Для початку, з’ясувати графік прийому міграційної служби з цього питання (на телефони в таких конторах відповідають зрідка – а навіщо?). Так, у МС Дарницького району Києва відповідний співробітник приймає всього 10 годин на тиждень: вівторок, четвер з 15:00 до 19:00 , а в суботу з 9.00 до 11.00. Очевидно, у країні не вистачає чиновників. Хоча за кількісними показниками їх навіть більше, аніж потрібно.
Добре, що графіка я не знала і прийшла навмання до 14:00. Через годину за мною в коридорі вже мерзла черга з 12 людей . Прийом розпочався на півгодини пізніше – запізнення анітрохи не збентежило бюрократів. Я витримала, зайшла, пояснила ситуацію – моя остання реєстрація кілька років тому була саме в цьому районі. Мені без особливої ввічливості, з відтінком роздратування (як це прийнято в держорганах) дали зрозуміти: «завертай голоблі» – мовляв, у нас немає підстав для вашої реєстрації сьогодні, вирушайте відновлювати документ за місцем майбутнього проживання.
Зареєструватися я можу лише в Одесі. Там зовсім недавно оформила документи на свою квартиру в новобудові (чекала її три роки, весь цей час жила без реєстрації). Звичайно, у всіх паперах тепер записано номер паспорта (старого), що, відчуваю, підкине мені додаткових проблем. Проте якби документів ще не було, мій єдиний шлях проходив би через Центр обліку бездомних громадян. І там я, до речі, побувала в надії залагодити все на місці. Однак дзуськи: процедура через юристів Центру може зайняти три місяці: запити до адресного бюро, до міліції про відсутність судимості, співбесіди, заяви, очікування дива.
Вирушаю на південь, знімаю квартиру, розуміючи, що процес може затягтися.
Понеділок. У міграційному органі потрібного мені району прийому немає. На численних дверях розвішано оголошення – кому, куди і коли звертатися. На кожне запитання виділено кілька годин. Тільки про загублений паспорт нічого не сказано. Визирнула з одного з кабінетів людина в погонах і також не розкрила секретного графіка, а лише послала до районного відділу писати заяву. В інтернеті відомостей немає. Та завзятість перемагає, і я дізнаюся потрібний мені графік всього за кілька дзвінків.
Наступний пункт – зібрати пакет документів. Два конверти з марками по Україні (і це у ХХI столітті!), чотири фото, довідка про реєстрацію із ЖЕКу – до слова, все це потрібно громадянам і для вклеювання фото в 25 і 45 років. Потім – свідоцтва про народження та шлюб / розлучення, квитанція про оплату штрафу в 35 грн і, звичайно, заява з міліції. На неї також потрібно витратити кілька «добрих» годин у «приємній» компанії. Ще стільки ж – у паспортному столі. Після всього – мінімум місяць очікування. Знову приїхати, відстояти чергу. Нагадаю: це для того, щоб відновити первинний документ, що підтверджує громадянство, попри те, що мою особу підтверджує закордонний паспорт.
. Я вже давно не живу в Ізраїлі, але завжди дивуюся, як ідеально чітко працює державна система в цій відносно молодій державі. По-перше, жодного внутрішнього паспорта там не існує, та й навіщо?
Тим часом, як ми записуємо всі ці божевільні паспортні дані (де, ким, коли видано тощо) в будь-які бланки і анкети, ізраїльтяни користуються одним номером. Його присвоюють раз на все життя – аналог нашого ІПН, і вказують у внутрішньому документі – посвідченні особи («теудат зеут»). П’ятнадцять років тому цей документ становив ламіновану картку з фото, зробити і відновити яку можна за день. Головне – підтвердити свою особу.
До «теудат зеут» прив’язують усі «рухи » громадянина – від банківських рахунків, медичної страховки (у країні обов’язкова страхова медицина) до отримання будь-яких доходів, пільг і виплат, здійснення операцій. Один номер, який кожен громадянин пам’ятає краще, аніж таблицю множення, є його універсальною чарівною паличкою на всі випадки життя. Інші папери видають, відштовхуючись від цього номера, – по ньому службовці МВС бачать в єдиній базі і судимості, якщо такі були, і непогашені кредити, і сплату податків. До речі, паспорт для поїздок за кордон та інші важливі документи в Ізраїлі вільно пересилають поштою. Чи треба говорити, що їхнє МВС приймає громадян з усіх питань регулярно у всі робочі дні.
Знайомий швед стверджує: щоб відновити внутрішній документ, у його країні потрібно лише сфотографуватися і заплатити штраф 400 крон. Паспорт видадуть того самого дня, навіть якщо це вихідний.
В Україні це – час, нерви, очікування хамства на обличчях чиновників, обшарпані похмурі кабінети, серед яких часом важко відшукати потрібний…