Оскільки я оптиміст, то переконаний, що Україна врешті-решт знайде своє втілення як суверенна, незалежна, демократична держава. Мій оптимізм підживлюється тим, що все більше українців починає усвідомлювати, що Україна – це не приватна власність політичної еліти, а що самі українці формують, представляють і будують державу. Помаранчева революція була і є доказом цього, незважаючи на те, що її лідери катастрофічним чином не виконали очікувань цих людей. Але цей дух змін, ця рішучість сформувати свою власну ідентичність без втручання ззовні, є такою ж яскравою, як і у 2004 році. Я покладаюся перш за все на молоде покоління, добре освічене, надзвичайно взаємопов'язане єдиним інформаційним простором, яке прагне взяти на себе відповідальність за добробут усіх.
Це більше ніж далекі перспективи
Забезпечення стабільності, відповідальності, процвітання та добробуту країни та її народу також займе певний час, а проблеми, які ще треба подолати, – величезні. Економіка занурилася в глибоку рецесію. Ліквідність впала до надзвичайно низького рівня. Корупція, рейдерські атаки, переслідування індивідуальних інтересів на шкоду інтересам держави мали вкрай негативний вплив на іноземні інвестиції. Протиставлення Брюсселя та Москви і навпаки привело українське керівництво у цю пастку, з якої воно спробувало вийти, поспішаючи в холодні обійми Росії.
Нинішній час – це величезний виклик!
Українська влада має оцінити своє погане керівництво у політичній, економічній, фінансовій та соціальній сферах і зробити висновки. Пропозиція президента Януковича щодо компенсації Україні у сумі 160 млрд. євро викриває дивне розуміння інтеграції. Ви не можете продати чи купити її. Москва безсумнівно також не виручить Україну такою сумою. Незважаючи на шантаж з боку Москви та нехтування розумінням складної ситуації в Україні з боку ЄС, основне питання полягає у тому, де Україна бачить своє майбутнє у все більш взаємозалежному світі, зумовленому глобалізацією. Є відкриті двері до інтеграції рівних країн, об'єднаних спільними цінностями та цілями. Це ідея і реальність ЄС. З іншого боку, є бачення євразійської інтеграції президента Путіна, яке дуже відповідає ідеї зорієнтованої на Росію та керованої Москвою інтеграції. Залежність і нерівність будуть тоді перспективою.
Чи це те, чого прагне Україна? Я сумніваюся.
Це підводить нас до 2014 року, вирішального року з фундаментальними наслідками для України та її майбутнього.
Київ , Москва і Брюссель разом з державами-членами ЄС , повинні дійти згоди дуже швидко. В іншому випадку, наслідками в Україні будуть потрясіння, хаос і непередбачуваний розвиток подій.
На певний час Київ може виграти час пропозицією тристоронніх переговорів. Але я маю серйозні сумніви , чи це принесе позитивні результати, тому що це не змінить підхід Москви у вигляді гри з нульовою сумою. Економічні, фінансові та соціальні проблеми України потребують негайних рішень. І так само вони потребують політичних рішень, що лежать в їхній основі, яких ще досі не зробили.
Митний союз – це перший крок до політично інтегрованого Євразійського союзу, задекларованої Путіном цілі сформувати ексклюзивну зону інтересів Росії. Україна відіграє ключову роль у цій концепції , що очевидно. До тепер ми не знаємо, чи дійсно і яку ціну Росія готова заплатити за рішення президента Януковича відкласти підписання угод. Москва не славиться поступками заздалегідь. Харківські угоди повинні були надіслати застережливий сигнал. Президент Путін може вбачати реальний шанс у тому, щоб підштовхнути Україну до Митного союзу , пропонуючи дешевий газ і значні кредитні лінії. Очевидна більшість українців, здається, виступає проти цієї точки зору і олігархи повинні також знати про негативний вплив на їхнє підприємницьке майбутнє. Майбутнім буде не модернізація, доступ до західних ноу-хау та світових фінансових ресурсів, а входження до застарілої російської економіки, яка не спроможна модернізуватися конкурентним шляхом. Путін може спокуситися на те, щоб представити себе в якості переможця в битві за Україну, але це може виявитися Пірровою перемогою. Україна занадто велика і занадто складна, щоб так просто бути включеною до Євразійського союзу.
Помаранчева революція надіслала ударні хвилі до Росії
Сигнал з Брюсселя і європейських столиць, що для інтеграції України в європейські структури двері залишаються відкритими , є важливим. Чітка відповідь, що країна має перспективи членства, твердження, яке вже давно озвучується такими європейськими політиками, як колишній комісар з питань розширення Фергойґен, мають стати складовою підходу Брюсселя. Переговори з Києвом мають початися без зволікань, щоб визначити , що можна зробити , щоб український підпис під Угодами про асоціацію та вільну торгівлю став реалістичним рішенням. Звільнення Юлії Тимошенко не було і не є головним каменем спотикання. Переговори напередодні саміту у Вільнюсі показали, що на певних етапах рішення було дуже близько. Для ЄС , і я думаю, що й для Києва є й інші засоби вирішити цю справу . Шанси і можливості треба оцінити відповідно до гнучкості для полегшення короткострокових наслідків асоціації в перехідний період. Реальні кроки в напрямку до лібералізації візового режиму треба взяти до уваги. ЄБРР і ЄІБ повинні відіграти об’єднану роль із єдиним підходом Брюсселя столиць та Вашингтона, щоб переконати МВФ повернутися в Україну.
Основна відповідальність, яка, однак, лежить на українському керівництві, – це вийти з пастки, в якій воно опинилося. Необхідним є новий підхід до країни та її народу, діалог з опозиційними силами та прозорі рішення, які переконливо продемонструють, що саме українці є в центрі уваги політичного лідерства. Концентрація на переобранні і маніпулюванні державними ресурсами та волею суверена – народу йде врозріз із такою ситуацією.
Події в Києві і по всій країні показують, що настав час для президента Януковича об'єднатися з народом. В іншому випадку драматичні події з серйозними наслідками для президента і країни в цілому не можуть бути виключені. Події 2004 року є не лише частиною української історії. Вони є частиною української ідентичності.