Відлік історії комсомолу канонічно ведуть від 29 жовтня 1918 року, коли в Москві за ініціативою більшовиків було проведено І Всеросійський з’їзд спілок робітничої та селянської молоді, де створили централізований орган керівництва молодіжними організаціями в Країні Рад – Російський комуністичний союз молоді (РКСМ, від 1926-го ВЛКСМ). Засновуючи його, більшовики насамперед мали на меті сформувати базу виховання й підготовки «бойового резерву» для Компартії. Рекрутування кадрів для партійного та радянського апарату було необхідною умовою функціонування та відтворення червоного режиму в майбутньому. З огляду на це, комсомол мав стати школою комунізму, що виховувала б молодь у відповідному дусі й оновлювала таким чином лави «борців за соціалізм».
На короткому повідку
На початку комсомол зберігав певні ознаки автономності. Однак поступово у процесі становлення в державі тоталітарного режиму він фактично перетворився на філію партії, яка повністю підпорядкувала його своїм інтересам, «приручивши» й очистивши від «ненадійних елементів». ВЛКСМ стала таким самим незамінним складником більшовицької політичної системи, як Компартія, уряд та органи безпеки, а її структуру конструювали за зразком партійної.
Читайте також: Чому Україна досі хворіє на «синдром комсомольця»
Метою комуністичних заходів було не тільки зробити комсомол школою та резервом для «керівної і спрямовуючої сили» (кузнею кадрів), а й установити за його посередництвом тотальний контроль над життям молоді, ретельно опікуватися нею від дитинства до зрілого віку (за допомогою організацій жовтенят та піонерів), виховувати її в дусі марксизму-лєнінізму, насадивши монополію лише однієї напівдержавної організації в юнацькому русі й ліквідувавши альтернативні громадські структури. Комсомол став фікцією добровільної громадської організації, яка, перебуваючи на короткому партійному повідку, не могла виявляти жодної ініціативи, й мусила виконувати всі забаганки більшовицького керівництва.
Компартійні органи часто проявляли диктат стосовно комсомолу, втручались у його внутрішні справи, обмежуючи самодіяльність у роботі. Пленуми ЦК ВЛКСМ відбувалися лише з дозволу ЦК Компартії, який контролював питання, винесені на їхній розгляд, визначав порядок денний, створював комісії для керівництва проведенням комсомольських з’їздів, затверджував їхні рішення тощо. Комсомол був оголошений єдино можливою формою громадського молодіжного руху в умовах Країни Рад, він мав особливу правову легітимацію з боку партії і не потребував жодної реєстрації як громадське об’єднання, згідно з радянським законодавством.
Створена в період боротьби більшовиків за опанування Україною, місцева Комуністична спілка робітничої молоді (КСРМУ), попри свій формально окремішній організаційний статус, була, по суті, частиною РКСМ – її «обласним центром», контрольованим і скеровуваним як прямо з Москви, так і за посередництва КП(б)У. ІІ з’їзд РКСМ (жовтень 1919) заявив, що вся «комуністична робота серед молоді здійснюється РКСМ. Жодних особливих національних комуністичних спілок молоді не повинно бути». Реальний статус КСРМУ (після 1924-го ЛКСМУ) наочно демонструє колоніальне становище УСРР/УРСР в умовах радянської імперії.
Під час боротьби за владу в Україні більшовики спиралися на комсомольські організації в містах для ведення підпільної роботи, а згодом і захоплення влади, придушення опору ворожих політичних сил, ведення бойових дій (із цією метою при комсомольських організаціях створювалися бойові дружини, які згодом вливалися до Червоної армії).
У 1918–1921 роках комсомольці були одними з виконавців політики «воєнного комунізму» на місцях: на них спирався більшовицький уряд під час «продразвьорсткі» на селі та розпалювання «класової війни», їх залучали до придушення повстанського селянського руху, зрештою, вони були першими найкращими пропагандистами більшовицької влади тощо.
Після встановлення радянського режиму в Україні було ліквідовано конкурентні молодіжні організації «союзних» більшовикам партій – Єврейську комуністичну спілку молоді при «Поалей Ціон», Спілку молодих лівих есерів (боротьбистів), Комуністичну спілку учнівської молоді, що існувала при УКП, а також соціалістичні (меншовицькі) молодіжні об’єднання, що були усунуті від громадсько-політичного життя республіки.
