Нещодавно влада Парижа постановила штрафувати на €35 кожного, хто кине недопалок у неналежному місці. Розумне рішення: «бичками» буквально всипаний центр міста закоханих, що за кількістю бруду може позмагатися з Києвом. Причини криються не лише в неохайності туристів. Деколи урни знаходяться на значній відстані, що немає іншого виходу, як засмічувати багатовікову бруківку французької столиці.
Водночас на вулицях французької столиці не так вже й багато жандармів, щоб контролювати виконання нового припису мерії. Проте тут точно більше, ніж будь-де в Європі, азіатів та афроамериканців, жебраків, каруселей, шедеврів, заторів і черг.
Париж – це два величезні лабіринти: над землею та під нею. І якщо першим – вулицями міста-музею, дивом вцілілими під час двох світових воєн – блукати надзвичайно цікаво, то до другого, що йменується метрополітеном, людям зі слабкими нервами краще навіть не наближатися. Паризька підземка, здається, була створена для того, щоб ховатися в ній від ворогів у разі війни. Розібратися в цьому нескінченному переплетенні тунелів, гілок і сходів, де майже немає ескалаторів (не кажучи вже про ліфти), без нитки Аріадни, напевно, неможливо. Утім, пересуватися наземним транспортом ще складніше: заторам на дорогах, здаються, немає кінця-краю.
«Верхній лабіринт» приваблює архітектурою і легендами. В межах одного кварталу готика переплітається з бароко, ампіром та модерном по сусідству з настінним живописом сучасних майстрів графіті. Старовина, розкішна ліпнина, street art – це ще не всі переваги високих, величних будинків. Пам’ятаєте одеський «плаский» дім? Тут такі щокроку. Річ у тім, що вулиці Парижа раз у раз роздвоюються, утворюючи гострокутні ділянки. Провулки взагалі довільні, деякі з них просто огинають будівлі довкола. Навігація в Парижі для непідготовлених – річ непроста, навіть, якщо у вас перед очима мапа.
Взагалі, як на перший погляд, жителям Франції байдуже до туристів. Вони не дуже привітні (окрім закликальників у ресторанах і крамничках) та зовсім не знають іноземних мов. Нелюбов місцевих до британців можна зрозуміти – вона має історичне коріння. Але зовсім не зважати на той факт, що англійською, окрім Сполученого Королівства, розмовляє увесь світ?..
Зустріти місцевого, котрий володів би мовою Шекспіру краще за учня 5-го класу звичайної української школи, – напрочуд складно. Влада одного з десяти найпопулярніших міст Землі (торік Париж відвідали понад 8 млн туристів, за даними Euromonitor International) не вважає за потрібне встановлювати англомовні покажчики на кожному перехресті «даун-тауну», або, наприклад, перекласти тією ж таки англійською правила користування метрополітеном та пояснення його численних тарифів і послуг…
Але шаленієш тут насамперед від черг. Вони – скрізь!
Найбільша у світі скарбниця мистецтв, Лувр (до речі, на його офіційному сайті чомусь нічого не сказано про те, що музей не працює по вівторках) аж надто нагадує мавзолей Лєніна в Москві –все це через ледь не кілометрову чергу завширшки з десяток осіб, що тягнеться у напрямку знаменитої скляної піраміди. Вервечкою під стіною витонченої будівлі топчуться на холоді охочі потрапити до ратуші Hotel de Ville. Юрбиться народ на вході до базиліки Sacre Cur на Монмартрі. Не менш як півгодини доведеться простояти, щоб побачити зсередини славетну Grand Opéra.
Величезна черга з туристів та голубів простягнулася вздовж Центру сучасного мистецтва ім. Жоржа Помпіду. Безладна маса людей біля Ейфелевої вежі. Я розраховувала потрапити у менш відомий Musee de Orsay, де виставлено чимало імпресіоністів. Але черга біля цього музею звивалася зигзагами, зайнявши просто весь майданчик перед будівлею. Якісь хлопець із дівчиною, не витримавши очікування, пропонували безкоштовно свої квитки охочим…
Навіть за таких черг заробляє місто чудово. На відміну від Лондона, де кожен музей, що шанує себе, пропонує від одного до чотирьох днів на місяць для вільного відвідування (і навіть у ці дні на вході чомусь не виникає черг), в Парижі, здається, безплатного немає нічого. Вхідний квиток для огляду визначних місцин можна купити в середньому,за €10–12. Денна прогулянка оперним театром без гіда обійдеться в €9. Так само, до речі, коштує квиток на вечірню виставу з місцем на гальорці. Щоправда, придбати квиток на неї можна лише після 14:00 – до цього часу каса працює виключно на екскурсії. І це з’ясувалося після того, як я дарма простояла в черзі три чверті години, навіть у книжці-афіші Опери жодного слова про цей нюанс.
Витрати чатують на наївного туриста всюди. Тут і там молоді люди азіатської або латиноамериканської зовнішності пропонують поставити свої підписи на підтримку безхатьків або тяжкохворих дітей, після чого з’ясовується, що за підписом має слідувати пожертва аж ніяк не менш €10. Темношкірі продавці макетів Ейфелевої вежі та інших сувенірів наполегливо пропонують свій товар на всіх кутах. Пекарні, кафе та ятки принаджують пахощами та чудовими вітринами. Вам пощастило, якщо маєте неабияку силу волі, щоб утриматися. Національні млинці crepes на умовах take away (не займаючи місця в кафе) можна скуштувати за €4–5. Гаряче какао «на виніс» – €2,5. Глінтвейн – €3,5. Так само коштуватиме невеличкий марципан або сандвіч зі шматком шинки. Шаурма ж обійдеться вам у €5–6. Навіть МакДональдз втричі дорожчий, ніж наш!
Ми, здається, знайшли єдиний виняток із правил дорожнечі – невеличкий квартал поблизу Place St. Michel з національними затишними ресторанчиками, де можна перше, друге, десерт і бокал вина скуштувати всього-на-всього за €10–15, до того ж порції там чималі. Убільшості ж місць за ці гроші гостю подадуть хіба що гамбургер з картоплею-фрі.
Усе це ніяк не скасовує того факту, що Париж – чарівне місто, і не лише з погляду архітектурного. Тут і мелодична французька мова, і заворожувальні співи в костелах, і шансон на Монмартрі, і музичні розписні каруселі в численних парках і скверах. І острови, і унікальні мости, що їх поєднують та кожен із яких має свою легенду, і арки посеред вулиць. І кручені сходи у старовинних будівлях готелів без ліфтів, якими так важко підійматися в номери. Це й різнокольорові мотоцикли та мопеди, що ганяють зимовим містом, і сірі велосипеди для оренди, що стрункими лавами стоять вздовж тротуарів, і гладенькі велосипедні доріжки. І вітрини, оздоблені так стильно, ніби над кожною крамничкою попрацював іменитий дизайнер. А як зворушливо виглядають трохи божевільні парижанки, котрі вранці неквапом прогулюються зі свіжими багетами в кошиках, одягнені в коротенькі сукні, маленькі черевички і найтонші панчохи (або навіть без них), коли на вулиці трохи більше нуля і вологість повітря зашкалює всі уявні межі!..
Естетично і дуже гарно. Ось лишень романтика в Парижі, схоже, майже зникла. Принаймні відчути її аж надто важко Різдвяними святами.