Йдеться про те, що у Патріарха Кіріла існує чіткий план щодо посилення впливу Московської патріархії на події в Україні. Зокрема, за інформацією джерел, після святкування 90-ліття митрополита Харківського і Богодухівського Никодима (Руснака) його буде відправлено на спокій, а Харківську кафедру УПЦ (МП), разом із місцем у Священному Синоді цієї Церкви обійме митрополит Іларіон (Алфєєв), права рука патріарха Кирила і глава Відділу зовнішніх церковних зв’язків Московського Патріархату (ВЗЦЗ МП).
Згідно з цим планом митрополит Іларіон, ставши харківським архієреєм, автоматично потрапить у постійні члени Священного Синоду УПЦ (МП), а відтак – перетвориться на майже безальтернативного наступника митрополита Володимира (Сабодана) на Київській кафедрі. При всьому цьому владика Іларіон має залишитися главою ВЗЦЗ МП, тобто у своїй особі якнайтісніше поєднати апарат Московської патріархії з реальним впливом на події в Україні.
Патріарх Кіріл чудово розуміє нестабільність ситуації в УПЦ (МП), над якою Москва поступово втрачає контроль. Пропаганда «русского мира», часті візити в Україну, включення до Синоду РПЦ ще одного представника від УПЦ, вояжі в українські єпархії митрополита Іларіона (Алфєєва) не приносять бажаних результатів.
Водночас не найкращий фізичний стан митрополита Володимира сам собою породжує боротьбу за його предстоятельське крісло. Кілька впливових ієрархів УПЦ бачать своє майбутнє на Київській кафедрі – не кажучи вже про диваків, які не мають на це жодних шансів, але також мріють про столичний престол. Проте, чим далі, тим більш очевидним стає, що патріарх Кирил хотів би на це місце призначити абсолютно довірену людину.
Напевно взнаки дається приклад митрополита Володимира, який у 1992 р. здавався абсолютно лояльним, а нині в очах Москви виглядає ледь не як автокефаліст. Мабуть у патріархії дійшли висновку, що у будь-якого українця на Київському престолі рано чи пізно прокидається любов до України, сполучити яку зі служінням «русскому миру» – вкрай проблематично. Тому і виник план наступним митрополитом Київським Московського Патріархату поставити довіреного росіянина.
Щоправда, і серед нинішніх потенційних претендентів на місце Предстоятеля УПЦ (МП) є особи, яких важко запідозрити в українському патріотизмі. Проте з певних причин жоден з них не може повністю задовольняти Москву.
Так що з її точки зору митрополит Іларіон (Алфєєв) насправді може видаватися найкращим з варіантів. Києву буде складно відкрито протестувати проти нав’язування кандидатури митрополита Іларіона. І хоча формально рішення про заміщення вакантної кафедри повинен ухвалити Синод УПЦ, вже були прецеденти того, як українськими кафедрами розпоряджалися прямо з Москви – призначивши на Сумську єпархію архієпископа Марка, а попереднього владику Іова відправивши до Канади.
Потрапивши на Харківську кафедру, але одночасно зберігши за собою посаду глави ВЗЦЗ МП, митрополит Іларіон якісно зміцнив би важелі впливу патріархії на Київську митрополію. Як постійний член київського Синоду від фактично перебрав би на себе провідну роль в ухваленні рішень, блокуючи все, що не угодне патріарху Кирилу, впливаючи на кадрову політику, а через неї – на єпископат УПЦ. Такий розвиток подій істотно би зменшував вплив архієпископа Олександра (Драбинка), секретаря Предстоятеля УПЦ (МП) і її неформального менеджера, що також сприяло би перетворенню на фікцію незалежності УПЦ.
І, зрештою, коли постане питання про обрання нового Предстоятеля УПЦ (МП), кандидатура митрополита Іларіона (Алфєєва) буде здаватися для багатьох очевидною.
З точки зору патріарха Кіріла така комбінація може видаватися безпрограшною і ледь чи не геніальною. Але, по перше, вона явно і грубо порушуватиме статус незалежності УПЦ (МП) в управлінні. По друге – вона стане втручанням у внутрішні справи України, адже на керівництво однією з найбільших конфесій претендуватиме російський громадянин, тісно пов’язаний з Москвою у найширшому значенні цього слова.
Справдяться ці плани чи ні – наразі не відомо. Проте вже нині зрозуміло – навіть самі розмови про них свідчить про серйозні проблеми у церковних взаємовідносинах Москви й Києва.