У 1920-х роках, крім того, було започатковано доволі тісну співпрацю між комсомолом та радянськими органами державної безпеки, що активно використовували молодих лєнінців у ролі «освєдомітельного аппарата». Цей союз залишався непохитним аж до розпаду СРСР. У сталінський період члени ВЛКСМ, зокрема, стали допоміжним інструментом комуністичного терору. За їхнього сприяння викривали «класових ворогів» на підприємствах, в університетах та державних установах, організовували показові народні судилища. Найактивніших і найвідданіших серед них залучали також до очищення лав комсомолу від «ненадійних елементів» у часи «Великого терору» 1937–1938 років.
«Будівничі нового суспільства»
У період сталінської «революції згори» комсомольці брали участь у насильницькій колективізації та розкуркуленні, вилученні зерна в селян під час Голодомору 1932–1933 років, охороні колгоспної власності, антицерковній кампанії тощо. Звичайно, не всі члени спілки ставали слухняним знаряддям такої політики комуністичного керівництва. За відмову виконувати ті чи ті завдання або ж бути залученими до кампаній, організовуваних партією, лише наприкінці 1932-го та в 1933-му із лав ЛКСМУ було виключено «як класово чужих, куркульсько-петлюрівських, націоналістичних елементів» 18 638 осіб, чимало комсомольців репресували.
Водночас у 1930–1940-х роках комсомол став одним із рупорів культу особи вождя. Попри те, що Сталін, зробивши ВЛКСМ «інструментом у руках партії», дедалі менше уваги приділяв самій спілці (генеральний секретар ВКП(б) й верховний головнокомандувач Збройних сил СРСР ані словом не згадав про героїчну участь комсомольців у радянському партизансько-підпільному русі в роки Другої світової війни), на всіх комсомольських заходах (від з’їзду ВЛКСМ до зборів первинної організації) підкреслювали його турботу про молодь, у пресі та радіо зазначали, що він приділяє їй щоденну увагу і що завдяки «батькові народів» вона піднялася на рівень передових людей. Від початку 1930-х комсомол дедалі частіше називали лєнінсько-сталінським. Прославлення генсека на з’їздах ВЛКСМ, починаючи від 1931 року, зростало не в арифметичній, а геометричній прогресії (якщо на VIII-му з’їзді комсомолу його ім’я звучало 6 разів, то на ІХ-му – 80, а на Х-му – вже 540!). Його обирали головою не тільки всесоюзних з’їздів, а й зборів первинних комсомольських організацій.
Комсомольців трактували як «будівничих нового суспільства», творців прийдешнього ладу, що, остаточно порвавши зі «старим світом», мали фанатично вести населення до світлого майбутнього: «вчити по-лєнінськи жити, працювати, боротись і перемагати». Це був певний еталон («ударна група») для всього соціуму «в праці, навчанні, на військовій службі». Для членів ВЛКСМ були обов’язковими такі якості, як ненависть до «класових ворогів», «трудовий героїзм», активна життєва позиція. За статутом, кожен комсомолець мав «вести рішучу боротьбу з усіма проявами буржуазної ідеології, з дармоїдством, релігійними забобонами, різними антисуспільними проявами та іншими пережитками минулого, завжди ставити суспільні інтереси вище особистих», а також «боротися проти парадності й зазнайства», «доводити все почате до кінця» тощо. Сфера компетенції ВЛКСМ була вельми широка: радянська молодь мала брати участь «у створенні матеріально-технічної бази комунізму, в усьому державному та господарському будівництві, в освоєнні природних багатств країни, в спорудженні нових міст, заводів, фабрик, рудників, у дальшому піднятті сільського господарства, у розвитку науки, культури та мистецтва».
