Маківки нового російського храму Трійці на набережній Бранлі нетерпляче визирають з-за будівельного паркану. До приїзду Путіна в Париж, запланованого в період між 18 та 20 жовтня, майже все готово. Залишилися нюанси, нахваляється російська франкомовна преса. Офіційно господаря Кремля запрошено на відкриття “Культурного центру”, що працюватиме під дахом православного храму Московського патріархату. Проте мало хто сумнівається, що провідна тема візиту — перспектива зняття або полегшення санкцій, запроваджених проти Росії на рівні ЄС.
Важко довести, але дуже схоже, що Париж, в перспективі імовірного послаблення санкцій, прагне здобути найкращих позицій для французького бізнесу, коли в Росії знову можна буде працювати на повний зріст. Інакше важко пояснити, чому саме Франція стала тою державою, яка першою скасувала неформальне табу на запрошення Путіна до столиць ЄС, що існувало де-факто у зв’язку з анексією Криму.
“Надто великим є тиск економічних кіл на Франсуа Олланда, надто відверто прокремлівські політичні кола у Франції виступають за “відновлення повноцінного партнерства”, – вважає знайомий французький журналіст-міжнародник. – Але що цікаво: вибори до Думи сильно послабили Путіна. Явка 47 офіційних відстоків означає реальну ще меншу участь росіян у парламентських перегонах. “Єдина Росія” нібито набрала 55 відсотків. Отже, скільки реально проголосували за неї? Десь третина громадян? Це доводить, що Путін зовсім не є тим “сильним лідером”, яким його змальовує прокремлівське лоббі у Франції. Путінізм насправді — це лише конфіскація влади. Вибори до Думи чітко довели, навіть з поправкою на фальсифікації, що росіяни не так щоб люблять свого керівника — радше покірливо терплять.”
Читайте також: Останнім часом спостерігається тенденція переходу парафій від Московського до Київського патріархату – експерт
Наскільки вищі політичні кола Франції, котрі безпосередньо відповідають за порядок денний під час візиту господаря Кремля, здатні врахувати, що до них приїде “новий”, послаблений Путін? Чи зуміють скористатися його вразливістю, щоб не поступатися у принципових питаннях, пов’язаних з дотриманням стандартів міжнародного права, що є надзвичайно важливим для України?
Питання подальшої долі переговорів у “нормандському форматі”, – тобто за участю лідерів України, Росії, Франції та Німеччини на стіл переговорів не зможе не потрапити хоча б тому, що Париж є складовою схеми. Все більше чути голосів за те, щоб додати нових переговірників — зокрема, Сполучені Штати, Польщу, Європейський Союз, ООН… На експертному рівні обговорюються різні версії. Чи можна чекати від Парижа якихось зрушень в цьому напрямку? У контексті власних близьких президентських перегонів — зовсім не факт. Хоча надія, як відомо, помирає останньою.
Заяви міністра закордонних справ Ейро щодо “обов’язку” України погодитися на особливий статус Донбасу швидше підказують, що Париж виявлятиме до московського гостя не так вимогливість, як максимальну гнучкість. Сам факт, що інавгурація російського “Культурного центру” відбуватиметься саме в жовтні, окремо від храму, який висвячуватиметься значно пізніше, доволі промовистий. Чому поспішати, коли є легітимний привід перенести урочистості на пізніше? Адже Росія і на сантиметр не просунулася в виконанні Мінських угод, якими б куцими та компромісними вони не були б. Навіщо оновлювати символи “російсько-французького порозуміння та союзництва” саме нині? Тим більше, поява в центрі Парижа православного центру, збудованого на гроші формально світської держави, викликає забагато тривожних запитань.
Читайте також: У Києві підпалили церкву Московського патріархату
Свого часу, за правління президента Саркозі, адміністрація Кремля викупила в Парижі ділянку землі на 8400 квадратних метрів, що належала перед тим Французькій метеологічній службі, за 70 мільйонів євро. Крім Росії, на майданчик претендували Канада та Саудівська Аравія. Але, згідно з документами розслідування, опублікованого в журналі “Le Nouvel Observateur », справжнього прозорого тендеру не було. Канадійці ніби самі зійшли з дистанції, а саудівці буцімто запропонували менш цікаву суму за оборудку. Так чи інакше, остаточно купівлю-продаж землі було залагоджено в 2009 році двома тодішніми президентами — Саркозі та Медведевим.
Анонсувавши додаткову інвестицію на суму 100 мільйонів євро, Росія побудувала, у п’яти хвилинах ходу від Ейфелевої вежі, “культурний центр”, початкову франко-російську школу, книгарню, кафе, кілька виставочних залів та парафіяльний центр — все це у чотирьох будівлях на три поверхи кожна. “Нікого не мусить вводити в оману навколорелігійна риторика та мантри про духовність, – каже Марія, прихожанка Російської зарубіжної церкви. – У самій Росії стільки храмів стоять напівзруйновані та занедбані. Але батьківщина прав людини – Франція вирішила надати статусну трибуну Кирилу Гундяєву, який каже, що права людини — є шкідлива вигадка, що суперечить християнській доктрині. Нема тут ніякої духовності — сама політика”.
