Що потрібно Донбасу: реінтеграція, про яку нині так багато говорять, чи інтеграція, бо регіон повноцінно так і не був поєднаний із рештою території України?
— Почнемо з того, наскільки доцільно використовувати нині топонім Донбас. Бахмутчина, Лиманщина, Слов’янськ, Краматорськ — це Південна Слобожанщина. Тепер візьмімо Південь: Маріуполь, Волноваський, Нікольський, Мангушський райони — це Приазов’я. Із контрольованих нами територій Донеччини, по суті, до Донбасу належать Торецьк, Покровськ, Мирноград, Новогродівка, Селидове, Вугледар. Виходить, що дві третини звільненої Донеччини несправедливо позначають цим топонімом, який, до речі, є совковим та ідеологічним, ним спекулюють сьогодні для того, щоб зберегти пролетарський міф регіону. Він використовується для політичних та економічних маніпуляцій.
Важливо перемогти на гуманітарному рівні. На Донеччині нині популярні два міфи: Єкатєріна ІІ і Донбас часів Серґо Орджонікідзе. Нам є що протиставити цьому: сарматська доба, козаччина. Треба популяризувати історичні знання про регіон. Саме над цим і працюємо, готові виділяти гранти на такі програми.
Ще надзвичайно важливо працювати з молоддю. Ми зараз розбудовуємо мережу опорних шкіл, створюємо молодіжні центри. Це неабияк цінно для формування свідомості нового покоління. Дуже простий побутовий приклад: дитинка прийшла в школу, побачила там хороший ремонт, сучасну техніку, що чисто, прибрано, красиво. Потім вона прийде додому й скаже батькам: може, ми й у себе вдома приберемо? Із молоддю мати справу легше, ніж із людьми віком 50+. Але на них можна вплинути саме через дітей.
Ось, наприклад, я недавно проводив слухання про санаторій «Перлина Донеччини». Мені казали, що вперше цього року згаданий заклад не отримав дотацій з обласного бюджету, є чималі потреби. Ціна питання там орієнтовно 1,5 млрд грн протягом п’яти років. А в чому сенс таких капіталовкладень? Якщо це бізнес, то він не є справою влади. Якщо корупційна схема, то, як і будь-яка інша, вона мене не цікавить. Доцільніше цей санаторій виставити на продаж й отримати з того гроші в бюджет. Є сенс інвестувати, тільки якщо дитина після трьох тижнів перебування в «Перлині Донеччини» зможе змінити свій світогляд. Ось це державницька позиція, у це є сенс вкладати бюджетні кошти. На сьогодні кожен об’єкт держвласності має виконувати державницьку функцію.
Читайте також: Закон про реінтеграцію. Марш по граблях
Одна з наших ініціатив — переклад вивісок українською. Ми оголосили конкурс. Перемогла Дружківка, отримавши 30 млн грн на благоустрій, друге місце — Покровськ — 20 млн грн, решта міст отримають по 10 млн грн, коли завершать цю роботу.
А хто має формувати цю державницьку позицію? Де брати кадри для її запровадження?
— Я привіз із собою з Києва п’ятьох людей. Зараз серед п’яти моїх заступників троє — ті, кого я привіз із собою з Києва, і двоє місцевих. Спочатку мене мало хто розумів на місцях, тому я дав їм прочитати свою книжку «Жити по-людськи», яку видав ще 2013-го. У ній сформульовані тези того, яким я бачу розвиток України. Багатьом мерам вона допомогла зрозуміти, що ж я від них хочу.
Загалом кадрова проблема є. І вона полягає не лише в тому, що бракує досвідчених управлінців, фахівців, чиновників, а й тому, що насправді немає дієвої громадськості, яка критикувала б, але конструктивно: пропонувала свої ідеї, спрямовані на розбудову української Донеччини.
Отже, маєте проблему й із залученням проукраїнських активістів?
— Мені закидають, що я відсторонився від громадянського суспільства. Але скажу так: якби на Донеччині було повноцінне громадянське суспільство, там не було б ані війни, ані окупації. Громадський сектор у регіоні ще треба створити. Більшість місцевих мешканців ще повинна здолати патерналізм, до якого вона так схильна. Зараз українське ядро на Донеччині — це не менш ніж 25% населення регіону, а 20% — кондові сєпари, які ненавидять все українське, решта населення не визначилася, із нею слід працювати.
