовши на інтернет-сторінку свого банку. Після кількох невдалих спроб створити електронний підпис на сторінці банку лишилося підписати документ аналогово кульковою ручкою і вислати трансконтинентальною поштою.
Справжнє щастя, що вже не треба підтверджувати підпис печаткою або ж печатку підписом.
Мене завжди дивувала живучість «культури печатки» в Центрально-Східній Європі, бо ми лише віднедавна використовуємо власний підпис для підтвердження своєї ідентичності, а вже зовсім недавно — електронний підпис. Я пам’ятаю часи, коли брак належної печатки в належному місці міг зруйнувати тривалі заходи задля вирішення якоїсь бюрократичної проблеми.
Читайте також: Спільність минулого
Наявність печатки давала величезну силу. 2007 року російська поліція арештувала печатки інвестиційної фірми Hermitage, власником якої був американець Білл Бравдер, раніше депортований із Росії тими самими органами влади. Невдовзі печатки Бравдера здобули свободу, щоб знову зареєструвати Hermitage, але вже з новими власниками. 2015 року навіть Росія відмовилася від печатки як підтвердження важливості документа. Проте є країни, де печатки й донині є важливим, навіть офіційним елементом засвідчення. Це країни Південно-Східної Азії: Японія, Корея і, річ очевидна, Китай. Уся ці держави — піонери сучасних електронних вирішень, але фізичні печатки тримаються все-таки в них чудово й інколи стають, як у випадку Білла Бравдера, елементом боротьби за права власності або право ухвалення важливих постанов.
Як каже Вікіпедія, «у Східній Азії печатки використовували як форму письмової ідентифікації з часів династії Цзінь (221–206 рр. до н. е.). Печатки династії Хань ставили на м’якій глині, а з часів династії Тан звичайно вживали червоне чорнило, виготовлене з кіноварі. Нині печатки й далі повсюдно використовують замість підписів рукою, щоб засвідчити офіційні документи або фінансові транзакції. І фізичні особи, і організації мають офіційні печатки й досить часто — багато печаток різних розмірів та стилів для різних застосувань. Східноазіатські печатки звичайно мають назви представлених осіб або організацій, але можуть містити ще й вірші або особистий девіз».
Історично найважливішою печаткою була Спадкова печатка імперії, яку створив перший імператор Китаю Ші Хуанді, засновник династії Цзінь. Ту печатку, яка представляла «волю небес», передавали в спадок протягом кількох династій, але на початку династії Мін вона пропала. Тому, щоб гарантувати важливість ухвалених постанов, замість утраченої однієї створили багато печаток. В офіційному вжитку Забороненого міста в Пекіні було рівно 25 печаток, які мали своєрідний накопичувальний ефект. Що більше печаток стояло на документі, то важливішим він був.
У Японії печатки (ханко) використовували для ідентифікації людей, які брали участь в урядуванні й торгівлі. Кожен з японських імператорів, сьоґунів і самураїв мав свою особисту печатку, яку ставили на важливих урядових документах, щоб підтвердити їхню автентичність та авторитет її власника. Японські фірми донині регулярно використовують іменні печатки для підпису важливих документів. Крім того, наявність особистої печатки немов ушляхетнює її власника й стала своєрідним снобізмом, ба навіть модою.
Хоча я сам у своїй бюрократичній кар’єрі використовував особисті текстові печатки (так звані кишенькові печатки Vienna в бляшаній коробочці), це завжди трохи смішило мене, бо я вважав, що, оскільки печатки відносно легко підробити, тільки особистий підпис має індивідуальний характер і його важко підробити, хоча для вправного фальшувальника це не таке вже важке завдання. Я добре пам’ятаю часи «реального соціалізму в Східному блоці», коли для створення печатки була необхідна згода певного органу влади; зрештою, вже в незалежній Україні деякі печатки виготовляли за кордоном, бо на батьківщині й далі зберігали чинність «позавчорашні розпорядження» щодо правил виготовлення печаток. І донині певні документи чи дії супроводять печатки, а багато менеджерів і бухгалтерів мають особисті іменні печатки, які зазвичай містять тільки текст із прізвищем та посадою.
Читайте також: Радник
Хоча сучасні печатки своїм виглядом, власне, нічим не нагадують давні печатки, мета лишається та сама: вони слугують ідентифікації. Щоразу частіше печатки мають принагідний або декоративний характер, а є й колекціонери оригінальних печаток та їхніх відбитків. Якщо за межами Азії печатки були щонайбільше підтвердженням власноручного підпису, в Азії вони становили сам підпис. Печатки там донині виготовляють ручним способом, а їхніх творців вважають за майстрів у мистецтві каліграфії. Отакі ось роздуми спричинила потреба підписати протокол засідання правління програми «Фокус на культуру».
Мій підпис, а після нього підписи решти шістьох членів правління засвідчували, що наша постанова про виділення перших міських грантів у сфері культури в рамках програми «Львів 2020: Фокус на культуру» була ухвалена колегіально й згідно з усталеними принципами. Може, із цієї нагоди варто створити якусь стильну печатку, що відповідала б добрій традиції далекосхідної каліграфії?