Партійний транзит

Вступивши 1997 року до лав есдеків, незабаром отримав посаду мера Мукачева, а потім і губернатора Закарпаття. Вважався одним із найближчих соратників Віктора Медведчука та Григорія Суркіса, які вперше потрапили до Верховної Ради саме за мажоритарними закарпатськими округами. Проте, порвавши з есдеками (за однією з версій, через конфлікт зі своїм заступником Іваном Різаком), Віктор Балога впродовж кількох років боровся проти їхнього диктату в регіоні. Це сподобалося тодішньому прем’єру Вікторові Ющенку – Балога став однією з його довірених осіб, а згодом головою Секретаріату президента Ющенка та лідером пропрезидентського Народного союзу «Наша Україна» (примкнув до фракції «Нашої України» ще в 2002-му). У лютому 2008 року вийшов із НСНУ, зайнявшись іншим проектом – партією «Єдиний центр». 

 

 

Кум і «любий друг» президента Ющенка свого часу відзначився і в СДПУ(о), і в Партії регіонів. Не змирившись із другорядною роллю поміж регіоналів, перейшов зі своєю партією «Солідарність» до Блоку Віктора Ющенка. Після Помаранчевої революції швидко став одним із найвпливовіших політиків в орбіті президента, обійняв посаду секретаря РНБО. Стрімкий злет обірвався після звинувачень у корупції, висунутих проти Петра Порошенка також колишнім есдеком Олександром Зінченком.

 

 

Пристав до помаранчевої команди після гучного розлучення з СДПУ(о) (посварився з однопартійцями нібито через боротьбу за контроль над телеканалом «Інтер», співвласником якого був). Ставши президентом, Віктор Ющенко призначив Зінченка держсекретарем. Не минуло й року, як Зінченко звільнився з посади, ініціювавши корупційний скандал, у якому фігурували близькі на той час до Ющенка Петро Порошенко, Микола Мартиненко та Давид Жванія.

Певний час Зінченка пов’язували з Юлією Тимошенко, але на вибори 2006 року він пішов не з БЮТ, а з власною Партією патріотичних сил України. Не потрапивши до парламенту, Олександр Зінченко несподівано повернувся на Банкову як радник президента Ющенка. А вже на дострокових київських виборах 2008-го пройшов до Київради за списком Блоку Тимошенко.

 

 

Занадто довго був другим номером у Соцпартії і, щойно трапилася нагода, покинув і СПУ, і її лідера Олександра Мороза. Вінський вступив у тимошенківську «Батьківщину» і був обраний заступником лідера партії після того, як восени 2006 року його виключили з СПУ за критику коаліції соціалістів із Партією регіонів та комуністами. Щоправда, у Вінського було «виправдання»: він зрікся «зрадника» Олександра Мороза, який, мовляв, кинув помаранчевих партнерів, віддавши перевагу посаді спікера в союзі з регіоналами.

 

 

На президентських виборах 2004 року набрав менше ніж 1%. Збагнувши безперспективність своїх політичних амбіцій, підтримав Віктора Ющенка, за що отримав місце першого віце-прем’єра в уряді Тимошенко, а після відставки Кабміну у вересні 2005-го – посаду секретаря РНБО. Але щойно уряд очолив
Віктор Янукович, а «Наша Україна», за списком якої Кінах пройшов у Раду, опинилася в опозиції, він миттєво пристав на пропозицію Януковича обійняти посаду міністра економіки. У парламент останнього скликання Анатолій Кінах пройшов уже з Партією регіонів.  

 

 

Під час президентських виборів 2004 року був довіреною особою Віктора Януковича і представляв його інтереси в Центрвиборчкомі та Верховному Суді. Однак після прий­няття рішення про третій тур покинув виборчий штаб (його місце посів Нестор Шуфрич). Тоді на запитання журналістів, що він порадив би робити Януковичу, Гавриш відповів: «Намагатися підняти тих, кого втрачено, і будувати сильну політичну команду для політичних змагань у 2006 році, що мають привести до нової потужної еволюції в цій країні й до початку зміни політичної еліти».Не дочекавшись зміни еліти, Степан Гавриш у 2007 році став радником президента Віктора Ющенка з правових питань, а в січні 2008-го був призначений першим заступником секретаря Ради нацбезпеки та оборони. 

 

 

Один із найпублічніших і найскандальніших есдеків став членом Партії регіонів, уже будучи п’ятим номером її виборчого списку. За кілька місяців до того, в грудні 2006-го, Шуфрича призначили міністром з питань надзвичайних ситуацій в уряді Януковича – парламентська фракція Регіонів навіть пожертвувала заради цього своєю квотою на цю посаду. Покладені на нього надії Шуфрич виправдав. Щоправда, певний час він вдавав, ніби лише випередив події, мовляв, СДПУ(о), заступником голови якої був, може приєднатися до Партії регіонів. Однак це об’єднання не відбулося і досі.

 

 

Отримав партквиток Партії регіонів в один день із Нестором Шуфричем. Якось в інтерв’ю сказав, що ніколи не напише заяви про вихід із Народного руху, який є для нього не партією, а частиною біографії. За підсумками виборів-2002 опинився у прохідній частині списку опозиційної «Нашої України», однак відмовився від мандата. У програші не залишився: згодом отримав портфель міністра юстиції в уряді Анатолія Кінаха, зберіг його в першому Кабінеті Януковича, втратив у лютому 2005-го після формування помаранчевого Кабміну Юлії Тимошенко, повернув у листопаді 2006-го і знову втратив. Обіймаючи посади в урядах, жорстко критикував Віктора Ющенка. На виборах-2007 пройшов у Раду вже за списком ПР, згодом став за квотою фракції першим віце-спікером.