Я шукаю нові моделі співпраці з громадськістю. Треба створити непартійний громадський рух «Оновлена Донеччина», очолюваний кимось із місцевих активістів. Це не має бути політична партія, навпаки, патріотичні політичні сили могли б залучати собі кадри з цього руху.
Я рано чи пізно поїду з Донеччини, але хочу, щоб ті процеси, які започаткував у регіоні, були незворотними. А такими вони стануть тільки тоді, коли ми зможемо згуртувати місцеву проукраїнську спільноту. Для цього зараз створюємо мережу дієвих громадських організацій: уже є асоціація ветеранів АТО Донеччини, у процесі створення асоціація «куркулів», себто малого бізнесу, на черзі асоціація вчителів (передовсім української мови та історії). Можливо, через такі мережі нам удасться залучити якісний місцевий актив.
Я щонайменше раз на два місяці буваю в кожному районі. У мене немає охорони, тому зі мною доволі просто встановити контакт. Але зазвичай під час своїх робочих поїздок зустрічаюся з місцевою владою та мешканцями, що здебільшого скаржаться на якісь побутові проблеми. Недостатньо таких зустрічей? Є соцмережі, можна писати мені у Facebook, в особисті повідомлення, я їх читаю та відповідаю.
Можливо, діалогу немає, бо на Донеччині звикли до того, що влада апріорі є злочинною. Якби сьогодні в Києві оголосили, що дають грант на 500 тис. грн, тут натовп стояв би. А в нас тільки після шостого проведення конкурсу в межах програми «Український донецький куркуль» (регіональна програма підтримки малого бізнесу. — Ред.) почали по 70 людей приходити, а попервах охочих не було взагалі. Зараз ми намагаємося розповідати історію успіху учасників цієї програми. Але в багатьох живе упередження, що влада сама по собі й комунікувати з нею неможливо.
Читайте також: Павло Жебрівський: «Врятувати Донбас зможе тільки малий та середній бізнес»
Чи достатньо у вас повноважень для впровадження змін у регіоні?
— Повноваження керівника області сьогодні дуже й дуже обмежені. Якщо раніше без узгодження з головою ОДА не призначали прокурора, начальника поліції, податкової, митниці тощо, то нині в області вже третій голова поліції, а я з ними знайомлюся після того, як вони заступають на посаду. Єдине моє додаткове повноваження зараз — це відсутність обласної ради, і бюджет, наприклад, ми ухвалюємо колегією, до якої залучено й громадський сектор. Однак при цьому не треба ходити на поклін до кожної фракції в місцевій раді, тож менше політичних торгів. Та водночас ситуація в регіоні контрольована. Мери міст і голови райдержадміністрацій — хоч когось із них називають сєпарами, а хтось має зв’язки з олігархами — усі виконують рішення голови обласної військово-цивільної адміністрації.
Мені закидають, що мер Дружківки — сепаратист, а я з ним співпрацюю. Але СБУ до нього претензій не має, він законно обраний голова, і якщо я з ним не спілкуватимуся, то не матиму жодного впливу на це місто.
А як корелює відповідальність із повноваженнями?
— Діяльність голови ВЦА контролюють СБУ, прокуратура, НАБУ, УБЕЗ МВС. Якщо казати про відповідальність перед законом, то її більш ніж достатньо. Є й моральна, і це головне. Можуть перевіряти скільки завгодно. Я працюю на те, щоб залишити по собі слід, зробити все можливе, аби не повторилася біда. А не повториться вона лише в тому разі, якщо будуть створені запобіжники проти неї. І я повторюю: сучасні школи, майданчики, молодіжні центри є засобами повернення Донеччини в український простір. Це протидія агресії Росії.
Якою має бути політика Києва щодо окупованих територій після того, як вони перейдуть під його юрисдикцію?
— Ключове запитання: як ми туди зайдемо? Є три путінські моделі повернення окупованих територій. Перша кривава — повномасштабна війна Росії проти України. Цей варіант малоймовірний, але відкидати його повністю не варто. Друга модель — особливий статус із виборами й іншими атрибутами. І третя — об’єднання двох самопроголошених республік із робочою назвою «Україна-2». Якщо велика Україна вважає себе наступницею УНР, то «Україна-2» має стати спадкоємицею УРСР. А далі через дестабілізацію, роботу агентури на підконтрольній Києву території «Новоросія» має спробувати відтяти собі більший шматок України.
