Однак минулої суботи в київській «Кінопанорамі» відбулася прем’єра постановки «Павліка Морозова» культового екс-андеграундного драматурга Леся Подерв’янського. Ця подія мала всі шанси здійняти хвилю на плесі болітця українського театру, але закінчиться вона хіба медійним резонансом навколо зіркових імен, задіяних у постановці.
Ім’я Леся Подерв’янського, мабуть, найвідоміше з усіх сучукрлітівських авторів. Його обсценні совєтсько-абсурдистські п’єси в авторському прочитанні знають і цитують усі, починаючи від учнів середніх шкіл і закінчуючи хіпстерами. Отже, реклами будь-які театральні постановки за участю Леся Подерв’янського не потребують. Якщо до цього ще додати акторський склад – Микола Вересень, Андрій Середа, Світлана Вольнова, Володимир Ямненко та німецьку режисуру Андрія Крітенка – то питань взагалі немає. Однак цього виявилося замало.
Лесь Подерв’янський асоціюється з квінтесенційною експресією махрового совка, його антиестетикою й абсурдом. Саме цього я очікував, йдучи на прем’єру. Розчарування охопило вже, коли на сцену вийшов атряд піонерів. Їхні типажі й акуратні костюмчики – це радше откутюрна європейська стилізація під совок, вони аж ніяк не схожі на зомбі-героїв, так добре знаних з аудіозаписів п’єс Подерв’янського. Двоє дівчат легкої поведінки були вдягнені явно не як «валютні дєвочкі» совка, а як дівчата зі спеціалізованих амстердамських кварталів. Блискучий костюмчик Пєлагеї Нилівни зовсім не типовий для совєтських «бутиків».
Павлік Морозов (грає Євген Капорін) нагадує япі, перевдягнутого в піонера, а не продукт макаренківської машини виховання. Йому явно бракує протагоністської харизми. Окрім Капоріна, інші актори, навіть зіркові, також слабко передали дух подерв’янського совка. Обсценною лексикою герої послуговувалися штучно, до того ж поєднуючи її з недоречним, надто літературним суржиком.
Цілком органічно зіграли лише Володимир Ямненко (Філін) та Олег Примаєнко (Сава Морозов, хтивий куркуль). Вони чудово зжилися з образами, і їхня мова була природною. До позитивів можна зарахувати мультимедійну сценографію. Цей новаторський прийом у поєднанні з мінімалістськими «гардівськими» декораціями дає багато простору для акторів. Двоє героїв п’єси (Сфінкс і Павєл Власов) грали виключно у відео на кінопанорамівському екрані.
У допрем’єрних інтерв’ю часто наголошувалося, що Подерв’янський бере активну участь у постановці. Можливо, він і поставив собі мету огламурити або якось десов’єтизувати свою п’єсу, можливо, Крітенко втратив «відчуття совка» у Німеччині. Думаю, «Павлік Морозов» мав би непоганий успіх у Європі. А отнавіщо совко-гламур нам, якщо маємо увесь Київ…