Читайте також: Те, що завжди спливає
Партія нещадно експлуатувала трудовий ентузіазм, старанно плеканий у комсомолі, для виконання конкретних господарських завдань. За допомогою ВЛКСМ було ініційовано рух за соціалістичне змагання та ударництво, за досягнення високих виробничих показників (стахановський). Спілці часто доводилося виконувати функції державних і господарських органів, проводити набори юнаків та дівчат на виробництво й новобудови. Завдяки комсомольським трудовим мобілізаціям було зроблено помітний внесок у зведення індустріальних об’єктів сталінських передвоєнних п’ятирічок в Україні: Харківського тракторного заводу, ДніпроГЕСу, Дніпробуду, індустріальних гігантів Подніпров’я тощо. Після війни комсомольців масово залучали до відродження промислової бази держави, зокрема шахт на Донбасі, у хрущовсько-брєжнєвські часи – до освоєння цілини в Казахстані, у 1970–1980-ті – до будівництва БАМу, КамАЗу, атомних електростанцій, газопроводів тощо. До 1956 року за цю «добровільність» не було передбачено жодної компенсації чи пільг.
Ритуальна демагогія
Функція комсомолу як резерву партії виражалася, зокрема, в тому, що, починаючи від ХІ з’їзду РКП(б) (в 1922-му), вся молодь віком до 20 років могла вступити до лав більшовиків тільки через нього. Цей підхід зберігався й надалі, змінювався лише віковий ценз тих, кого приймали в партію. До початку 1980-х ВЛКСМ підготувала й рекомендувала в КПРС понад 15 млн комсомольців, а із представників ЛКСМУ від 1919-го до 1986-го було прийнято в партію 1 млн 761 тис. осіб.
Хоча комуністична спілка ніколи не об’єднувала абсолютної більшості молодих (ЛКСМУ в найкращий у цьому плані для неї 1986 рік налічувала у своєму складі 64% юнаків та дівчат), але все-таки за всю історію Країни Рад вона була єдиною молодіжною організацією, через яку партія намагалася впливати на все відповідне покоління. У постанові ЦК КПРС від 3 жовтня 1968 року з цього приводу було зазначено: «ВЛКСМ є організатором і вожаком не лише членів спілки, а й усієї радянської молоді».
Членство у комсомолі відкривало перед молоддю широкі можливості для громадсько-політичної діяльності, відповідної самореалізації, кар’єри. Одним словом, ВЛКСМ дарувала молодій людині «путівку в життя». Водночас перебування юнака чи дівчини поза комсомолом викликало підозру органів влади й державної безпеки, блокувало доступ до вищої освіти та роботи, що неабияк підживлювало практику масового вступу до лав ВЛКСМ.
Хоча впродовж майже всіх років радянського тоталітаризму більшість юних із різних причин у своїй масі таки мусили сприймати нав’язану їм форму молодіжного руху – комсомол, серед них були спроби якось змінити цю одноманітність і створити альтернативні молодіжні об’єднання, що, зокрема, підтверджує досвід стиляжництва 1940–1950-х (див. Тиждень, № 2/2012) та неформальних рухів часів перебудови.
У другій половині 1970-х – у 1980-х роках комсомол, як і вся радянська державна машина, ввійшов у глибоку й затяжну кризу. Пильна опіка керівництва партії над ВЛКСМ та адміністративний тиск призвели до заідеологізованості форм і методів роботи з молоддю, зростання бюрократизму та формалізму в діяльності комсомольських організацій. Члени спілки масово утрачають віру у виголошувані ними ж таки гасла, в ній дедалі більше утверджується подвійна мораль: декларування одного, а реальне виконання іншого. Сильно падає авторитет комсомольських вождів у молодіжному середовищі, а діяльність комсомолу набуває рис масштабної імітації руху, коли підтримка молодими лєнінцями пропагованих партією цінностей стає здебільшого награною і фальшивою, а повторення зазубрених постулатів – ритуалом. Така важлива форма комсомольської активності, як суперництво, зводилася до змагання паперів та цифр. Основна частина юнаків і дівчат почала відчужуватися від дозволених владою форм соціальної активності. Серед рядових членів спілки зростала кількість дисциплінарних порушень, поширювалися різні девіантні явища, розмивалися моральні якості, на яких базувалася їхня організація. Водночас апарат ВЛКСМ виявився найбільш готовим до нових реалій, що настали після колапсу СРСР, і вступив у нову для себе стихію з ентузіазмом, гідним справжніх лєнінців!