Водночас українське суспільство дедалі більше підтримує євроінтеграційний вектор розвитку (рекордні за часів незалежності 59%, за даними останнього соцопитування фонду «Демократичні ініціативи»). Про євроінтеграційні перспективи держави Тиждень розмовляв із колишнім радником президента Польщі з питань Євросоюзу, директором департаменту в справах ЄС у МЗС його країни Павелом Свєбодою, який днями виступить у столичній Книгарні «Є» в межах спільного проекту «Українського тижня» та Польського Інституту в Києві «Європейський досвід: Польща».
У. Т.: Чи не вважаєте, що нинішній українській владі не потрібна європейська інтеграція як така, бо вона несумісна з її системою цінностей? Може, йдеться швидше про пустопорожні декларації та пошук балансу у відносинах із Росією?
– Справді, український уряд робить усе, аби переконати партнерів із ЄС, що він має альтернативу у вигляді покращення відносин із Росією чи інтенсивніших контактів із державами «на підйомі», особливо з Туреччиною та Китаєм. Він применшує також значення системи цінностей ЄС, вважаючи, що в часи економічної кризи Євросоюз проводитиме угодовську політику, в якій демократія та повага до прав людини відійдуть на другий план. Така стратегія є дуже ризикованою. Демократична правова система є сутністю євроспільноти. Без неї євроінтеграція не була б тим, чим вона є. Конкуруючи з новими потужними державами, ЄС не відступиться від демократії, бо це його головний актив. Хто очікує іншого, той глибоко помиляється. Окрім того, досвід Польщі показує, яке величезне значення для модернізації економіки має приплив іноземних інвестицій. Це вони були попервах джерелом нових технологій та підвищення ефективності в економіці країни. У випадку з Україною годі шукати кращого доказу економічної доцільності зближення з ЄС та підписання Угоди про асоціацію.
У. Т.: Чи зачиняться «двері можливостей» для Києва у Європі на найближче майбутнє, якщо він не виконає умов, висунутих Брюсселем для підписання Угоди про асоціацію та зону вільної торгівлі (адже є великий ризик такого сценарію)?
– Дверей не замкнуть, але Україна змарнує багато часу. Якщо угода виявиться відкладеною на кілька років, то стосовно неї треба буде знову вести переговори. Законодавство ЄС не стоїть на місці, у нас є амбіційний проект завершення програми побудови єдиного ринку, все це означатиме необхідність повторної оцінки Угоди з Україною і, можливо, її доповнення. Тим часом маємо інтенсивну хвилю укладання двосторонніх торговельних та інвестиційних домовленостей у світі. ЄС може бути в кризі, але його торгова політика в ній аж ніяк не перебуває. Ми нещодавно підписали документи з Південною Кореєю, Сінгапуром, тривають переговори про угоду з Канадою і тільки-но почалися зі Сполученими Штатами. Це змінить світовий баланс сил. Україна має посісти місце в першій хвилі нових торговельних угод. Якщо вона випаде з цього потоку, їй буде набагато складніше повернутися до переговорів, бо ЄС найближчим часом серйозно займатиметься поглибленням торговельних відносин з іншими партнерами у світі.
У. Т.: Свого часу ви працювали над інституційними реформами в Польщі на етапі її вступу до ЄС. Які, на ваш погляд, є проблеми в Україні, з котрими не впоратися без докорінних реформ?
– Найважливішими є інститути і процедури, що мають безпосередній вплив на бізнес-середовище. Йдеться про весь життєвий цикл компаній – від їхнього створення до банкрутства. Рушійною силою польських перетворень було підприємництво, якому забезпечили свободу в спосіб не тільки лібералізації, а й поступового поліпшення інституційного середовища. Величезне значення мають система фінансування бізнесу й доступність кредитів та боргових інструментів. Але найважливіша у випадку з Україною, поза сумнівом, боротьба з корупцією. Якщо ми говоримо про чинники, котрі найдужче відлякують бізнесменів від інвестування у вашу країну, то це власне корупція і часті зміни в законодавстві, зокрема податковому.
У. Т.: Чому Україна така важлива для охопленої кризою об’єднаної Європи, чи може вона з її постколоніальними й посттоталітарними травмами та проблемами дати щось нове для європейського проекту?
– Криза в Європі виникла, так би мовити, «за її власним бажанням» – у сенсі як помилок під час створення єдиної валюти, так і допущення боргових проблем. Це означає, що євроспільноті на певний час іще вистачить заклопотаності собою. Але в момент повернення до гри вона буде збагачена досвідом боротьби з кризою. Вже сьогодні ми бачимо, що ЄС стає дедалі конкурентнішим, а країни Півдня збільшують експорт. Хоча є, звичайно, виклик, із яким Євросоюз іще не дає собі ради: як дістати суспільну підтримку для проведення важких і затратних змін.
Читайте також: «Вікно можливостей» для інтеграції з ЄС зачинять в Україні
Попри кризу, ЄС не змінює свого ставлення до найближчих сусідів. Якби Україна повернулася на шлях інтеграції до Євросоюзу, вона допомогла б зберегти відкритий характер континентального проекту, запобігти замкненню євроспільноти в самій собі. Я не маю сумнівів, що сила Союзу полягає в його зовнішньому впливі. Сьогодні Київ для ЄС є іспитом на те, якою мірою останній може бути привабливим для інших.
У. Т.: Сьогодні у вашій країні поступово утверджується думка, що інтегрувати Київ до Європи можна й за квазіавторитарного режиму Януковича, всупереч усім фактам вибіркового судочинства, порушення принципів верховенства права й демократії, аби тільки Україна залишалася буфером між Польщею та Росією? Наскільки продуктивною може бути така стратегія?
– Ні, сьогодні не йдеться про роль буфера щодо Росії, тим більше Варшава уже кілька років має непогані, хоч і не ідеальні відносини з Москвою. РФ зараз турбує нас уже менше, хоча політика її уряду, особливо стосовно опозиції та демократичного руху, залишає бажати кращого. Якщо Польща і вважає, що Угода про асоціацію з ЄС має бути підписана незалежно від характеру влади президента Януковича, то це тому, що ми знаємо із власного досвіду: така домовленість, якщо її ефективно реалізують обидві сторони, означає великі зміни на краще в системі управління країною, у сфері економічної політики. Це, своєю чергою, поліпшить стандарти демократії. Може, ми занадто оптимістично ставимося до того, що зближення з ЄС, а пізніше членство у ньому змінило в Польщі, але чом би вам не використати перевіреного методу? Для нас переговори з ЄС теж були колосальним викликом, багато людей сумнівалися в їх результативності, але ефект є вражаючим іще й тому, що ми дуже багато від себе в цьому процесі вимагали. Ми змогли зміцнити внутрішню дисципліну й водночас зберегли власний характер.
У. Т.: Останнім часом здається, що деякі лобісти України в ЄС приховано потурають режимові Януковича. Хіба це не суперечить принципам демократії та цінностям, на яких ЄС намагається будувати свою політику сусідства?
– Євросоюз здатен неупереджено оцінювати ситуацію в Україні й не потребує думки лобістів. Зрештою, основні речі видно й неозброєним оком. Поза сумнівом, у Євросоюзі є чіткий поділ на тих, хто вважає, що політика стосовно Києва повинна бути безкомпромісною, і тих, хто вірить у ефективність взаємодії з ЄС та внутрішніх змін, які забезпечить Угода про асоціацію. Щоправда, без істотних доказів того, що у способі мислення президента Януковича щось значно змінюється, другій групі буде важкувато переконати у своїй правоті першу.