Сьогодні в Парижі, о 16:00 за місцевим часом, починається друга неформальна зустріч керівників держав та урядів, які шукатимуть шляхів підтримки України. Перший неформальний саміт відбувся в понеділок, 17 лютого. Як і два дні тому, Єлисейський палац не обіцяє підсумкової прес-конференції. Йдеться лише про «перші кроки», скеровані на консолідацію спільної європейської позиції щодо безпекових гарантій Україні, уточнюють у прес-службі президента Франції.
Команда Макрона не оприлюднює порядок денний сьогоднішнього саміту та повний перелік учасників. З неофіційних джерел відомо, що на зустріч запросили керівників країн, яких не було на попередніх переговорах, повідомляє Reuters. Згідно з джерелами агентства, до участі запросили Норвегію, Фінляндію, Швецію, Бельгію, Канаду, Румунію, Латвію, Литву, Естонію та Чехію. Перемовини відбуватимуться у «гібридному форматі»: частина учасників підключаться до неї у режимі відеоконференції.
Перший саміт, в якому, окрім Франції, взяли участь Велика Британія, Німеччина, Італія, Іспанія та Данія, демонструє, що «нагальність не породила єдність». З усіх учасників найбільшу готовність розмістити миротворців в Україні та надати чіткі гарантії безпеки виявив Париж. Франція найбільше наполягає на відправці військових до України, бо цьому сприяє її статус другої за чисельністю армії в Європі (204 000 солдатів), наявність атомної та досвід ведення бойових дій за межами своєї держави.
На думку французької дипломатичної служби, відправка європейських військ в Україну могла б сприяти побудові тривалого миру та надати Європі можливість заопікуватись власною безпекою.
Британський прем’єр Кейр Стармер висловив готовність «розглянути можливість залучення британських військ на місцях поряд з іншими, якщо буде досягнута довготривала мирна угода», а також — за згоди Вашингтона. Інші лідери держав демонструють — хто обережність, хто «спантеличеність», як італійська прем’єрка Джорджа Мелоні.
Пані Мелоні відчула дискомфортним формат, з якого «були виключені чимало країн, що перебувають в зоні ризику, на випадок поширення конфлікту», розповідає Le Monde. У понеділок вона запізнилася на 45 хвилин, під час перемовин емоційно наполягала на наданні «справжніх гарантій» для України, проте не висловила готовності до участі своєї країни у миротворчому контингенті, якого сподівається Емманюель Макрон.
Уряд Нідерландів натомість заявив цими днями, що зміг би «зробити внесок» у діяльність імовірного миротворчого батальйону, але тільки за умови «чіткого мандату і підтримки з боку Сполучених Штатів». Олаф Шольц та Педро Санчес, керівники урядів Німеччини та Іспанії, виявили в цьому питанні максимальну стриманість. Давніше керівник польського уряду, Дональд Туск попередив, що не хотів би, аби польські військові брали участь у місії на території України. На позицію Туска, очевидно, впливають близькі президентські вибори в Польщі. Аналогічний резон для стриманості має Олаф Шольц.
«Згідно з певними сценаріями, накресленими в Парижі, для утримання лінії фронту між росіянами та українцями знадобиться лише 25 000 чоловік – на противагу 200 000, яких вимагає Володимир Зеленський, – повідомляє Le Monde. – Дехто вважає, що Франція може надати принаймні одну бригаду (від 5 000 до 8 000 осіб). Це приблизно така сама кількість воїнів, що була залучена до операції «Бархан» у Сахелі між 2014 і 2022 роками».
Французькі медіа нагадують, що розгортання подібного контингенту несе в собі ризик порушення «військових планів» НАТО, ухвалених у липні 2024 року на саміті у Вашингтоні під головуванням США. Ці плани визначають рівень сил, які вже розміщені на східному фланзі, в країнах Балтії, в Румунії та Польщі.
«Існують альтернативні сценарії, такі як відправка двох окремих військових коаліцій. Одна у форматі неєвропейських миротворчих сил або з військ країн, більш прихильних до Росії, інша – не пов’язана з припиненням вогню», – уточнює Le Monde. Але ризик полягає в тому, що чим слабші миротворчі сили, тим більша ймовірність того, що вони стануть об’єктом російських провокацій.
Відтак, станом на сьогодні, перспектива появи «блакитних шоломів» на лінії розмежування чітко не проглядається. Відповідно не виникає впевненості, що європейці зможуть здобути для себе гідне місце в переговорах щодо майбутнього України, що їх поки що сепаратно здійснюють американці з росіянами. Проте надія помирає останньою, а Макрон дуже старається, щоб сталося навпаки.