“Ви мусили б запатентувати свій політичний винахід та збирати гроші з послідовників,” – жартує французький колега. Йдеться про “наметові революції” – мирні протести, які за формою часто нагадують український Майдан. Але в кожного протестного руху — свої натхненники, подразники та цілі.
“Ми — за цілковиту свободу слова, за те, щоб кожен міг тут висловити свою думку!” – патетично промовив з трибуни молодий хлопчина з чорною банданою на голові. Він зробив ефектну паузу та додав: “Але звичайно, ані Марін Ле Пен, ані її послідовників та інших фашистів ми тут терпіти на станемо”. Бурхливі аплодисменти.
“Так, ми ліві, визнаємо та підписуємося,” – зреагував на мою скептичну усмішку чоловік з анархістським прапором в руках. Не маю жодної симпатії до Марін Ле Пен. Але ж, згідно з результатами останніх виборів та соціологічних опитувань, кожен п'ятий підтримує або готовий підтримати Нацфронт. Повна свобода слова — це рівні умови для всіх. Навіть для тих, хто категорично не подобається.
Читайте також: Бананова Ісландія
На площі Республіки вночі — до двох тисяч чоловік, не більше. Разом з постійними мешканцями наметового містечка та цікавими, які прийшли послухати, поспостерігати, розібратися. Як і під час Майдану, бачимо автомобіль медичної допомоги, що чергує на площі цілодобово. Симпатична, усміхнена дівчина роздає книги задарма. “Беріть, не вагайтеся, книги — це мудрість, якої так бракує світові!” – закликає вона перехожих своїм радісним, дзвінким голосом. Люди зупиняються, роздивляються палітурки. У ніг дівчини коробка із написом: “На боротьбу з неписемністю”. У коробці — лиш мідні монети.
Поряд намет екологів. “Що ти зробив, щоб захистити природу від найгіршого хижака — людини?” – допитується з плакату жінка з підозріливим прищуром очей. Чимось вона невловимо нагадує “Родину-матір” 40-х років. Біля намету — кілька чоловіків, без особливого успіху, роздають листівки про зміни клімату та небезпеку глобального потепління.
Кілька студенток політології тримають намет під гаслом “Будь вимоглимим зі своїм депутатом”. Дівчата роз”яснюють, де дізнатися, хто твій депутат, як грамотно до нього звернутися, що можна й треба вимагати в народних обранців… Коло них крутиться пару молодиків з пивними банками в руках. Схоже, недостатня політична грамотність їх непокоїть менше, ніж власна самотність, що контрастує з п'янкими ароматами весняного вечора.
Читайте також: Свій за свого
“Світ сповнений несправедливості, прірва між бідними й багатими невпинно збільшується! – виголошує з трибуни сивочолий чоловік з довгим волоссям, зібраним у “хвістик”. – Наш опонент — Америка, наша загроза — глобалізована економіка, наша аудиторія — ті, хто живе на справжні копійки, ніколи не їздить відпочівати, хто не має стабільної роботи й почувається загубленим у цьому бездушному, жорстокому житті”…
Рух “Ніч стоячи” розпочався пару тижнів тому. Від українського Майдану, крім очевидно лівого політичного забарвлення, французьких протестувальників відрізняє повна безпорадність стосовно хуліганів та п'яниць, яких, на жаль, не бракує в околицях наметового табору. Лише у суботу-неділю 16-17 квітня було затримано 21 особу: за бійки, розбиті вітрини та шибки, скалічені машини звичайних парижан, які мали необачність залишити їх неподалік від площі Республіки.
Читайте також: Чому радикалізується польська молодь
Перші вимоги протестувальників стосувалися закону про працю, який спрощує звільнення найманих працівників з роботи. Справедливості заради варто зауважити, що позбутися небажаного працівника з безстроковим контрактом — неймовірно дорога справа. Дрібні приватні підприємства мають з цим величезний клопіт, бо звільнення вимагає великих витрат та ще й загрожує дорогими судовими процесами. “Праця — для всіх!”, “Житло — для всіх!”, “Маємо в носі поліцію!”, – транспоратнів з такими утопічними та провокативними написами не бракує.
Як і на Майдані, в наметовому містечку цілодобово чергують волонтери-медики. Як і на Майдані, учасникам роздають їжу — щоправда, не задарма, а за символічне євро. Пиво та міцніші напої, на щастя, треба купувати по ринковій ціні. Але це не зупиняє спраглих.
Зовсім інший натомість загальний дух паризького протесту: немає драйву, спільної мети, нема тої критичної маси гніву та потужної енергетики, що випромінював Київ два з половиною роки тому. Відчувається, що більшості учасників живеться не комфортно й не затишно, але в повітрі розлито не так дух боротьби, як безпорадності, розгубленості. “Це радше — “Сон стоячи”, – пожартував французький колега, характеризуючи загальний настрій акції. “Бунт неприяканих”, – прокоментував один з паризьких тижневиків.
Париж — місто революційного минулого, може, і мріє відродити своє славетне бунтарство. Але нинішня ініціатива виглядає, поки що, надто обмеженою в підтримці. Це ще не Майдан і навіть не репетиція Майдану. Десь дуже віддалена імітація, якщо міряти українськими масштабами.
