«Нам сонця не треба – нам партія світить, і хліба не треба – роботу давай!» Певно, саме ці рядки могли б стати прологом до вступу в «дружні» лави найбільшої нині в Україні політсили. Ось тільки монолітний зовні колос виявився досить розхитаним механізмом, у якому на диво велика кількість гвинтиків присутня лише для «галочки», а про більшість партійців згадують хіба що тоді, коли треба зігнати «масовку».
Перше знайомство
Три місяці після завершення виборів до Ради. За цей час забулися візити до районних осередків прохідних партій, обіцянки та години спілкування з функціонерами. Оригінали документів, що засвідчують особу, не було передано до жодної з політсил. І раптом дзвінок.
«Доброго вечора! Вас турбує Партія регіонів. Ви колись нам заяву писали на вступ. Приходьте завтра на збори осередку. І якщо не платили партвнесків, заплатіть. Можна відразу на місці», – мовив жіночий голос, що представився Ольгою.
На резонне запитання, як же людину зарахували до лав партії без паспорта, голос відповісти не зміг. Через кілька хвилин відбувається телефонне знайомство з «головним» регіоналом мікрорайону Віталієм, який мав би стати партійним батьком і матір’ю в одній особі: «Так, завтра у нас о шостій вечора збори. Не запізнюйтесь. І завезіть, будь ласка, до районного осередку документи й фотографії, аби зробити партквиток».
Шоста вечора, одне із приміщень місцевого ЖЕКу. Чи то в концертній, чи то в актовій залі сидить близько трьох десятків людей. Більшості з них уже за 40. Чоловіки й жінки повмощувалися на класичних совдепівських стільцях, вдягнені в дублянки, шуби й куртки. Опалення традиційно немає. На сцені – стіл, за яким двоє. Першому на вигляд під 60, він недочуває і погано бачить. Іншому (Віталію) близько 30. Обидва справляють враження «серйозних», як на регіональські мірки, людей: говорити намагаються мало і про справу, на обличчях маски зосередженості. Раз по раз порпаються в якихось документах, у прямому сенсі перевертаючи свої папки догори дриґом.
Засідання починається із сумних новин. А точніше виходу частини регіоналів із «дружних» лав партії. Один не платив внески, другий не виходив на зв’язок, третій вирішив піти сам. «Серйозні чоловіки» рахують утрати, намагаючись визначитись із кількістю «багнетів» мікрорайону. Наступне питання, яке вирішують обговорити на загальному зібранні, – партійні внески. Люд неохоче слухає, частина політично активних дрімає на гальорці. Загалом спіч зводиться до того, що члени дисциплінованої ПР мають заборгованості по шість і більше місяців, а це для хорошого партійця є неприпустимим. Особливо коли зважити на «тарифи»: місяць членства коштує близько 3 грн.
Присутні в найкращих традиціях «одобрямсу» кивають головами й несуть віддавати зароблені гроші до каси. Третє, найважливіше питання – підготовка до виборів у столиці. Виявляється, в січні – лютому 2013-го на місцях, про всяк випадок, ПР досить серйозно готувалася до обрання чи то мера, чи то Київради – деталі майбутньої «війни за Київ» простим смертним ніхто не повідомляв. Утім, штаби вже були у стані бойової готовності. Про це свідчило й зібрання, на якому складали списки охочих посидіти в дільничних комісіях та агітаційних наметах. Молодих і тілом, і духом записували до агітбригад. Згадували і про грошову винагороду за роботу. Цифр зі зрозумілих причин ніхто не озвучував. Щоб доєднатися до світлої справи агітації, необхідно було надати копії паспорта й написати відповідну заяву. А навесні, як обіцяв Віталій, мала початись активна робота з формуванням реальних списків на рівні району.
Зібрання триває близько години. Потім Віталій записує контактні дані новонавернених до владної партії і обіцяє вийти на зв’язок за кілька днів. Втім, ані через день, ані через тиждень не телефонує. У районному осередку радять почекати. І не забувати про внески. Там-таки, в офісі, що примостився десь під продуктовим магазином, видають партійний квиток. Синеньку книжечку, що за дизайном усередині радше нагадує посвідчення міліціонера. Радять її берегти. І після цього ПР зникає з горизонту на кілька місяців.
Другий контакт
Регіонали нагадують про себе під «антифашистське свято» – День перемоги. Телефонує наш знайомий Віталій, кличе на святковий марш, який відбуватиметься в районі: «Приходь десь на 7:30. Близько восьмої маємо починати. Познайомлю тебе з нашим партійним керівництвом, поспілкуєтесь. Там збереться вся районна організація. Так, пройдемо невеличким маршем. Усе забере не більше ніж 2 год. Потім будеш вільний – їдь куди захочеш».