Російський храм та “культурний центр” тільки готуються відкрити свої двері публіці, а добрі люди у французькому парламенті вже подбали, аби за жодних обставин Росія не втратила права на земельну ділянку та будівлі. “Новобудова вже здобула самопроголошений позатериторіальний статус, формуючи російський анклав у серці французької столиці,» – наголошує Анн-Марі Гусар, голова групи організацій “Франція — Литва”.
Упереджуючи, зокрема, також можливі кроки в рамках конфіскаційних судових процесів на користь акціонерів ЮКОСА, Національна Асамблея готує нову версію закону “Про прозорість, боротьбу з корупцією та модернізацію економічного життя”. Назва лунає цілком оптимістично, але от проблема: документ містить досить контраверсійну норму про захист власності іноземних держав. Численні експерти вже висловилися, що ця диспозиція пролобійована саме під новий російський “культурно-православний” центр неподалік від Ейфелевої вежі. Резолюція Асамблеї на захист зняття санкцій з Росії, не чекаючи відмови від аннексії Криму та припинення військових дій на Донбасі, наглядно продемонструвала, що бажаючих догодити Кремлю в середовищі французьких депутатів не бракує.
Звідки таке запаморочення щодо Росії? “Історик Ален Безансон добре проаналізував відмінність між превалюючим французьким політичним баченням всього, що стосується Росії, та геополітичною реальністю, – пояснив у розмові з Тиждень.ua французький політолог Жан-Сільвестр Монгреньє. – По-перше, спрацьовує пам’ять про франко-російський альянс, що існував 1890-х, коли Франція виходила з певної дипломатичної ізоляції і перебувала у фазі жорсткого антагонізму з Німеччиною. По-друге, свою роль відіграла двозначна політика де Ґолля, його гра на антиамериканізмі та спроби спертися на співпрацю з СРСР, щоб створити альтернативу відносинам Парижа й Вашингтона.”
Читайте також: Законність передачі Почаївської лаври Московському патріархату перевірить спецкомісія облради
Пам’ять про франко-російське союзництво ХІХ століття увічнене в помпезному мості Александра ІІІ, що стоїть над Сеною. Новий російський храм у Парижі символізує, слід розуміти, не лише легітимізацію путінського режиму церквою, але й поблажливість, з якою дивиться на численні злочини цього режиму французький політичний клас.
“Проросійські пристрасті частини французьких еліт пояснюються тим, що Францію значно легше інфільтрувати, ніж англо-саксонські демократії, які є не настільки централізованими та мають краще зорганізоване громадянське суспільство, – вважає історик Франсуаза Том.
Проросійське запаморочення спричинене багатьма факторами. Ми бачимо, що уряду бракує твердості, щоб опиратися тискові проросійських кіл.”
Православні куполи над Сєною, на тлі яких за чотири тижні Путін робитиме свою триумфальну фотосесію, виступають ще й німим аргументом на користь агресивної політики Кремля. Вони дають підстави росіянам казати про свою вагомість, популярність у Франції. “Найгірший наслідок такої французької поведінки — це надія, яку вона вселяє в найагресивніше крило Кремлівських керівників. Це сподівання на те, що Європа зламається, бо Франція вже показала приклад.”
Співпраця з агресором, диктатором, узурпатором має чітке визначення — колабораціонізм. Західні політики не люблять звертатися до цього терміну, коли йдеться про переговори з Росією. І тим не менш, важко схарактеризувати очевидне заохочення політичного шахрайства інакше. “Щоб зрозуміти Путіна, якого чимало психіатрів намагалися діагнозувати з відстані, вважаючи, що він не завжди у нормальному стані, треба взяти до уваги два фактори, – пише в своєму блозі на Huffingtonpost.fr, в перспективі приїзду до Парижа російського лідера, викладач паризького Інституту політичних досліджень Патрік Мартен-Женьє. – По-перше, Путін походить з КДБ, де був одним з найгірших учнів. Отже, він хитрує до останнього та шукає силового протистояння. По-друге, він переконаний, що близькі до Росії території мусять залишатися, юридично або за фактом, – під її контролем.”
Все йде до того, що Путін приїде на презентацію “культурного центру”, який багато хто вважає шпигунським, новим царем. Не зовсім на білому коні, але — неначе реінкарнація всюдисутньої московської присутності. З незмінним містифікаторським апломбом, незважаючи на невдалі вибори. Свята Трійця, в путінській версії, швидше читається як єдність Московського Патріархату, російської політичної влади та спецслужб. Презентація, відповідно, придається до порівнянь зі спецоперацією, яку Париж засліплено не хоче помічати, заколисуючи себе казками про “взаємовигідні двосторонні взаємини”. Кажуть, недобрий приклад – заразний. Цікаво, яка наступна європейська столиця вдасться до його наслідування та запросить до себе Путіна?