26 травня у Культурному центрі України у Франції відбулася міжнародна конференція «Перша українська незалежність, спадок Української Народної Республіки та постать Симона Петлюри». Захід, організований у співпраці з Українською бібліотекою імені Симона Петлюри та Українським кризовим медіа-центром, став однією з ключових інтелектуальних подій української громади Франції, присвячених осмисленню спадщини Української Народної Республіки та її впливу на сучасну українську державність.
На перший погляд — ще одна академічна подія, присвячена сторічній історії українських визвольних змагань. Однак насправді дискусія у Парижі виявилася значно ширшою за звичний формат наукової конференції.
Вона об’єднала істориків, культурологів, дослідників української еміграції та представників академічного середовища з України та Європи. Центральною темою дискусій стала не лише постать Симона Петлюри як одного з лідерів українських визвольних змагань початку ХХ століття, а й питання української державності, ролі культурної дипломатії та значення спадщини УНР в умовах сучасної російсько-української війни.
У своїх виступах учасники неодноразово проводили паралелі між подіями сторічної давнини та нинішньою боротьбою України за незалежність. Саме це стало одним із головних акцентів конференції.
Упродовж десятиліть українська історія ХХ століття залишалася під впливом радянського дискурсу. Існування і діяльність УНР подавалася як короткий епізод поразки та невдалий експеримент. Сама ж постать Симона Петлюри — через призму пропаганди, маніпуляцій, перекручування та замовчування фактів. Сьогодні ж, на тлі війни з Росією, українське суспільство фактично повертається до переосмислення власного державницького проєкту.
Символічним є й місце проведення заходу. Париж був одним із головних центрів української політичної еміграції після поразки визвольних змагань 1917–1921 років. Тут загинув Симон Петлюра, тут формувалися інтелектуальні осередки української діаспори, тут українська політична еміграція намагалася зберегти свою ідентичність після втрати незалежності.
Сьогодні французька столиця знову стає простором розмови про українську державність — уже в контексті сучасної війни та європейського майбутнього України.
Держава після імперії
Історик Ігор Стамбол у доповіді «Українська сучасна держава: правонаступниця УНР чи УРСР» порушив питання історичної та політичної спадкоємності сучасної України. Дискусія зайнялася довкола того, яку саме державну традицію продовжує нинішня Україна — радянську чи ту, засади якої закладала сто років тому Українська Народна Республіка.
Тема тяглості концепту й цінностей УНР тим більше актуальна в контексті сучасної війни, адже саме під час визвольних змагань 1917–1921 років обґрунтовувалися засади української незалежності та європейського вибору. Фактично йдеться про боротьбу за українську історію як таку. Російська політика щодо України впродовж століть значною мірою будувалася на запереченні самої можливості існування України, як окремої держави. Саме тому сучасне переосмислення діяльності УНР виходить далеко за межі академічної дискусії: воно стає елементом повернення історичної пам’яті, – переконаний науковець.
Заступник директора Національного військово-історичного музею України Міністерства оборони України Ярослав Тинченко у доповіді про відродження традицій Армії УНР у Збройних силах України наголосив, що сучасне українське військо дедалі більше звертається до символічної та історичної спадщини визвольних змагань початку ХХ століття.
Йдеться не лише про військову символіку чи історичні назви підрозділів, а й про повернення до традиції українського війська як самостійної національної армії, що веде боротьбу за незалежну державу.
«Щедрик» як політична зброя
Однією з найпомітніших тем конференції стала культурна дипломатія УНР на території Європи. Дослідниця Тіна Пересунько у виступі нагадала про маловідомі широкому загалу факти щодо діяльності Симона Петлюри на культурному фронті. Зокрема, вона зупинилася на гастролях Української республіканської капели Олександра Кошиця, яка у 1919–1924 роках мандрувала світом і фактично стала голосом молодої української держави за кордоном. Саме завдяки цьому хору світ уперше почув «Щедрик» Миколи Леонтовича, який згодом зажив світової слави як Carol of the Bells. До речі, вперше вперше цей музичний твір пролунав у Франції. І лише згодом потрапив до Сполучених Штатів — разом із хористами, більшість яких там опинилася в 30-х роках минулого століття.