Наступ з українського боку ще менш можливий. Погляньмо на останній заколот у Луганську. Росія ввела в «ЛНР» додатково батальйонно-тактичну й одну ротно-тактичну групи та розташувала їх між Луганськом і лінією розмежування. Це був чіткий сигнал нашій армії: підете в наступ — воюватимете з Росією. Тому треба розуміти, що в разі наступу ми втрачаємо міжнародну підтримку та воюємо безпосередньо з Росією. З усіма наслідками…
Більш імовірний варіант — особливий статус і миротворці на кордоні з Росією. Але нам уже зараз слід розуміти, що особливий статус — це децентралізація, передача повноважень місцевим громадам. Спиратися на тій території виключно на військово-цивільні адміністрації та місцевих мешканців буде важко. Тому потрібно вже тепер формувати з переселенців майбутні органи самоуправління. Я впевнений, що 75% переселенців готові повернутися на попереднє місце проживання, якщо їм там гарантуватимуть безпеку. Це і є наш український актив у тому регіоні. Нам треба вже зараз розробити мапу громад на тимчасово окупованій території. На момент введення миротворців слід мати план повернення переселенців, партії повинні бути готові до виборців на цій території. Але перехідний етап, на мою думку, триватиме не менш ніж два роки.
Контролювати суто за допомого військово-цивільних адміністрацій, комендатур тощо ми можемо лише ті території, які самі фактично звільнили. Якщо заходимо туди в іншому форматі, то повинні робити ставку на самоврядування.
Якими мають бути умови для бізнесу на цих територіях?
— На сьогодні ВЦА — не єдина інституція, яка формує правила гри для бізнесу в регіоні. Є податкова, БЕЗ, СБУ, прокуратура. На тій території потрібен буде єдиний центр ухвалення рішень: тільки за цих умов ми зможемо запропонувати бізнесу єдині правила гри. Керівник, якого призначить президент, має бути контрольованим, але з достатньою кількістю повноважень. Доцільно було б об’єднати ВЦА Донецької та Луганської областей, і очолювати їх має чиновник рівня віце-прем’єра. Йому мають бути підпорядковані всі місцеві структури, зокрема силові, зрозуміло, за винятком судів і прокуратури. На окупованій нині території має бути окремий керівник, підпорядкований віце-прем’єру. Взагалі відповідальним за поширення української влади на непідконтрольну територію є Міністерство тимчасово окупованих територій. Однак з огляду на його бездіяльність ми в нашому штаті ВЦА формуємо відповідну структуру в департаменті цивільного захисту.
Читайте також: Триножник східної політики. Як створити ефективну модель деокупації ОРДіЛО
Якою мірою можна відновити промисловий потенціал окупованих територій?
— Назву вам деякі ексклюзивні цифри. Ось бюджетні показники самопроголошених «республік». 2015 рік: у «ДНР» дохідна частина — 13,8 млрд руб., витратна — 44,5 млрд руб., у «ЛНР» відповідно 0,4 млрд руб. і 28 млрд руб. 2016-й: у «ДНР» дохідна частина — 29,3 млрд руб., витратна — 59,7 млрд руб., у «ЛНР» відповідно 6,5 млрд руб. і 38 млрд руб. 2017 рік (прогноз): у «ДНР» дохідна частина — 35 млрд руб., витратна — 68 млрд руб., у «ЛНР» — 7,9 млрд руб. і 42 млрд руб. Отже, сьогодні «ДНР» на 65% дотаційна, «ЛНР» — на 85%.
Щодо власне підприємств, то частина їх підлягає відновленню. Донецьксталь цілком реально запустити, Макіївський і Єнакіївський меткомбінати зараз працюють приблизно на чверть потужності, «Шахта імені Засядька» орієнтовно на 30%, а «Комсомолець Донбасу» — на 60%. У Горлівці більшість шахт залита водою. Як бути із цими активами? Якщо власники не зрадили Україну, їм треба повернути їхні підприємства. Але слід встановити певний дедлайн на відновлення потужностей або визначити певний механізм, що з цими активами робити надалі. Націоналізованими мають бути ті підприємства, господарі яких пішли проти України й підтримували сепаратистські режими.
Хто має керувати грошима на відновлення окупованих територій?
