Віталій Дейнега, засновник Ukrainian Witness та фонду «Повернись живим», разом з військовиком і журналістом Павлом Казаріним обговорили в новому відео «Українського свідка» соціальну сторону війни, ставлення українців до мобілізації та можливі сценарії перемоги.
Павло Казарін бачить в завищених очікуваннях головний ризик імовірної кризи в українському суспільстві. «Ми суспільство завищених очікувань починаючи з 1991 року. Ми кожного президента обираємо не як менеджера, а як чудотворця, і очікуємо від нього дива. А коли дива не відбуваються, у нас починається загальнонаціональна фрустрація». І це стосується також і очікувань від закінчення війни. «Я в 2023 році говорив, що для мене головний критерій перемоги — це збереження державності і суверенітету… Наш сценарій перемоги — це не дати зробити ворогу те, чого він прагне. І звільнені будь які території — це приємний бонус», – пояснює Павло.
«Інколи мені здається дуже важливою державною місією в потязі цих завищених очікувань зривати стоп-кран. Через завищену планку часто досягнення проміжних результатів вважається суспільством недостатнім. Тому державним мужам, які граються з інформаційною політикою, важливо було б не збільшувати очікування, а тверезо поговорити з українським суспільством, його трохи заземлити, розповісти, що насправді відбувається, сказати, що збереження державності і суверенітету і є головним завданням української армії і української держави на цьому етапі війни». Якщо б у владі позбавилися ілюзії, що вони зможуть переобратися на другий термін після закінчення активної фази, була б набагато більша свобода дій і можливість чесно розповідати суспільству, що відбувається, вважає Казарін.
Павло Казарін проводить аналіз суспільного поля і дає розуміння різниці в сприйнятті війни українцями і росіянами. Він акцентує увагу на тому, що не можна проводити паралелі між нашими суспільствами. В 1991 році радянські народи звільнилися від імперії, яка їх пригнічувала, і тільки росіяни втратили в цей момент свою власну імперію і сприймають це як поразку. Із цього випливає те, що вони намагаються повернутися до колишніх кордонів імперії, хочуть розповсюдити вплив, намагаються забирати чуже, але говорять, що повертають своє. Ці основні тенденції в російському суспільстві, а також ідея державної величі, сформували ситуацію, коли ціна людського життя для них менше за умовне значення квадратних кілометрів території.
«Російське суспільство війну не помічає», – говорить Павло. – «Будь яка війна, на якій воюють контрактники, сприймається інакше, ніж війна, на якій воюють мобілізовані. Саме тому в Росії війна не викликає спротив». Українське ж суспільство реагує на втрати набагато гостріше через те, що ми воюємо не тільки добровольцями, а й тими людьми, яким довелося служити через обставини.
Говорячи про мобілізацію в Україні, Павло Казаріни зауважує, що на рівні суспільства у демократії є одна безперечна перевага, і ми це бачили в 2022-му році. «В демократіях, а ми є безумовно демократією, громадяни набагато частіше відчувають себе акціонерами держави», тобто відповідальності за долю держави нами сприймається як своя власна відповідальність, на відміну від росіян, у яких відповідальність завжди лежить на вертикалі влади.
Як військовик, Казарін підіймає і питання «ухилянства». «Інколи здається, що для певної частки твоїх співвітчизників ідеальний солдат — це той, який воював, мовчав і героїчно загинув. Якщо військовослужбовець починає писати в соцмережах якісь тексти про феномен ухилянства, про відповідальність і про те, що ми живемо в межах соціального договору, про те, що інколи треба повертати борги державі і одягати піксель, клас людей, яких можна узагальнено назвати «ухилянтами», приходять у коментарі і намагаються тебе обісцінити».
На думку Павла в Україні поляризація суспільства набагато менша, ніж була в 2021 році. Але чи буде такою ж єдиною країна після закінчення війни, залежить від того, як суспільство сприйме її фінал.
«Під парасолькою перемоги знайдеться місце всім… Але якщо війна закінчиться тим сценарієм, який українське суспільство буде вважати поразкою, особливо ганебною поразкою, тоді все буде набагато складніше. Тому що усі почнуть шукати винних, і суспільство може почати ділитися на табори». Саме тоді може загостритися поділення на тих, хто воював і хто був під час війни в тилу або взагалі покинув країну.
Говорячи про 2025 рік, Павло Казарін робить невтішний прогноз: «Я не впевнений, що активна фаза в 2025 році припиниться. Уявіть, якщо б Збройні сили України кожен день рухались на кілька сотень метрів або кілометр в бік Донецька чи Сімферополя. Чи був би в українському суспільстві запит на перемир’я?». Можливо, ця думка і є тим самим «заземленням», якого так не вистачає українському суспільству.
«Український свідок» – проєкт, створений 25 лютого 2022 року – на другий день після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Головна мета проєкту – документування подій війни та поширення фото і відео-матеріалів в Україні і за кордоном.