Історія капели Кошиця у цьому контексті звучала майже сучасно. Сто років тому українська музика розповідала світові існування унікальної, автентичної української культури, коли значна частина Європи сприймала українські землі частиною російських територій. У XXI столітті Україна знову змушена доводити світу, що наша культура є сучасною, самобутньою, але також має глибоке коріння.
Еміграція, яка зберегла державу
Окремий блок дискусій був присвячений українській еміграції та ролі Парижа у збереженні пам’яті про УНР. Марина Палієнко у доповіді про Українську бібліотеку імені Симона Петлюри розповіла про столітню історію інституції, яка стала одним із головних центрів збереження українських архівів, документів та інтелектуальної спадщини еміграції.
Саме Париж після поразки визвольних змагань став одним із провідних центрів українського політичного та культурного життя в еміграції. Тут діяли українські видавництва, бібліотеки, громадські організації та політичні осередки.
Дослідниця Ольга Хоменко, розповідаючи про глобальні мережі української діаспори між Харбіном і Парижем показала, наскільки масштабними були міжнародні контакти української еміграції у міжвоєнний період. Українці Маньчжурії брали участь у виборах до Українських Установчих Зборів, у роботі Українських Далекосхідних з’їздів і навіть вимагали від уряду гетьмана Павла Скоропадського зробити Зелений Клин та смугу відчуження в Маньчжурії адміністративною частиною Української Держави. У червні 1918 р. Петра Твердовського, командира української сотні імені Тараса Шевченка в Харбіні, призначено консулом України на Далекому Сході з резиденцією в цьому ж місті. Маньчжурська Українська Об’єднана Рада в своєму меморандумі вимагала визнати далекосхідний Зелений Клин частиною України! Ці історичні факти доволі промовисті — вони віддзеркалюють не лише етнографічну чи етнічну ідентичність українських громад на Далекому Сході, а й бажання взяти на себе частково і функції держави на спільних засадах із Великою Україною.
А в 1935 р. три найбільші осередки української еміґрації в Китаї (Українська Громада в Шанхаї, Українська Громада в Тяньцзіні та Спілка українських еміґрантів у Харбіні) приєднуються до Головної Еміґраційної Ради в Парижі. Проте глобальні політичні події, зокрема окупація цих міст японцями в період 1937–38 рр., перешкодили перспективам формування сталої міжконтинентальної комунікації українців.
Повернення Петлюри
Конференція у Парижі засвідчила, що постать Симона Петлюри дедалі активніше повертається у сучасний український суспільний та науковий дискурс.
Для учасників заходу Петлюра постав не лише як історичний діяч доби УНР, а як символ української боротьби за незалежність, державну суб’єктність та право України на власний політичний і культурний шлях.
Показово, що повернення Петлюри в український публічний простір відбувається саме під час великої війни. Те, що упродовж десятиліть залишалося маргіналізованим або витісненим пост-радянською історичною політикою, нині поступово повертається до епіцентру суспільної уваги.
Показ художнього фільму «Таємний щоденник Симона Петлюри» став органічним завершенням конференції. Основною метою авторів фільму стала протидія російській пропаганді, спроба неупереджено подивитися на фігуру Петлюри і його роль в подіях Української революції 1917-22 рр., а також розвінчати міф про антисемітизм головного отамана. Створений ще у 2018 році, фільм і досі викликає дискусії.
Конференція, що відбулася в Культурному центрі – перший масштабний захід, який відбувся в рамках вшанування 100-річчя від дня вбивства Симона Петлюри. Серія заходів містить також наукову конференцію «Без території» в паризькому Інституті східних мов (INALCO) про формування української діаспори, круглий стіл «Симон Петлюра та Франція» про судовий вирок у справі вбивці Петлюри та презентація останніх видань про Головного Отамана. До організації цього насправді глобального проєкту залучено науковців з України, Франції та Великої Британії.