Власне, «куратор» не збрехав. Акція на честь ветеранів тривала години півтори. Кілометровий «марш», традиційно урочисте покладання квітів до пам’ятників загиблим, партизанам, воїнам, вручення квітів ветеранам. Опісля – вільний час. Віталій прямує у справах до центру. Дорогою вирішує поговорити.
«А що тебе змусило до ПР вступити? Адже нас зараз усі так не люблять! Невже ідеологія?» – дивується він. Після запевнень у звичайній меркантильності, бажанні пробитися нагору й спробувати вплинути на життя хоча б у місті схвально киває: «Будеш активним партійцем, – може, щось у тебе й вийде. Перспективи завжди є. А там, дивись, і я чим допоможу». Принагідно пропонує долучатися до його проекту, який в інтернеті просуває традиційні сімейні цінності серед українців. «На противагу геям та всіляким збоченцям», – запевняє Віталій. Після чергової серії запевнень у відданості цінностям сім’ї зникає. Цього разу на кілька тижнів.
Потім на зв’язок виходить наприкінці травня. Кличе разом із активістами йти протестувати до Верховної Ради проти сексменшин. Особливе обурення в партійного організатора викликають плани ЛГБТ-спільноти крокувати маршем по Києву. «Приходь до нас. Можеш якийсь плакат зробити. Або дамо. Взагалі, – каже він, – треба висловлювати власну думку, аби вони так активно не пропагували свої ідеї!»
Із протестом, щоправда, не склалося. Так само як і з «піар-суботником», який регіонали хотіли організувати на початку літа. Той-таки Віталій пропонував долучатися заради загального блага. Після кількох перенесень дати «піару» від ідеї відмовилися.
«Дякую за готовність узяти участь у заході. Не сумуй сильно. Це більше для нашої «реклами» суботник був. Вийшли б на годинку-дві із прапорами, поприбирали б у дворі якогось будинку, зробили з того фотозвіт і все. А не склалося – то й добре».
Це був останній дзвінок від «куратора». Опісля регіонали нагадували про себе здебільшого заради партійних внесків до каси.
Той-таки офіс неподалік продуктового магазину. Працівники районного осередку ПР щось кволо рахують, перебираючи документи в пухких папках. На візитерів уваги майже не звертають. Хіба що бухгалтер – очікує порції грошей, «бо звітність». Взамін видають квитанцію про оплату до кінця року. Дякують. Радять заходити ще. На зауваження, що про молодого партійця всі забули, реагують просто і щиро: «То частіше до нас заходь! Знайдеться й тобі робота. Будь активнішим, не чекай дзвінків», – радить жіночка-бухгалтер.
«Регіони» і Майдан
Телефонні дзвінки припинилися зовсім. Певно, з подіями останніх місяців не до роботи із членами партії. Навіть на антимайдан відкрито нікого не збирали. Щоправда, цього не можна сказати про бюджетників, яких планували активно долучити до створення «масовки». Ірина, член Партії регіонів, поділилася деталями. «Нас мали зганяти на мітинг. Той, що був перед Новим роком на Європейській площі. Платити не обіцяли, але сказали, щоб усі обов’язково були. Ми хотіли зареєструватись, а потім якось зникнути звідти. Що ми на тому мітингу забули? Десь із подругами в кафе сіли б, поспілкувалися б. Але за день до акції нам зателефонували й сказали, що ми в цьому участі не братимемо. Мовляв, можуть бути різні провокації, бійки. А наш керівник не хоче, аби ми постраждали. Тож дозволили лишитися вдома», – розповіла регіоналка.
Додає, що більше її не турбували ані антимайданом, ані будь-якими іншими масовими протестними акціями. А своє членство у партії пояснити так і не змогла. Каже, бюджетниця, вибору немає. Нині просто сидить і спостерігає за тим, що діється в Києві. Додає, що на Майдан, як і на антимайдан, ходити не планує. Як і здавати свій партійний квиток.
Забули регіонали і про новонаверненого партійця. Впродовж останніх трьох місяців навіть не нагадували про пожертви на благо політсили. Кажуть, стежитимуть за тим, що в Україні відбуватиметься. Про жодні плани на майбутнє, роботу, акції рядовим членам не повідомляють.
P.S.: Автор цього матеріалу не поділяє ідеології жодної з політичних сил, представлених в Україні.
P.P.S.: Імена героїв змінено.