— Мають бути сформульовані принципи виділення грошей. Це повинен затверджувати віце-прем’єр. Коли я прийшов на посаду, бюджет Донецької області становив 15 млн грн. Водночас на казначейських рахунках Донецька, Макіївки, Єнакієвого тощо накопичилося 2,1 млрд грн. Я рік пробивав закон, відповідно до якого ці гроші можна було б вкласти в території, контрольовані українською владою. Потім я визначив п’ять принципів, за якими мають розподілятися фінансові ресурси: школи й дитсадки (освіта), медицина, водопостачання, тепло, дороги. Після цього зібрав голів міст і повідомив, що за цими принципами на кожне місто припадає певна сума. Було рішення, що проекти роблять місцеві муніципалітети, а реалізацію віддаємо на обласний рівень. Не можна сказати, що це на 100% спрацювало, бо ключова проблема — проекти. Деякі об’єкти здавали в експлуатацію одночасно із завершенням проекту. Друга проблема — брак будівельної галузі. От візьмімо сусідню Харківську область. Що буде з будівельною галуззю, якщо забрати обласний центр? А ми зіткнулися саме з такою проблемою. Довелося залучати будівельні компанії з різних регіонів. Торік ми на будівництво доріг змогли виділити лише 80 млн грн. Бо на більше не були готові. За цей рік на них витратили близько 1 млрд грн. Тепер, коли ми сформували будівельну галузь, і на наступний рік можна буде виділити на дороги 4 млрд грн. За цей час сформувалася хороша місцева компанія «Славдорбуд», компанія «Данко», що до війни працювала в Донецьку, ми залучили компанію «Автомагістраль» з Одеси. Зараз зацікавилися турецькі, польські й італійські інвестори.
Читайте також: Горда зупинка. Що буде з «націоналізованими» підприємствами в ОРДіЛО?
Є компанії, від послуг яких ми відмовилися, склали чорний список тих, із ким мали негативний досвід співпраці. Траплялися шахраї, які заходили, брали гроші на матеріали й тікали. Потім, як з’ясувалося, вони так у кількох регіонах «працювали». Я вносив пропозицію Мінекономрозвитку запровадити чорні списки несумлінних підрядників, однак Максим Нефьодов категорично відмовив, бо такий інструмент нібито дасть змогу владі маніпулювати. Але ж усю цю інформацію можна перевірити!
Як ви ставитеся до ідеї створення технопарків і пільг для тих інвесторів, що працюватимуть на Донеччині та Луганщині?
— Технопарки та пільги великої ролі не відіграють. Важливіше мати єдині правила гри для всього бізнесу, і тоді все працюватиме, буде здорова конкуренція. У регіоні є кваліфікована робоча сила, природні ресурси, додайте ще сюди прозорі зрозумілі правила гри, й інвестор піде. А податкові преференції тільки шкодять економіці. Єдина, яка потрібна, — творити базу, вільну від корупції.
Чи бачили ви звіт Transparency International Ukraine про незаконну торгівлю на лінії розмежування? Згодні з його оцінками?
— Там, де є кордон чи його видимість, завжди трапляється контрабанда. Питання в тому, чи вона структурована. На мою думку, на Донеччині контрабанда неструктурована. Якщо подивитися на КПВВ, то там найменші можливості для незаконного перевезення товарів. До речі, КПВВ — цікаве явище. Де-юре вони нікому не підпорядковані. На їхнє утримання ми використовуємо позабюджетні кошти, переважно це допомога міжнародних організацій. Мене спочатку критикували, що я будую кордон. Тепер закидають, що ми там не зводимо капітальних будівель. Але така робота, по-перше, дорога, по-друге, стане деморалізуючим чинником. Нині 200 тис. людей щотижня перетинає лінію розмежування через КПВВ, але не вони є контрабандними лазівками.
Інша річ — степові стежки. Є також такі ключові точки, — Верхньоторецьке, Новолуганське, Мар’їнка, — де ймовірна незаконна торгівля. Для структурного незаконного обігу товарів треба мати домовленості на рівні Генштабу, Генпрокуратури, СБУ, МВС, НАБУ. Такі контрабандні схеми за участю очільників відповідних відомств діяли за режиму Януковича. Зараз цього немає. Так, є окремі випадки незаконного перетину товарів через лінію розмежування. Я не маю потреби бігати за кожною фурою. Коли якісь конкретні факти мені відомі, я повідомляю про них у відповідні органи.
——————————————————
Павло Жебрівський народився 1962 року на Житомирщині. Закінчив юридичний факультет Київського університету імені Тараса Шевченка. 1983–1991-го служив у МВС. У 1991–2002 роках працював на керівних посадах у різних підприємствах. 2005-го очолив Житомирську ОДА. Народний депутат IV–VII скликань (2006–2012 роки). У 2014–2015-му брав участь в антитерористичній операції в складі окремого 54-го розвідувального батальйону. Із 2015 року очолює Донецьку військово-цивільну адміністрацію.