«Коли Жан-Люк Меланшон повідомляє, що стане наступним прем'єр-міністром, він постає насамперед найпершим брехуном,» – цитує Le Figaro французьку прем'єр-міністерку Емманюель Борн, яка на закритому засіданні уряду не пошкодувала дошкульних слів на адресу лідера крайніх лівих. Борн має всі підстави зітхнути з полегшенням. Згідно з французьким законом про вибори вона мусила б піти з посади, якби програла парламентські. Цього не станеться. За результатами першого туру пані Борн має гарантовано пройти в Національну Асамблею у своєму окрузі в Нормандії. Іншою причиною відставки міг би стати приголомшливий провал пропрезидентських сил. Проте блок «Разом» виборює 25,75%, блок лівих та крайніх лівих — 25,66%, крайні праві набирають 18,68%, класичні праві — 11,30%…
Це — лише перший тур, в якому з першого разу до нижньої палати французького парламенту пройшли лиш 5 депутатів: 4 лівих та один з партії «Вперед, республіко!». Але вже зрозуміло, що Макрону вдалося уникнути провалу. Співзвучний йому поміркований прем'єр не мусить негайно йти у відставку. Крайній лівий популіст не відкриває ногами двері до Мантіньйонського палацу. Крайні праві матимуть власну фракцію, але нечисленну. Абсолютну більшість партія «Вперед, Республіко!» швидше за все втратить. Отже, Емманюель Макрон муситиме укладати коаліційну угоду, швидше за все, з центристами та класичними правими. Не така комфортабельна ситуація, як у минулі 5 років, але жити можна.
Читайте також: «Позвони мне, позвони». Чи правда, що Макрон і Шольц – найчастіші співрозмовники Путіна серед іноземних лідерів
«Відносна більшість — дуже добрий сценарій, – вважає політолог Бруно Тертре, заступник директора Фонду стратегічних досліджень. — Це — стимул до компромісів та перезапуск парламенту. Досить корисний досвід у період кризи представницької демократії». Про те, що пошук компромісу не буде легким, свідчать підрахунки, що випливають з результатів першого туру виборів. «З 16 французьких виборців 2 голосують за президентську більшість, 2 — за блок лівих та крайніх лівих, ще 2 — за правих націоналістів, 1 — за класичних правих, а 8 взагалі залишились осторонь процесу», – підсумовує журналіст Ів Бурдійон. Неявка цього року була абсолютно рекордною: 52,48%. Нічого подібного Франція не бачила понад сім десятиліть поспіль.
«Катастрофа має кілька причин, — пише часопис Le Monde. — Перехід з 7-річного на 5-річний президентський термін знекровило парламентський процес та посилила кризу репрезентативності. Роль депутата, який мав би бути посередником між регіонами та столицею, стає все більш неясною… Конкретно під час нинішньої кампанії президент та його оточення практично не здійснювали комунікації, нічого не пояснювали, ні в чому не намагалися переконати…» Чимало соціологів збігаються у висновках, кажучи, що Макрон збирає свої голоси не стільки «за», скільки всупереч тим іншим силам, яких виборці категорично не бажають бачити в парламенті. Французьке суспільство поступово радикалізується, посилюючи свої крайній лівий та крайній правий полюси.
Читайте також: Новий французький уряд. Чого чекати Україні?
Попри те, що Меланшон, схоже, не стане прем'єр-міністром отак негайно, табір його симпатиків невпинно збільшується. «Прихильник Путіна, кубинських вакцин та зневаги до України, байдужий до геноциду уйгурів», — каже про нього філософ Бернар-Анрі Леві. Але адептам байдуже. «Він обіцяє зробити вищу освіту безоплатною, скасувати несправедливу систему відбору до вишів!» — каже чимало молодих людей, які віддали голоси за «Нескорену Францію». Україна? Куба? Права людини? Деколонізація? Парадоксально, але теми, щодо яких традиційно чутливі ліві, відсуваються на другий, якщо не третій план. Їхніх виборців більше цікавить власний комфорт та власні можливості, навіть якщо не зрозуміло, де брати гроші на оту «безоплатну» вищу освіту.
Очевидною ознакою радикалізації суспільства є те, що в 58 округах до другого туру вийшли кандидати крайніх лівих проти крайніх правих. «Колективне роздратування,» — коментує французький колега та додає, що соціальна база обидвох тенденцій — ті верстви населення, що почуваються збіднілими. Електорат переливається від табору до табору, і колишні комуністи з колишніх робітничих містечок, перетворившись на безробітних, сьогодні легко голосують за Марін Ле Пен. Сувереністи, звичні голосувати за ультраправих, швидше віддадуть свій голос лівим євроскептикам, ніж прихильникам подальшого розширення ЄС та зміцнення трансатлантичної співпраці. Президентська підтримка помалу тане, як шагренева шкіра. Новий парламент стане територією торгів та компромісів між різновекторними політичними силами, з якими Емманюель Макрон змушений буде навчитись домовлятися.